Давид ІІІ - Великий король (3ч)

Зранку, Антон прокинувся не пізніше, ніж зазвичай, але пролежав у ліжку досить довго, щоб ще кілька разів обміркувати вчорашню розмову, свою поведінку, промови батька і свої думки з усього цього. Але довго лежати він не мав права - своєї уваги чекали наречені.

Усе було влаштовано в урочистій залі. Король із дітьми сидів у кріслах, на узвишші для трону, придворні та міністри тулилися по обидва боки зали. Урочисто стояла варта. Королева, однак, напередодні поїхала у свою резиденцію, пояснивши причину свого від'їзду тільки Давиду. Решті ж сказали, що її величність прихворіли і потребують особливого морського повітря для одужання. Вибором наречених були стурбовані тільки король зі старшим сином і міністри, що не могли не вставити свого слова.

Увійшли перші свати. Добре одягнені і явно багаті люди. Наречену вони привезли з собою, але поки що її не показували. Спочатку, було коротке представлення їхньої родини.

- Ваша величність, родина Родина́ки. Одна з найдавніших і найвпливовіших родин сходу Кромії.

- Радий вас вітати. Мого сина хвилює чистота крові вашої нареченої, - зауважив Давид.

- Найчистіша, ваша величність. Дівчина народилася в шлюбі двох найстаріших прізвищ - Родина́ки і Цело́рі.

- Будьте ласкаві показати нам її.

Ті кивнули, пішли в коридор і під руку привели молоду дівчину, та таку лагідну, що вона постійно в підлогу дивилася під час їхньої розмови. Король задумливо оглянув її, покосився на сина, що дивився на все це занадто серйозно, і почав:

- Дівиця симпатична. Розкажіть нам про неї. Розкажіть про заслуги та характер. Або, якщо дівчина хоче - може сама про себе розповісти.

Та однак не хотіла.

- Лагідне створіння, - почав той самий сват, що й говорив до цього. - Любить вишивати і співати. Ніколи поганого слова не скаже.

- Співати? - зацікавився король. - Я люблю гарну музику. Наречена може заспівати нам?

Усі подивилися на дівчину, яка вже тремтіла від такої уваги до її персони. Відкрила рота й неголосно почала, проте боязкість і тремтіння явно спотворили красу звучання, на яке було здатне це горло. Щойно пісня закінчилася, Давид подякував їй за музику і приготувався вітати наступних сватів.

Другими зайшли представники нареченого, з ним же на чолі. Сім'я справжніх воїнів, що іменувалися герцогами з-за кордону. Молодик цей хоч і був гарний, проте Антону він зовсім не сподобався. "Такий самий блудник, як і Філіп. Буде клепати виродків день і ніч, поки не здохне від сифілісу."

Третіми прийшла ціла сім'я, що претендувала і на принца, і на принцесу, хоча деяким міністрам здавалося, що в планах молодих є і сам король. Надто загадково цей молодий наречений поглядав на їхнього монарха. Давиду навіть стало незатишно від цих очей.

Четвертими зайшли родичі нареченої, в компанії з нею ж. Вона була молода, красива, з темним волоссям і світлою шкірою. Сірі очі покосилися на серйозного кронпринца, загадково пройшлися по його тілу і зніяковіло опустилися на підлогу, лише торкнувшись поглядом його промежини. Дівоче обличчя заграло рум'янцем. Антон задумливо змінив позу, спостерігаючи за її реакцією. Наречена знову підняла очі і посміхнулася йому, сором'язливо опустивши погляд на підлогу. Той серйозно вирівнявся й оглянув її флірт з якоюсь зневагою, навіть зарозумілістю. "Як трон хоче. На все сука готова." Давид просто не міг не помітити гри поглядів між цими двома.

Прощаючись і розвертаючись, наречена знову загадково й зацікавлено подивилася на Антона, в той час як той не дозволяв собі вестися і на крихту цієї симпатії. Уже будучи біля дверей, дівчина обернулася, зустрілася з ним поглядом і по-доброму розсміялася, дивлячись на його крайню серйозність. Принц навіть обурився такій поведінці. Однак короля це тільки повеселило.

П'ятими, зайшли свати, зацікавлені принцесою.

Представлення наречених виявилося справою тривалою, тож закінчили з усім цим тільки до обіду. За столом, де були присутні лише члени сім'ї та міністри, Давид дав повну волю висловлюватися всім так, як їм хотілося, щодо всіх, кого вони побачили. Принцеса одразу ж почала захоплюватися красою одного з наречених, який запав їй у серце так сильно, що вона й думати про когось іншого не хотіла.

- Твій чоловік має бути знатним і вихованим, а не вродливим, - категорично висловився старший брат.

- Вони всі знатні, - весело підмітив Давид. - І майже всі виховані.

- Тільки не цей герцог Гароський. Від нього ми проблем не оберемося.

- А принц Леон! - зітхала Марія. - Він такий гарний!

- Це який? - вирішив уточнити монарх у своїх міністрів. - Який він мав вигляд?

- Дівочий колір обличчя, ваша величність, - позначив Аміран. - Витончене тіло і погляд, який ви не могли не помітити, - опустив очі в тарілку.

