Агентство "Шарашка і партнери"

//23 березня, 22.00

вул. Степова, передмістя//

– Ти покидьок.

Віктор припинив набирати код від вхідних дверей і важко повернувся на звук знайомого голосу. Шия відгукнулась різким болем, і він вчепився у дверну ручку, утримуючись на ногах.

– А ти нітрохи не змінилася, Жені, – це був не стандартний комплімент, а чиста правда.

Женев’єв опустила погляд в удаваному збентеженні.

– Як мило! Засмучу: це все магія. Уявляєш, я чаклунка. Справжня відьма. Колись у вашому світі таких, як я, спалювали.

«Її безумство не вилікувалося», – втім, скептицизм Віктора похитнувся. Ще вранці одна така «відьма» відключила його кількома ударами і тріпала як Тузик грілку. Вдруге за тиждень, між іншим. Тут хоч-не-хоч, а повіриш у надприродне.

– Чому ти не забудеш про мене, Жені?

– А чому ти вбив мене?

Віктор похлинувся словами.

– Для мертвої ти занадто балакуча.

– Я ж відьма! Чуєш, любове моя? Мене так просто не позбудешся!

– Що тобі треба?!

Женев’єв вийшла з тіні воріт і зупинилася навпроти Віктора: як і раніше неймовірно приваблива і небезпечна.

– Колись я уявляла, як варитиму тебе живцем у киплячій олії. Потім – як різатиму твоїх подружок у тебе на очах. А зараз…Ти не повіриш, але мені байдуже. Якби не наша спільна справа, я б зникла назавжди і навіть надіслала б тобі різдвяну листівку на знак примирення.

– Після всього… Гадаєш, я тобі пробачу?

– На твоєму місці я б хвилювалася про те, чи пробачу тобі я. Та заспокою: я готова залишити минуле в минулому. Обійдемося без жорстокості, любий. Умови прості: поверни мені кулон, і твоя молоденька подруга проживе довге щасливе життя. Тобто вибач – не щасливе, а жахливе, адже вона мала дурість зв’язатися з тобою.

Віктор мимоволі торкнувся кишені, де лежав золотистий камінчик. Так просто… Віддати його – і це пекло закінчиться.

– Я викинув кулон, Жені. Після смерті Марини я був дуже злий. Єдине, що я можу зробити, це вибачитися. Пробач… Женев’єв, мені дуже шкода, що так вийшло.

Неживий сміх Жені пронісся подвір’ям.

– Так вийшло? Ви скинули мене під лід! Спробували втопити! Чому ви спочатку не вбили мене? Сміливості не вистачило?!

– Я хотів лише налякати тебе, Жені! Тільки налякати! Ти не залишила мені вибору!

Женев’єв заліпила Віктору ляпаса.

– Її теж чекає річка? – прошипіла, вказуючи в напрямку міста. – Коли вона набридне і стане тягарем? Чи відкупишся, як від Елли? Бідолаха Елла! Я збиралася перерізати їй горлянку, але вона така жалюгідна! Як я колись. Чому ти не пропонував гроші мені?

– Це не вирішило б проблему.

– А лід вирішив би?!

– Моє майбутнє стояло на кону! Назрівала головна угода всього мого життя. Ти заважала, Жені! Ти не давала мені проходу! Через тебе інвестори вважали мене проблемним і ненадійним! Я мусив щось зробити!

Женев’єв вчепилася Віктору в горло тонкими пальцями, мазнула губами по затягнутій синцями щоці.

– Кулон, коханий мій. Кулон. Інакше «щось» доведеться робити мені. І, клянусь, якщо я візьмуся за тебе серйозно, ти пошкодуєш, що народився на світ.

***

//23 березня, 22.30

проспект Дружби//

– Ти ж не послухаєшся його? – запитав Тін, коли двері за Шарашкою зачинились.

– Хіба що ти впадеш без тями. Ні, я не збираюся робити дурниць, обіцяю. Що трапилось? У тебе стріляла Женев’єв?

Він підняв руку, поплескав себе по передпліччю.

– Дрібниця. Пройшло навиліт, ми промили і перев’язали рану.

– А другу?

Іншосвітець скривився, явно не бажаючи це обговорювати, але його очі метнулися до правого стегна.

– Великі судини не зачеплені, хоча рухатися заважає сильно, – визнав неохоче. – А через біль притупляється сприйняття. Нічого, зараз ризики – не головне. Ми й так знаємо, що ти в небезпеці.

– Розкажеш, що сталося?

– Поділишся вечерею?

Три метри – відстань спірна. Вона може бути непереборною перешкодою, а може не означати взагалі нічого. Чомусь досі Віта бачила лише перший варіант. Але, виявилося, другий теж вельми непоганий. Особливо коли в розпорядженні є столик на коліщатках, телевізор на стіні і два комплекти подушок.

