Розділ 12.1. Виконуйте свої зобов'язання. Ну або не виконуйте
//17 березня, 15.30
вул. Вишнева, передмістя//
Розпатланий хлопчисько з побоюванням покосився на вікно, за яким готувала обід його мама, і шмигнув до паркану.
– Привіт, Романе, – почув знайомий голос. – Як справи? Медуза Горгоніївна зовсім домашкою завалила?
Хлопчик піднявся навшпиньки і побачив краєчок темного капюшона, що маячів над дошками.
– Сховайтесь! Якщо мама вас помітить – уб’є!
– Ха-ха! Вона зайнята, сюди точно не подивиться. Операція «Кобра» триває?
– Так, капітане! Доповідаю: дві точки перевірені, інформація не підтвердилась! І, це… Кишенькові гроші закінчилися… Місія під загрозою!
– Зрозумів, матросе. Поповнюю матеріальне забезпечення. З’явилася нова зачіпка. Готовий запам’ятати адресу?
– Так, капітане!
– Наш девіз?
– Правда понад усе! Але…
– Ти розумний хлопчина, Романе. Обіцяю, ми обов’язково знайдемо твого тата.
– Мама цього не хоче…
– Вище ніс, матросе! Ти досить дорослий, щоб самому вирішити, що правильно, а що – ні.
– Так, капітане!
Капюшон зник, швидкі кроки стихли за рогом, завурчав мотор автомобіля.
– Ромчику! Ходи-но їсти! – долинуло від будинку.
Роман насупився. Мама вічно заважає! Зараз треба думати не про їжу, а про завдання!
– Ромко!
Він попрямував до ґанку. Нічого, скоро вона зрозуміє, що він уже дорослий! Зовсім скоро!
***
//17 березня, 16.30
вул. Лісова//
Телефон дзинчав, поки Віта не відключила звук. Вона не хотіла ні з ким розмовляти. Спочатку Шарашка і його шаєннські заморочки! Але ворона втратила бажання бути відвертою.
– Я пам’ятаю, що лежала на дивані. – Віта постаралася впоратись із затерплими кінцівками і загальною слабкістю. – З вороною. Чому ж тепер ми в різних кінцях кімнати?
– Воліла б прокинутися в його обіймах, землянко?
Вона відчула, що червоніє.
– Розмірковую вголос. Сама я сюди не добралась, і Наталя мене не перенесла б. Отже, це зробив ти?
– Тобі справді є різниця?
Віта зуміла встати накарачки і одразу ж розповзлася на підлозі, ледь не збивши Шарашку.
– З особистого досвіду: почекай ще кілька годин, інакше толку не буде.
– Якщо ти міг тягнути з мене життєву силу, чому цього не зробив Тін? – Вона схопила птаха за лапу. – Що йому завадило? Ой!
Ворона вдарила її крилом і заскочила на підвіконня.
– Не спокушай долю, землянко. Я досить сильний, щоб перетворити тебе на шматок мертвечини.
– То чому не перетвориш? – Віта лизнула подряпаний палець. – Тобі не хочеться знову стати людиною?
Вона сама не розуміла, чому її настільки сильно переймало це питання. Як не крути, нариватися не варто. Щодо того, що Шаєнна існує, сумнівів не залишалось. Іносвітське походження Тіолейна і Шарашки теж доведений факт. Ворона, яка не ворона, реальна. Нерозумно грубіянити, коли ти не в змозі підвестися, проте щось змушувало продовжувати неприємний допит.
– Краще не провокуй мене. Повір на слово, я б охоче це зробив.
– І що ж тебе зупиняє? – Віта підтягла коліна, сяк-так випросталась і відчула себе майже людиною.
– У вашому світі складно позбутися трупа. Але якщо буде потреба, я впораюсь.
Точно, про настільки прозаїчні речі вона не замислювалася… З одного боку, це звучало розсудливо. З іншого – на її думку, Шарашка нахабно брехав.
– Впадеш і що-небудь собі зламаєш. – Птаха спостерігала за незграбними спробами встати. – Або впадеш на партнера і зламаєш що-небудь йому.
– Пропонуєш сидіти і нічого не робити, поки він там мучиться? – Віту помітно хитало, однак вона вперто намагалася наполягти на своєму.
– Наталя сказала: відлежиться.
Ну звичайно, Наталя експертка в будь-якій галузі. У кожній бочці затичка! Куди не поткнешся – всюди вона! Розумниця, красуня, запросто управляється і з державними структурами, і з прибульцями з іншого світу. Золото, а не людина!
Через погане самопочуття Віта була не в найкращому настрої. Відверто кажучи, вона сама від себе не очікувала такої злості на жінку, яка раз у раз допомагала Агентству викручуватися з важких ситуацій.