- Ох, краще подумай про герцога Оренга, - подивився на доньку. - У нього і землі, і багатства. З ними не соромно поріднитися.

- Але він не красивий! - заупрямилася дівчина.

- А ти на нього як у дзеркало дивитися будеш? - скептично видав Антон. - Чоловік тобі для інших цілей потрібен.

- У крайньому разі, - продовжив Давид, - скоро має приїхати принц Фаро́. У них країна хоч і невелика, але далеко не остання.

- Маленька країна, - надулася Марія. - Він весь маленький.

- Не скажіть, - усміхнувся їй скарбник. - Дещо в нього дуже велике.

Стіл розсміявся.

- Які непристойні натяки, - насупився старший принц.

- Мова про золотий запас у скарбниці, - усміхнувся йому батько. - Про що ти тільки думаєш? Мабуть, про дівчат і думаєш! - дружньо штовхнув його в плече.

Той похмуро пригладив волосся:

- Ви вибрали мені наречену? Я вже можу не брати участь у цих торгах?

- Так не терпиться... - усміхнувся йому король. - Так, я знаю, з ким ти одружишся.

- На кому?

- Тобі ж без різниці, - з підступом подивився на нього.

- Я хочу знати, що моя супутниця чиста кров'ю і добре вихована. Хто?

- Хм, - усміхнувся. - Дочка короля Дакрі, невеличкої країни за Славією, біля моря, - поклав виноградинку до рота.

Кілька секунд, Антон згадував, що це за дівиця і який вона має вигляд, але щойно згадав, він обурився:

- Хто? Ця сука? Ця принцеса, що посміялася наді мною? Це принизливо!

- Пам'ятається, ти казав, що одружишся з ким я скажу, - ненароком усміхнувся король. - Виконуй. Привласнимо їхні землі собі. Кромія буде все більшою і більшою. І навіть воювати не треба.

Первісток невдоволено відвернувся. Усе вирішили без нього, при чому вирішили так, як йому не подобалося. Заспокоювала лише одна думка - це політичний шлюб і так "треба", а значить якось кохати цю жінку зовсім не обов'язково. "Більше земель... - фиркав він усередині себе. - Нехай тільки ця сука доторкнеться до моїх справ. Я порву її як дикий пес."

Шлюбний контракт було складено вже наступного дня і надіслано батькові дівчини на підписання. Антон дивився на наречену з підозрою, невдоволенням і явним обуренням. Він не вважав її гідною парою. Країна її маленька, не така багата і впливова. А дівиця ця не така вихована й серйозна. Усе йому не подобалося. Навіть як вона дивиться на нього, як фліртує очима, як ніяковіє і як ненароком торкається його. Він її майже ненавидів.

Наречена бачила все - невдоволення, обурення, навіть презирство і зарозумілість, але вона не могла бачити мук, які переживав наречений наодинці з собою. Увечері, коли він замикався у своїх покоях, Антон занурювався в глибокі думки і мучився, страждаючи від цієї жінки. Він хотів її. Сильно, несамовито. Це волосся, очі, рухи тілом і легке, зніяковіле кокетство змушували його нижню частину напружуватися в жадобі. Будь-який її дотик вів за собою напругу й обурення, якими він хотів приховати свою безпорадність перед пристрастю.

Будь-який її погляд зустрічала злість, за якою ховалася недовіра. Антон бачив у всьому цьому один лише фарс, брехню і удавання. Він не вірив її симпатії, не вірив нічому. Принц розмірковував про те, як же вона сміється за його спиною, якщо дозволяє собі смішки навіть у його присутності. Це обурювало, злило і зачіпало. Антон відчував образу і біль. Він хотів сховатися від цих смішків. Приховати своє обличчя, "над яким усі сміються", і просто забутися, лежачи в тиші на ліжку.

Наступного дня, вони знову зустрілися. Уранці, після сніданку, коли принц йшов на раду, Даніела підстерегла його і ніби випадково зіткнулася з ним, виходячи з-за рогу.

- Ой, ваша високість! - метушливо усміхнулася принцеса, притиснувшись до його грудей. - Ви ходите ніби скеля, - плавно відсторонилася. - А я на вас налетіла ніби хвиля, - завела пасмо за вухо, опустивши збентежений погляд.

Антон був категоричний як завжди:

- Дивіться під ноги, принцесо.

- Часом хочеться дивитися на щось симпатичніше, ніж підлога, - підняла іскристі оченята.

Молодий чоловік злегка розгубився, що було видно по очах, але після, він став ще злішим:

- Не затримуйте мене своєю балаканиною! - обійшов її і попрямував важким кроком до батька.

Дівчина спантеличено обернулася, від такої реакції.

Було зібрано раду.

- Батьку, - почав Антон, - мої люди принесли звістки з гаю.

- І що ж? - зацікавлено глянув на нього король.

- Змови немає. Барони бояться вас як зайці вовка. З цієї ж причини і не люблять.

Король задоволено посміхнувся:

- Пам'ятають собаки, як я їздив двадцять років тому їхніми угіддями. Хах, нехай бояться і не рипаються. А в столиці що? - подивився на Броніслава.