Вони їли, штовхаючи столик через кімнату. Розмовляли, стежачи за приглушеними новинами. Сміялися над нісенітницями реклами і передвиборчим слоганом багатої, але безнадійної партії. Перекидалися мандаринами і цукерками. Дрімали, слухаючи подих одне одного. Але насущні проблеми не могли зникнути самі собою.

– Ніяк не збагну, як Жені зуміла вас обдурити. – Віта куталась у готельний халат і обіймала подушку. – Вона така слабка і вразлива…

– Щоб натиснути на спуск, багато сил не треба. – Тін невесело посміхнувся. – А щоб обшукати полоненого, не треба багато розуму, але у нас його не вистачило, – додав з іронією. – Стереотипи ще й як псують життя. У вашому світі не прийнято очікувати підступу від тендітної привабливої дівчини, яка визнає поразку і благає про допомогу.

– Вона благала?

Тін зібрав обгортки від цукерок і кинув назад у пакет.

– Вона розповіла слізну історію про дурного альфа-самця і його кровожерливого наставника. Звинуватила Віктора в тому, що він позбавив її магії. Запропонувала об’єднатися. Ми їй повірили, уявляєш? Женев’єв Іроєн Лойс, яку Шарашка знав у Лієланді, могла ненавидіти, зневажати, мріяти про помсту, але не могла брехати. Смішно, еге ж?

– Можливо, ви не помилились?

Тін знизав плечима і поморщився, зачепивши травмовану руку.

– Щодо кулона, думаю, вона говорила правду. А що стосується Віктора… Зрозумій, Жені не схожа на жертву. Вона – шаєннка. Їй неважко вивернути людину навиворіт, причому без будь-якої магії.

– Від зради можна втратити сили, – тихо зауважила Віта. – Що за кулон?

Іносвітець підштовхнув подушку, яка випала, під спину і витягнувся на стільці як у зручному кріслі.

– Накопичувач магії. Женев’єв така сама бездарність, як і я, без амулета або допомоги справжнього мага у ваш світ не потрапила б.

– І Віктор його забрав? Він знає про Шаєнну?

– Сумніваюся. – Тін ніяк не міг знайти зручне положення. – Він хотів завдати Женев’єв болю, нічого більше. Вона вважала, що це якась складна маніпуляція, а Віктор просто скаженів. Уявляєш, він викинув кулон у річку.

– Тобто за всього бажання Жені його не поверне?

– Дивлячись за чийого бажання – туманно відповів шаєннець, і Віта відчула, що найцікавіше тільки починається

Десь на вулиці заволала сигналізація. Тін стривожено схопився і, забувши про все, кинувся до вікна. Зупинився на лінії, позначеній курткою Шарашки, притиснув долоню до пораненої ноги.

– Вибач, – посміхнувся винувато. – Звичка.

Віта обережно визирнула за фіранку. Темінь страшенна, світло ліхтарів множило тіні, а не рятувало від них, далеко внизу хтось бігав навколо автомобіля, що блимав.

– Брат Жені… Що з ним трапилося, Тіне?

– Його вбили.

– Шаєннця? Але хто?

– Ймовірно, мати Жені. І той чоловік їй не брат, а підручний зі слабкими зачатками магічного дару.

Сигналізацію вимкнули, знову запанували тиша і спокій.

– Лягай-но. – Віта не могла спокійно дивитися на бліде обличчя Тіна. – Тобі ж важко стояти. А я відійду до стільця.

– Траєкторії перетнуться.

– Всього на мить. Що трапиться за цей час?

Виявилось, багато чого. Мить розтягнулася на секунди… десятки секунд… хвилини… В якийсь момент Віта зрозуміла, що не в змозі збільшити відстань – навпаки, їй хотілося зробити заборонений крок, обійняти Тіна і розповісти, як страшно жити в невідомості, як близькість до таємниці розбурхує кров, як поняття «хочу» і «повинна» перетворюють будні на справжнє пекло, як боляче робити вигідний вибір, яка нестерпна громадська думка і як Віта готова визнати, що для себе давно вже все вирішила.

– У сон не хилить?

Вона похитала головою. Ні, їй точно не хотілося спати!

– Напевно, ми помилились. – Іншосвітець не поспішав відходити. – Два метри – цілком допустима дистанція.

Потім перевірили метр… Пів метра… З’ясували, що навіть поцілунки ніяк не впливають на перебіг життєвої сили.

Тобто здавалося, що не впливають.

– Пам’ятаєш, ми дивилися твої малюнки? – Віта чіплялася за Тіна як за рятувальний круг. – Те дивне море з крижаними бризками і небо кольору бузку… Я говорила, що нічого прекраснішого в житті не бачила. Але це не правда. У нашому світі теж є чимало приголомшливих місць. Я б хотіла…

«…показати їх тобі», – закінчити фразу не вдалось.

Експеримент з тріском провалився тої миті, коли Віта впала під лілові хмари Шаєнни без будь-яких проміжних стадій і симптомів.