Можливо, зіграло роль зневажливе «відлежиться – видужає»? Віта подумала, що проблема саме в цьому. Навіть поранена бездомна тварина заслуговує на допомогу, а Тін мав гірший вигляд, ніж голодна дворняга. Віта не вважала себе експерткою в медицині, особливо в шаєннській, однак бачила: хлопцю зовсім зле.
– Йому потрібно до лікарні! – Трохи зусиль – і вдалося знову піднятись накарачки. – Чуєш? У вас же є і документи, і гроші! Треба викликати…
– Психіатричну допомогу? – Шарашка несхвально спостерігав за переміщеннями Віти. – Тобі б не завадило трохи седативних, землянко.
– Сам ти псих! – Вона залізла на краєчок дивана. – А в нашому світі ...
– Такої хвороби немає, – знову перебила ворона. – Заспокойся. Якщо тобі стане легше, можеш потримати Тіна за руку.
Проти цього Віта не заперечувала – вона з самого початку планувала перевірити пульс іншосвітця. Тремтячими пальцями намацала жилку, почала рахувати… Його серце билося рівно, але занадто повільно.
Голова закружилась, і довелося спертися на спинку, трохи потіснивши Тіна. Таке недбале обходження з потерпілим розізлило птицю.
– Навіщо тобі мізки, га? – оманливо мирно прокричала вона. – Щоб у голові вітер не гуляв? Тому що, бачу, використовувати їх ти не збираєшся!
– Стихни. – Віта насилу ворушила губами. – Голова тріщить… І спати хочеться…
– Мені одне цікаво: ти зовсім з глузду з’їхала? Збираєшся пожертвувати своїм життям, щоб Тін очуняв на тиждень раніше? Чи справді нічого не розумієш?
«Бісова ворона! Навіщо ти послав мене до нього?! Міг би й нагадати, що торкатися його не можна! Але ж ні, сарказм захотілося продемонструвати! І я слухала, та не чула. А що тепер?» – Віта виявила, що навряд чи зуміє розчепити пальці, не кажучи вже про те, щоб відійти на безпечну відстань.
– Май на увазі: я тебе не підніму, – пригрозив Шарашка. – Але роби як знаєш. Сама захотіла. Моєї провини в цьому немає. Чуєш, партнере? Вона сама до тебе прийшла! Дур-р-репа!
Останнє виразно прозвучало в тяжкому сновидінні, що оповило Віту набагато швидше, ніж позавчора і навіть ніж учора.
***
//17 березня, 17.30
вул. Зимова//
– Ти знущаєшся, Лізо?! Що значить – на столі? Я, по-твоєму, сліпа? Шукай мій ноутбук! Швидше!
Якби Елла могла, вона б виштовхала помічницю стусанами. Однак нерви нервами, а репутацією варто дорожити. Довелось повернутися до кабінету і попросити кави. Хоч у чомусь Ліза була професійною – управлялася з чашками вона моторно.
Елла відкинулася на спинку крісла, скинула незручні туфлі. З насолодою вдихнула терпкий аромат, піднесла напій до губ – і похлинулася.
Ноутбук, через який вона влаштувала переполох, дійсно лежав на столі, трохи прикритий журналами.
«Я божеволію?» – Елла відставила чашку, витерла губи.
Вона пам’ятала, що перевіряла всюди!
– Це вже не смішно, – пробурмотіла, витягуючи свій скарб. – Анітрохи не смішно!
Ввела пароль, подивилась на звичну заставку. Фото – Віктор і вона на відкритті нічного клубу. Начебто недавно було, а таке відчуття, ніби вічність минула. Терміново поміняти, хай не маячить перед очима. Навіщо постійно ятрити душу? Ця сторінка життя перегорнута.
– Ну і ну. – Елла зайшла в останні документи, розраховуючи повернутися до перерваних справ. – Ох ти ж!..
Вона точно знала, що переглядала листування з невеликою іноземною компанією, яка зацікавилась її роботою. Але тепер на верхніх рядках були розклад і пошуковик.
Еллу пересмикнуло від переляку.
«Я ж ні в чому не винна!» – хотілось закричати на всю горлянку.
Однак людина, якій призначалися б ці слова, була далеко… На тому світі, якщо вже відверто.
Елла ледь не кинула ноутбук у стіну, але вчасно одумалася. Хто б не рився в кабінеті, йому вже відомі її плани. Досить змінити пароль і остерігатись.
«Введіть попередній пароль», – вискочило віконце.
Вона перемкнула розкладку і надрукувала «Женев’єв». Крапки, що замінили символи, мали буденний вигляд, проте приховане ними слово пропалювало наскрізь своєю нещадністю.
«Прощавай, Жені», – Елла ввела дату народження задом наперед і опустила кришку.
«Прощавай», – вчулося в свисті вітру за вікном.
Вона схопила перший-ліпший журнал і почала пильно читати статтю про нарощування вій. Зрештою, Елла не вважала себе винною. Нітрохи.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!