- Активно шукаємо головного змовника. Подільники не знають імені, з ними спілкуються записками.

- Продовжуйте роботу.

- Через те, що відбувається, - почав Антон, - ви скасуєте весілля сестри?

- А? Ні, ні, - глянув на нього монарх. - Ти теж скоро одружишся. Гонець має повернутися в найближчі кілька днів із відповіддю короля Адама. Думаю, він погодиться на мої вимоги. Якщо так - зіграємо весілля вже наступного тижня.

- А якщо ні?

- Йому це не вигідно. В іншому разі, навіщо б він сватався до нас?

- У такому разі, якщо Дакрі стане нашою, чи не завадить нам Славія? Її землі розділяють нас.

Давид задумався, але не надовго:

- Так, мабуть можна їх захопити. Або запропонувати мир. У будь-якому разі, привласнити їхні землі собі. Хм... - підпер голову кулаком і знову задумався, дивлячись в одну точку на столі. - Можна оголосити себе імператором. Ти будеш королем Кромії, Філіпа призначити королем моєї Імрі, а королі Славії і Дакрі керуватимуть своїми землями як раніше, - підняв очі на радників. - Доведеться розширити палату міністрів рази в три. Територія велика, потрібно буде більше людей... Так, таким чином керувати всім цим буде значно легше, - вирівнявся. - Я все-таки стану імператором. Тим, ким хотів бачити мене...

- Хто? - поцікавився син. - Не думаю, що йдеться про батька.

- Карл, - сумно зітхнув той, опустивши очі на стіл. - Він хотів цілу імперію під моїм началом, - тепло посміхнувся, згадуючи його слова. - Я обіцяв йому, що в мене буде імперія. Отже, вона буде, - подивився на раду. - Щойно здобудемо Славію - оголошу себе імператором і перероблю палату міністрів. Знайдіть надійних людей із різних областей, - оглянув підлеглих.

- Батьку, - насупився принц, - але що буде з цією імперією після вашої смерті?

- Імператором станеш ти, - глянув на нього. - Не думаю, що ти дозволиш їй розвалитися, - усміхнувся і поплескав того по плечу.

Після обіду, принц зібрав усі документи, з якими йому належало розібратися, і пішов із ними до кабінету, заборонивши наближатися до себе мало не всім.

- Він такий злий і замкнутий, - скаржилася Даніела Діані, сидячи з нею в саду під парасольками від сонця, які тримали слуги. - Як із ним жити?

- Антон просто стурбований своєю честю, - відповідала та, махаючи на себе віялом.

- А я безчесна? Мене виховували мало не як черницю, - тихо обурилася принцеса, подивившись на знайому. - Я високого титулу, знатної крові, а йому не подобається? Антон ваш - занадто вибагливий, - невдоволено відвернулася.

- У нього ніколи не було жінки.

- Може він узагалі не по жінках? - покосилася на кузину нареченого. - Я знаю вашу сім'ю, - ненароком видала і подивилася вбік. - У кожного з вас такі секрети, що розповідати страшно, - розкрила віяло і почала махати на себе.

- Ні, Антон не по чоловіках. Це точно. Мій кузен знає напевно.

Принцеса покосилася на неї:

- А він перевіряв? Навіть уявити не можу скільки інцесту було у вашій родині, - відвела осудливий погляд.

- У нас подібним не займаються. Це заборонено. Але мій кузен джерело досить надійне. Тож Антон точно по жінках. І досить збочено по жінках.

Та зітхнула:

- Уже уявляю, що на мене чекає після весілля. Насильство, жорстокість і його звичайний крижаний погляд, - покосилася на знайому. - Не дайте йому вбити мене.

Підійшов лакей, вклонився пані і простягнув невелику скриньку з зеленим бантом з атласної стрічки:

- Подарунок вам, ваша високість.

Даніела оглянула коробочку, стрічку і жестом відпустила слугу:

- Я не приймаю подарунків.

Молодий чоловік розгубився:

- Пан наполягає.

- Хто твій пан?

Слуга стривожився:

- Мені не веліли називати ім'я.

- Тоді віднеси подарунок назад. Я його не прийму.

Той зніяковіло поклонився і пішов.

- Не вистачало, щоб мій наречений ще й ревнувати почав, - видала принцеса, дивлячись услід лакею. - Якщо він так дбає про свою честь, то одружуватися з тією, хто приймає чужі подарунки, він точно не захоче.

- Це всього лише подарунок. Він ні до чого не зобов'язує, - здивувалася знайома.

- Краще перестрахуватися, - глянула на неї. - Звідки я знаю, що це за залицяльник? Мені зайві проблеми не потрібні, особливо коли ще нічого не зрозуміло з приводу нашого одруження.

Лакей повернувся до Антона:

- Її високість відмовилися від подарунка.

- Відмовилася? - насупився той, відволікаючись від паперів. - Чому? Він їй не сподобався?

- Її високість навіть не глянули на нього.

- Йди і всунь їй цю скриньку в руки силою, - грюкнув по столу. - Я вимагаю, щоб вона її прийняла. Але, - показав палець, - не кажи, що вона від мене. Я не хочу, щоб вона знала це.

