Агентство "Шарашка і партнери"

– Гей, куди ви так поспішаєте?

Віта не відразу зрозуміла, що голос лунає з машини, яка пригальмувала. Смішні блакитні «Жигулі»… Але чомусь навіть звичний вигляд автомобіля дратував.

– Сідайте! – Наталя перехилилася через сидіння і повернула ручку. – Сумніваюся, що ви тут просто прогулюєтесь.

Віта послухалася. Знесилено впала на сидіння і відвернулась від вулиці.

– Додому?

Замість відповіді вона розплакалася. Це колись дім був фортецею, куди Віта тікала, щоб зализати рани. А зараз як сховатися? Всі підряд знають, де живе Курочкіна! А не знають, то дізнатися не важко. Та ж Маша охоче поділиться інформацією, щиро вірячи, що бере участь у сучасній історії про Попелюшку. І батьків у це краще не вплутувати. Раптом слова Віктора про жінку, яка його переслідує, – не вигадка? Хтось же вдерся до його будинку! Хтось, якщо вірити Еллі, вбиває його коханок!

«А чи не Елла сама це все влаштувала?» – але Віта пам’ятала ту лють, з якою дивилася молода шаєннка, і розуміла: краще не шукати сторонніх підозрюваних, а думати, як виплутатися з ситуації, що склалася.

– З Тіном посварились? – Наталя спостерігала за її спробами крадькома витерти сльози. – Даремно плачете. У вас однаково нічого не вийшло б. Шаєнна… Вона погана. Дикий світ, де не живуть, а виживають. Там цінують силу і витривалість, а ви, прямо скажемо…

– Калюжа. – Жорстокі слова допомогли опанувати себе. – Я в курсі, можете не нагадувати. І, до речі, проблема не в Тіні. Я не втрачаю голову від почуттів і не ганяюся за ним як щеня.

«Впевнена?» – нахабно зачепив за живе внутрішній голос.

– Це добре. – Наталя стежила за дорожніми знаками і не дивилася на співрозмовницю. – Тому що зв’язуватись із шаєннцями не тільки небезпечно, але й боляче. З власного досвіду суджу, між іншим. Я зруйнувала свій шлюб через ворону. Уявіть, на що спонукала б мене людина?

– Зараз він і є людина, – Віта з полегшенням підхопила тему, яка не стосувалася особисто її.

– Він – Шароєлінард Ашелай Карт, нащадок правлячої династії Лієланда. Воїн і маг, який покинув Шаєнну, щоб врятувати друга. Такі, як Тіолейн, в Лієланді нічого не варті. Зазвичай у них немає шансів навіть подорослішати. Однак Тін – не просто магічна бездарність, а бездарність із вельми шанованого роду. Його опікали, поки батьки були живі, потім Шарашка став його єдиною родиною.

– Ви натякаєте на те, що…

– Вони зведені брати.

– А. – Віта перевела подих. – Ясно.

Наталя вивернула кермо, об’їжджаючи автомобіль із включеною аварійкою.

– Та нічого вам не ясно! – процідила крізь зуби. – Шарашка милий, Шарашка добрий, Шарашка любить братика… Нісенітниця! Шарашка – це вища істота, і не важливо, в образі ворони він чи має вигляд людини! Шаєннці не здатні відчувати справжні почуття! Для їхнього небезпечного світу любов – це довіра, повага, симпатія, надійність, затишок. І пристрасть, куди ж без неї, але вона не керує ними! Вони зовсім не схожі на нормальних людей!

«Виходить, я – шаєннка?» – Віта посміхнулась і попросила зменшити швидкість.

Наталя розмірковувала про власні почуття, а не про неї. Треба було сказати що-небудь заспокійливе. Якусь банальність, яка прозвучить як життєва мудрість.

– Імовірність того, що Віктор Глід закохається, шістдесят відсотків, – розмова раптом звернула в інший бік. – До знайомства з вами було лише півтора. Розумієте, що це означає?