- Ваша величність, йдучи, я встиг почути частину її розмови з вашою кузиною.

- Вона говорить із моєю кузиною? - насупився.

- З Діаною, - кивнув. - Її високість не прийматиме подарунків від невідомих осіб. Вони бояться, що ви почнете ревнувати.

Той насупився ще більше. Задумався, опустивши очі на стіл. Підпер голову долонею.

- Тоді, - почав він крізь думки, - скажи, що це подарунок від короля, - підняв очі. - Скажи, що мій батько вітає її в нашій родині. Якщо вона відмовиться прийняти її від імені короля, - показав на нього пальцем, - я розірву її на тисячу шматків. Так їй і передай, якщо вона відмовиться.

Той кивнув, вийшов. Повернувся до дівчат, порушивши їхній злагоджений і веселий діалог.

- Я ж сказала, що не прийму його, - без усмішки нагадала принцеса.

- Це подарунок від його величності, - поклонився молодий чоловік.

Дівчата насторожено вирівнялися. Обом стало ніяково від першої відмови.

- Від його величності? - уважно перепитала Даніела.

- Його величність вітає вас у його сім'ї, - простягнув слуга скриньку.

Знайомі переглянулися, повернулися до посильного.

- Я дякую йому від щирого серця, - відповіла принцеса і взяла коробочку.

Лакей поклонився і пішов. Дівчата проводили його поглядами. Принцеса розпустила бант і зазирнула всередину.

- Ух-ти! - здивувалася Діана. - Краса яка!

Гостя однак насторожилася. Усередині лежав золотий браслет, рівномірно прикрашений смарагдами та діамантами.

- Такий дорогоцінний подарунок... - взяла його в руки дівчина.

- Боже мій! Як він виблискує!

- Не знаю, чи варто його надягати.

- Варто звичайно! Краса яка! Тим паче, що він від короля, - подивилася на принцесу. - Не вдягнути подарунок короля - виявити неповагу.

- А тобі не здається дивним, що він спочатку послав мені подарунок як кавалер? - підозріло прошепотіла їй Даніела. - Без імені, приховуючи свою персону? А не як батько, що вітає мене у своєму домі?

- Ви занадто багато вигадуєте. Дивись, там записка ще, - вказала на куточок паперу, що стирчав з-під м'якої підкладки.

Принцеса дістала його, розгорнула і неголосно прочитала:

- "Подарунок символічний. Сподіваюся, у вас достатньо розуму, щоб розгадати цей символізм," - дівчина подивилася на браслет.

Діана зачаїлася:

- І який же тут символізм? Те, що це смарагди?

- Хм. Зелене каміння як символ їхньої країни і біле - як символ моєї чистоти. У такому разі, король вважає мене дурепою, якщо сумнівається в тому, що я додумаюся до цього. Або... Це неправильна відповідь і потрібно подумати ще.

- Все одно потрібно вдягнути його. Це подарунок короля.

Та зітхнула:

- Так, потрібно, хоча цей зелений зараз зовсім мені не пасує, - огорнула браслет навколо зап'ястя. - Застебни, - простягнула руку знайомій.

Уже ввечері, під час нового "випадкового" зіткнення, Антон помітив щось блискуче на її руці.

- Що це? – схопив він її передпліччя, піднявши зап'ястя до рівня очей. – Уранці, на вас цього не було.

- А ви такі уважні? - кокетувала принцеса.

- Я дуже уважний. Любите смарагди? - стиснув її руку сильніше.

- Взагалі, віддаю перевагу іншим каменям. Цей браслет подарував мені ваш батько.

- Інші? Які це?

- Якісь не такі крихкі. Смарагди занадто легко б'ються.

- А ви такі неакуратні, що у ваших руках вони постійно тріскаються? - наблизився, говорячи з якимось підступом.

- Ну що ви. Я акуратна.

Той опустив погляд на зап'ястя:

- Смарагди дуже крихкі, зате алмази... - підняв очі в очі. - Їх неможливо розбити.

- Це дуже цікавий дует... - заманливо наблизилася дівчина. - Вам так не здається? - загадково погладила його щелепу подушечками пальців. - М? Ваша високість?

Той глибоко вдихнув через ніс, не в силах відірвати від неї погляду. Пальці, що тримали принцесу, стиснулися сильніше. Усе його тіло напружилося. Дівчині навіть здалося, що він зараз стримується, аби не накинутися на неї в пристрасному поцілунку, однак, Антон розлютився, відкинувши її руку вбік.

- Тримайте себе в руках. Поводитеся як... - стиснув кулаки і щелепу.

- Як? - задоволено усміхнулася. - Не приховуйте, що... - підійшла впритул і поклала долоню на його живіт. - М, який твердий...

- Припиніть поводитися так! Ви маєте бути прикладом, а не...!

- А не ким? - заманливо перебила і притихла до шепоту. - До того ж... Вам це подобається.

- Анітрохи!

- Але ви не відходьте, - хитро усміхнулася і стрімко сповзла рукою нижче.

Антон різко відступив і відкинув її долоню на півдорозі до свого кола.

- Навчіться поводитися пристойно, - зло видав, закрився пола́ми каптана і пішов на вечерю.

Дівчина посміхнулася.

Наступного дня, принц послав їй новий подарунок. Лакей застав дівчину в урочистому залі, де вона, в компанії своєї свити і нових подруг, розглядала обстановку.

- Ваша високість, - поклонився слуга і простягнув шкатулку, меншу за вчорашню.

Усі повернулися до дарувальника.

- Пан наполягає.

- Той самий пан, що й учора? - запитала Даніела.

Лакей трохи розгубився:

- Мені сказали дарувати вам це силою. Візьміть. Пан наполягає дуже сильно.

Дівчина переглянулася з Діаною.

- Вибачте, але я не можу це прийняти, - повернулася принцеса до посильного.

Діана розширила очі.

- Пан наполягає, - повторив той. - Він сказав, що якщо ви не приймете подарунок - він розірве вас.

Даніела насторожилася:

- Я не можу прийняти цей подарунок. Я майже заручена. Передайте вашому панові, що я відмовляюся.

- Він розірве вас. Прошу вас, не відмовляйтеся.

До неї підійшла Діана і стала шепотіти на вухо:

- Ви що. Це ж король.

- У тому-то й річ, - подивилася на неї. - Я не хочу заради журавля упустити свою синицю, - повернулася до лакея і жестом повторила свою позицію.

- Ну будь ласка, - почав тиснути на жалість той. - Я не хочу, щоб пан розірвав таку красу, і мене за компанію.

Через відчинені двері забіг жвавий Людовік:

- Не наздоженеш! Не наздоженеш! - обернувся і подражнив когось рожевим язиком.

- Ах ти! Ось спіймаю! - забіг слідом за ним король і зніяковів від такого натовпу в залі. - Ох! Принцеса! - зупинився, ледь не схопивши сина за руку. - Я не знав, що ви ходите тут... Людовіку, - підкликав його жестом. - Гонець ще не прибув, - перевів подих, дивлячись на наречену, - але якщо відповідь виявиться позитивною - зіграємо весілля вже наступного тижня, - кивнув їй і поклав руку на плече молодшого, що підійшов до нього. - Хаха! Ось я і спіймав тебе! - схопив його на руки і весело поспішив у коридор.

Свита провела монарха здивованими поглядами.

- Король проживає другу молодість? - здивовано видала Даніела.

- Його величність весь вільний час проводять із молодшим сином, - розповіла Діана.

- Їм здається дуже весело, - задумливо кивнула, чуючи відгомони їхнього спільного сміху. - То від кого ці подарунки? - перевела погляд на лакея.

Той напружився:

- Від наполегливого пана.

- Якщо ти не назвеш ім'я - я нічого брати не збираюся.

Молодий чоловік боязко проковтнув слину:

- Мені не велено. Візьміть, - простягнув коробочку.

- Що ж, - гордо почала, - раз пан не бажає назвати свого імені, - зняла браслет, - то я не збираюся щось приймати від нього, - простягнула лакею і поклала прикрасу в руку. - Це теж можеш йому повернути.

- Б-будь ласка, передумайте, - з тремтінням видав той.

- Ні.

- Ви надто наполегливі, - видала якась пані і вийшла до лакея. - Вам не шкода цього хлопчика? Пан явно покарає його за вашу відмову.

- Я майже заручена, - нагадала принцеса. - І чужих подарунків я приймати не збираюся.

- Гордість погубить вас.

- Нехай. Але я збираюся заміж за кронпринца, а не за... Хто у вас чоловік?

- Син барона, ваша величність, - поклонилася Анна Холодна.

- Тим паче, - повернулася вона до посильного. - Віднесіть усе це вашому панові і скажіть, щоб надалі мені нічого не надсилав.

Лакей із тремтінням поклонився.

- Що значить "не прийняла"?! - вибухнув Антон, щойно йому принесли цю новину. - Ти пригрозив їй?!

- Так. І на жалість тиснув, і говорив, що ви з нею зробите. Але вона не хоче приймати подарунки, бо вона майже заручена.

Той влупив потужного ляпаса, від чого слуга мало не впав:

- "Вони"! Це тобі не повія, щоб ти до неї на "ти" звертався! - схопив його підборіддя і направив до себе. - Притягни цю суку до мене! Поговорю з нею з приводу її поведінки!

Лакей боязко кивнув. Зовсім скоро, до кабінету зайшла принцеса, гордо поправляючи свої пасма. Впевненості їй було не позичати. Адже вона відкинула всі подарунки, а значить і звинувачувати її нема в чому.

- Ви мене кликали? - подивилася на нареченого.

- Так! Кликав! - вибухнув принц криком, піднявшись із-за столу. - Поговорити щодо вашої поведінки!

- Так? - спокійно спостерігала за ним.

- Ви! - попрямував до неї. - Поводитеся як...!

- Як хто? Як ваша наречена?

- Як сука!

Та розширила очі:

- Ну, знаєте!

- Ви розпусна і невихована!

- Я?! А може це ви занадто на ченця скидаєтеся?!