– Що я добре впливаю на людей?

– Що Шаєнна подарувала вам можливість бути щасливою. Не зациклюйтеся на виконавцях – вони можуть зникнути в будь-який момент, і ви ніколи не дізнаєтесь, чому так сталося. Дивіться в майбутнє. Шаєннці – погана перспектива. Вони не пристосовані до нашого побуту, надто агресивні, з безліччю недоліків. Погодьтеся, ви ж не хочете, щоб одного разу вчителька показала вашій дитині картинку з вороною, запитала: «Хто це?» і почула: «Мій тато»?

***

//19 березня, 17.00

Прирічковий парк//

На клумбах, насаджених уздовж доріжок Прирічкового парку і залишених без нагляду на роки, вилазили проліски. Ближче до входу їх майже не залишилося – перехожі частенько висмикували по квіточці. Зате біля річки, за суцільним брудним місивом, проліскам ніщо не загрожувало. Вони розростались, перебиралися на нові місця й ігнорували кам’яні бордюри, що давно втратили білий колір.

– Шаєнна, угум. – Шарашка, не стежачи за тим, куди ступає, досяг берега. – І шаєннці… Подивимось.

Магія відчувалася тут ще того дня, коли вони з Тіном покинули рідний світ. Тоді здавалося, що це – відгомін магічного фону Лієланда. Він мав би згодом згаснути.

Але не згас.

Шарашка підійшов до самої води. Присів, доторкнувся кінчиками пальців до каламуті, насупився.

– Гей, є тут хто? – крикнув мовою, якої не зрозумів би жоден житель Землі.

Тиша…

Шарашка зачерпнув пригорщу води і пильно подивився на ледь помітний туман, що клубочився над нею.

– Привіт, магіє, – розтягнув губи в похмурій посмішці. – І кого ж ти недавно вбила?

Темна волога капала з долоні на траву, яка визирала з землі. Шарашка обтрусив руки, не зважаючи те, що бризки падають на недавно куплений одяг, і прикусив губу.

Магія є, але її дуже мало. Лише крихти, які впустив хтось могутній. Та, про кого розповідала Зіна? Навряд чи. Якби в неї були настільки серйозні сили, вона б не займалася дрібними капостями.

Шарашка зірвав пролісок, покрутив його в пальцях.

– Треба – не треба… – Задумливо відірвав пелюстку. – Треба… Ех!

Він зітхнув і кинув квітку в бруд. Потягнувся до води, занурив у неї руки до плечей. Заплющив очі, відчуваючи, як підступає давно загублена магія, і здригнувся, коли долоні торкнувся холодний метал.

Іржава консервна банка. Ну що за мерзенне місце!

Бляшанка вилетіла на берег, вдарилась об лавку, що стояла неподалік. Шарашка простежив поглядом за польотом і здригнувся, побачивши поруч із кованими ніжками кілька чорних пір’їн.

Підійшов, прислухався до себе… Ні, не те. Магічний фон відчувався набагато слабкіше, та й був напрочуд тьмяним.

Мертвим, якщо точніше. І брудним.

– Тобто тут когось убили… Когось занадто немічного, щоб чинити опір… Гаразд, шукаємо далі.

Рівень магії то слабшав, то зростав. Шарашка майже зневірився знайти її джерело, коли помітив острівець пролісків біля річки. Вони відрізнялися від своїх побратимів – були на третину більшими і мали здоровіший вигляд.

– Ну що за невдача… – пробурмотів він, нишпорячи рукою у воді.

До дна не дістати, а перевірити здогад не терпілося. І що ж робити?

– Смішні земляни, навіщо ви ускладнюєте собі життя? – Шарашка роздягнувся. – Вважаєте себе кращими за тварин? Ну-ну…

Прискіпливо оглянув лавку, вибираючи сухе місце, і залишив акуратно складені речі. Підморгнув шокованій молодій матусі, яка прогулювалась парком з коляскою, і плюхнувся в річку.