- Не ображайте мене!

- А ви - мене!

- Не підвищуєте голосу на свого чоловіка! - підійшов.

- Ми ще навіть не заручені!

- Ви - моя! Дружина! - ткнув її в груди.

- Не тикайте мені! - відкинула його нахабну руку.

- Буду робити з вами все, що захочу! - схопив її долоню, другу, заламав і розвернув принцесу до себе спиною. - Ви - моя! - силою притиснув її до себе.

- Ви поводитеся негідно!

- А ви?! Спокушаєте мене як хлопчиська!

- А ви мене тримаєте як полонянку!

- Ви відкинули мої подарунки! – обурився принц.

- Ваші?! Та коли б ви мені подарували щось?!

- Вважаєте мене скупим?!

- Так! Скупим і злим!

- Ви - будете моєю! - повів її до столу. - І ці подарунки ви носити будете! - відпустив одну її руку, силоміць переніс уперед і притиснув усе її тіло до свого, надягаючи на кисть браслет.

Дівчина чинила опір.

- І каблучку ви теж одягнете! - схопив її долоню, що брикалася, і дістав перстень, надягнув на один з її пальців. - І тільки посмійте зняти їх! - стиснув її тіло. - Я вб'ю вас! - вирівнявся, відпускаючи дівчину на волю.

Та мовчки поправила прикраси на руці, подивилася на принца і вліпила йому такого ляпаса, що його чітко чули навіть у коридорі:

- Поводитеся як мужик у трактирі! - гнівно оглянула його, розвернулася і вийшла.

Антон так сильно розгубився, що навіть розлютитися не зміг. Йому вперше в житті дали такого ляпаса, і йому було не так боляче, як прикро.

Увечері, він уже хотів просити вибачення за свою грубість, тож відправив нареченій сережки з рубінами. Вона їх прийняла, щоправда Антонові здавалося, що це було не стільки прощення, скільки безвихідне становище для дівчини, з якою знову обійдуться грубо, якщо вона відмовить. Наступного дня він помітив, що Даніела змінилася. Вона носила одразу все, що він їй дарував, була тихою, скромною і зовсім не дивилася в його бік. "Я втратив у її очах гідність..." - сумно констатували думки. Усвідомлення цього було особливо болючим, бо єдиним винуватцем того, що сталося, був ніхто інший як сам Антон.

Сьогодні ж прийшли й новини від батька дівчини. Той був готовий на все, аби його онуки були спадкоємцями такої країни, що скоро мала стати імперією. Давид був радий. Весілля призначили вже за кілька днів, протягом яких, принц надарував своїй нареченій стільки всього, що їй уже й вішати було нікуди. Ходила вона з кожним днем все більш нещасною і у несмаку. Зрештою, в день перед весіллям, вона зайшла до свого нареченого в кабінет і показалася йому у всьому цьому золоті:

- Ви вважаєте це красивим? Скажіть серйозно. Я зараз гарна?

У голосі її відчувалася сумна втома. Молодий чоловік відволікся від паперів і трохи спантеличився, подивившись на її оздоблення:

- "Красиво"? Ем...

- Ви серйозно вважаєте це все красивим? - показала на себе.

- Але... - бігав очима по її тілу. - Вам не подобаються ці прикраси? Вони здавалися мені гарними, коли я дарував їх вам.

- Ви мені їх не дарували. Ви їх мені давали.

- А в чому різниця? Ви ж приймали їх.

- Від подарунка є радість. А ось це, - вказала на себе, - нічого радісного мені не приносить. А вам приносить?

- Ну... - задумливо сперся на спинку.

Не міг же він в обличчя їй сказати, що вона виглядає без смаку?

- Навіщо ви даруєте мені стільки всього?

- Щоб ви виглядали як моя дружина. Під стать мені.

- Я виглядаю як титулована циганка, - безсило видала. - Саме так має виглядати ваша дружина? У вас збочені смаки, принце, - розвернулася і пішла до виходу.

- Вам зовсім не подобаються прикраси?

Та зупинилася і неохоче обернулася:

- Вам сказати чесно?

- Скажіть, - кивнув.

- У вас немає серця, якщо ви змушуєте носити мене все й одразу.

- Але я хочу, щоб ви мали такий самий вигляд, як я, - обурено насупився.

- Ось такий? - здивовано продемонструвала себе.

Той акуратно висловився:

- Можливо, не з таким несмаком... Але красиво, із золотом... Мій батько хоче стати імператором, а мене зробити королем. Я хочу, щоб серед придворних королеву було видно одразу.

- Але не в такому ж вигляді! - обурено вказала на себе.

- А що вам не подобається в цих прикрасах? - насупився і піднявся. - Вони красиві, дорогі. Що вам ще потрібно?

- Їхнє поєднання зі мною! Ви ж не надягнете перстень із рожевим топазом!

- Вам може й одягну! - вагомо кивнув.

- Мова зараз про відсутність вашої перебірливості!

- Відсутність?! - обурився і вийшов з-за столу.

- Так! Надсилаєте все підряд!

- Я особисто кожен перстень обирав! - показав на її руки.

- То що ж? Перебірливість є, а смаку - немає? - саркастично розвела руками.

- Та як ви смієте?! - розлютився.

- Так мені й висловитися з вами наодинці не можна?! Гарні правила, в яких вам можна все, а мені - нічого!

- Ви маєте бути смиренною!

- Де це написано?!

- У Біблії!

- Не уважно читали! Немає там такого!

- Заспокойтеся зараз же! - попрямував до неї.

- А то що? - з викликом дивилася на нього знизу вгору. - Поб'єте мене? Зґвалтуєте? Уб'єте? Хороша честь того, хто зважиться на таке!

- Замовкніть! - підійшов до неї. - Я такого ніколи не зроблю! У мене є честь і гідність!

- За минулими діалогами з вами - не помітила!

- Так доведеться помітити! - схопив її руку і розвернув жіноче тіло спиною, притиснув його до свого торсу. - Замовкніть зараз же! - закрив їй рот долонею, притиснувши стегнами до себе. - Заспокойтеся! Я не потерплю ваших істерик у моєму домі!

- У них є причина! - ривком звільнила рот.

Той насупився, відчувши щось незвичне. Притулився носом до її волосся і чутно вдихнув його запах, поклавши руку на ключиці.

- Що ви робите? - обурено спантеличилася дівчина.

- Що це таке? - притих, зацікавлено пригорнувшись до її зачіски всім обличчям. - Що це за запах? М? - знову вдихнув його, плавно стиснувши тіло в руках. - Мені подобається. Що це таке? Що за парфуми?

- Це лавандова вода, - насторожено відповіла, покосившись у його бік. - Заспокоює?

- Незвично, - подивився на зачіску. - Мені подобається, - відсторонився.

У цей момент, дівчині здалося, ніби вона бачить його справжнього. Спокійного, трохи зацікавленого і крапельку стриманого. Однак, щастя тривало недовго. Антон, щойно відволікшись від милування запахом, помітив її косий погляд й зухвало відсахнувся від принцеси:

- Не подобається?! Ідіть звідси! Не потрібна мені ваша ідіотська лаванда! - розвернувся і пішов за стіл. - Чого стоїте?! - подивився на неї, сідаючи в крісло. - Вас сюди не кликали! Ви ввалилися без запрошення! Влаштували скандал на порожньому місці! Ідіть займіться чимось!

Даніела шоковано розплющила очі, розвернулася і вийшла. "Йому з цієї лаванди треба зробити все, що тільки можна, щоб він заспокоївся нарешті. Чай з лавандою, їжа з лавандою, парфуми з лавандою і я з лавандою."

Наступного дня, принцеса надушилася так добре, що після неї всі кімнати лавандою пахли. Наречений зустрів усі ці ароматні нововведення без особливого захвату. Ще менше захоплення викликав колір сукні, яку наречена обрала для весілля - це був криваво-бордовий. Утім, наречений був не яскравішим - у темно-зеленому, зі сріблястим камзолом. Уперше за день зустрілися вони тільки перед вівтарем і священиком, коли хресний батько вручав руку похресниці її обранцеві.

Лиш закінчилася церемонія, всі попрямували до столу, а попереду всіх молоді, тримаючись за руки.

- Навіщо ви так надушилися? - прошепотів Антон своїй нареченій. - Усе хороше добре в міру.

- Це щоб ви заспокоювалися, - недобро покосилася на нього, кажучи не голосніше. - Лаванда заспокоює вас.

- Але не в такій же кількості, - відвернув обличчя. - Поруч із вами дихати неможливо.

- Що більше злитеся, - з докором подивилася на нього, - то сильніше я душитимуся.

- Ви смерті моєї хочете?

- Залежить від вашої відповіді.

Той подивився на неї. Задоволення в цьому шлюбі не спостерігалося.

За столом, дівчина періодично махала на себе віялом.

- Махайте частіше, - випив вина наречений. - Сподіваюся, до вечора ваше лавандове амбре вивітриться.

Та зло подивилася на нього:

- Прикусіть язика, а то наш шлюб почнеться з бійки.

- Бити жінку - нижче моєї гідності, - покосився на неї.

- А я так уже й бути впущу своє, аби відплатити вам за вашу "люб'язність", - удавано посміхнулася.

- Це буде шикарний шлюб, - закотив очі той і знову випив.

- Дивіться сильно не напивайтеся, - вказала на його келих віялом. – Увечері, ви повинні будете довести свою спроможність у ліжку.

Антон покосився на неї:

- Це ваша пристрасть, колоти людей словами ніби голками?

- Я колю ще не так гостро, як колите ви, - невдоволено розкрила віяло і почала махати ним на себе, оглядаючи бенкет.

- Махайте частіше.

Та зло зиркнула на нього.

- І не зліться. Ви вся пахнете лавандою, а лаванда - заспокоює. Вдихайте ваш запах частіше. За ваш спокій, - підняв келих і випив його до дна.

Бенкет тривав до самого вечора, поки не настав час приготувань до першої шлюбної ночі. Молодих відправили з їхніми свитами купатися і роздягатися, а решта продовжили їсти, пити і веселитися. Король, будучи вже добряче напідпитку, міг лише сидіти на своєму троні й плекати на колінах сплячого хлопчика у важкій короні, що іменувався його молодшим сином. Весілля були надто виснажливими для молодого Людовіка, тож він доволі швидко напився незвично міцного для нього вина і заснув. Погладшавша королева, яка прибула сюди тільки на весілля, знову дуже багато їла і часто з кимось загравала, будучи напідпитку. Марія і міністри тим часом веселилися у своїх компаніях.

Молоді зустрілися лише в спальні. Кілька жінок, як то й треба, сховалися за ширму для спостереження за процесом.

- Ну що ж, - почав наречений, чия тверезість була під великим питанням. - Ідіть, - ліниво глянув він на приятелів.

Щойно двері за ними зачинилися, Антон підійшов до нареченої і втомлено взяв її пасмо, що лежало на скроні. Задумливо покрутив його, поглядаючи на обличчя, що дивилося кудись убік. Нахилився й понюхав волосся на маківці. Даніела гидливо відсторонилася:

- Що ви робите?

- Запаху майже не залишилося, - вирівнявся. - Це добре. Хочу відчувати вас, а не лаванду, - відпустив пасмо.

- Ви пес, щоб нюхати? - обурилася.

- Я люблю запахи. Вони цікаві. А запахи тіла - унікальні. Я хочу зрозуміти як ви пахнете.

Та відвела погляд: "І з цим мені жити."

- Давайте швидше закінчимо, - уникаючи його очей, попрямувала вона до ліжка і лягла на спину по центру. - Ви йдете? - подивилася на нього.

- Покажіть свої ноги, - підійшов до узніжжя.

- Ви любите ноги? Цікаво, де ви набралися стільки досвіду, щоб встигнути полюбити їх, - повільно підняла поділ сорочки до самих стегон.

Наречений задумливо їх оглянув:

- А покажіть стегна... - став гладити стовп балдахіна.

- Може мені просто роздягнутися? - стала на коліна і зняла сорочку, відкинувши її на підлогу. - Роздивляйтеся, що хочете.

Антон задумливо покрокував до неї, став на край матраца коліном і торкнувся пальцем тіла, провівши ним від ключиці до живота. Погладив живіт, піднявся до грудей і взяв одну з них у руку. Вона була такою теплою, м’якою, приємною на дотик. Її не хотілося відпускати. Молодий чоловік уже рушив до неї, щоб поцілувати, як підняв очі на обличчя. Наречена дивилася на нього і спостерігала. Це була спокійна взаємодія двох тіл. Обом було цікаво, ніхто не злився і не обурювався. Вони тільки спостерігали. Дівчина дивилася на обличчя, на міміку, тоді як її наречений - на тіло.

Ця зустріч поглядів була помилкою. Чоловічі очі миттю змінилися. Вони прикро відвернулися, обурилися і розлютилися.

- Так, - у його голосі почулася серйозність. - Давайте скоріше закінчимо.

Даніела розуміла, що йому цікаво і що йому хочеться погладити її ще, але чому він різко змінив свої плани - вона не розуміла. Антон прибрав свою руку, став на підлогу, позбувся сорочки і заліз на ліжко. Дівчина зацікавлено вдихнула, широкими очима охопивши його тіло. Воно було таким великим, мужнім і збудливим, що принцеса мимоволі совалася, трохи відповзаючи назад.

- Не тікайте, - невесело почулося від нареченого. - Лягайте, - взяв її стегна і ривком посунув до себе, впустивши її тіло на матрац. - Швидше почнемо - швидше закінчимо, - став лягати на неї.

- Ми поцілуємося? - наївно запитала Даніела, ніби це було прописано на папері.

- Ні, - відводив погляд. - Ми не будемо цілуватися, - занурив руку між їхніх ніг.

Наречена трепетно зітхнула і болісно простогнала, витягуючись на простирадлі. Наречений ліг на неї, відвернувся, притулившись підборіддям до плеча, і почав здійснювати фрикції. З дівчини виривалися стогони, з ліжка - характерні звуки. Від молодої людини було чути лише ритмічне і напружене дихання. Вони займалися цим близько п'яти хвилин, перш ніж Даніела не почала стогнати трішки інакше. Кінцівки її обплели чоловіче тіло, а пальці впилися в спину:

- Давай! Трохи вище! М! Ближче! Ближче! Ах!

Молодий чоловік спантеличено відсторонився і подивився на неї:

- Що ви говорите?

Та розплющила млосні очі і потягнулася до його губ з ясними намірами отримати пристрасний поцілунок. Наречений злякано відсторонився, відвів погляд, знову подивився на неї, розлютився і почав діяти жорсткіше, вибиваючи з неї не тільки стогони, а й будь-які м'якотілі думки.

Закінчили вони досить швидко, через сім хвилин після початку. Антон зліз із нареченої, не дивлячись у її бік, спустився на підлогу, одягнув свою сорочку і вийшов. Даніела ж, провівши його поглядом, перевернулася на бік і стиснулася в грудку, усвідомлюючи, що така жорстокість і холодність у ліжку переслідуватиме її все подальше життя.