Агентство "Шарашка і партнери"

***

//22 березня, 13.00

вул. Лісова//

– Партнере, мені потрібна твоя допомога.

– Що з тобою трапилось, Шарашко? Чий це номер?

– Емм… Мене затримали за порушення громадського порядку чи якось так.

– Коли ти встиг його порушити?!

– Коли купався в непристойному вигляді на очах у дочки мера. Дочка, до речі, не мала нічого проти. Але мова не про те. Йди в Прирічковий парк і знайди найбільшу калюжу.

– Навіщо?!

– Щоб викупатися. Не питай дурниць! І не телефонуй Наталі. Я обіцяв, що більше ми її не потурбуємо.

– А ти?

– Вивчатиму правову систему цього світу. В житті все знадобиться.

– Ти хочеш сказати…

– Йди в парк! І будь обережний, бо там відчувається залишковий магічний фон. Думаю, поруч є хтось із Шаєнни. Хтось сильний настільки, що не втратив магію, коли перетнув межу. Гей, чоловіче, будете крутити пальцем біля скроні – залишитесь і без пальців, і без скронь. Ні, це я не тобі, партнере. Поспішай. Нам потрібна магія.

– Ти впевнений, Шарашко?

– Я можу назвати три завдання, в яких не обійтися без чаклунства. Перше: твоя землянка. Друге: я хочу повернутися в Шаєнну. Третє… Чоловіче, не треба кликати психіатрів, вам вони вже не допоможуть! Партнере, не гай часу і зроби те, що я прошу.

– А ти?

– Займуся плануванням і вийду звідси. Гадаю, працювати на себе буде весело.

***

//22 березня, 15.00 – 21.00

вул. Лісова – вул. Миру//

Аглая Іванівна відчайдушно ридала і проклинала фотомоделей. Саме так: їй чимось не догодили довгоногі напівголі дівчата з агентства «Вище неба», сайт якого вона розглядала.

Як завжди в засмучених почуттях, начальниця грюкнула дверима так сильно, що ті відійшли, даючи змогу бачити куточок кабінету. Запльований монітор приховував Аглаю Іванівну від чужих очей, однак епітети, якими вона характеризувала якісь фотографії, розносилися по всій будівлі.

– І знову тобі пощастило, Курочкіна. – Маша не пропускала жодної нагоди попліткувати. – Зміюка спіймала на гарячому свого чоловіка. Знайшла ескорт-сервіс у його телефоні і тепер біситься як малолітка. Чуєш? Кричить, що він на дівок її гроші спускав. Ну-ну. Там, мабуть, реальні бабки потрібні, а не її убога зарплата. Ну чи не дурепа? Зам’яла б усе по-тихому, а то від обіду ганьбиться.

Віта прикинулась, що повністю поглинена своїм екраном. З одного боку, біда начальниці зіграла їй на користь – та забула про ворожнечу з Курочкіною і займалася власними стражданнями. З іншого – чисто по-людськи її було шкода. Хоча… Якби вони з Аглаєю Іванівною помінялись місцями, та б стрибала від радості.

– А Зіна йде від нас. Уявляєш, вона крутила роман з директором, і докрутилася до того, що він її за кордон везе. Ото ж везуча, правда?

«Ще б пак, везуча. Спочатку дитина зникла, потім було викрадення і аварія… Але громадська думка не надає значення таким дрібницям», – невизначений кивок замінив відповідь.

– Гей, не сердься! Твій крутіший! – «підбадьорила» Маша, і від цього стало ще сумніше.

Віта насилу дочекалася вечора. Пішла разом з усіма, залишивши Аглаю Іванівну лити сльози на клавіатуру. Не надто ввічливо уникла компанії Асі, що надумала напроситися в гості. Витерпіла Машу, яка пояснювала новій секретарці, що «он та скоро мільйонеркою стане», і, озираючись, поспішила до зупинки.

«Привіт, Аліно», – чулося в кожному шереху.

Віта так боялася цих слів, що зовсім забула про другу ознаку присутності Віктора.

Сріблястий джип пригальмував поруч, обливши з калюжі дворнягу, яка порпалася в сміттєвому баку.

– Сідай, підвезу.

«Я ж видалила програму стеження!» – Віту хвилювало і те, як Віктор дізнався її місцезнаходження, і те, що знову починається безглузда метушня.

– Треба питати, чому ви проїжджаєте тут саме зараз? – втомлено поцікавилася вона, залишаючись на місці.

– Твоя мама сказала, що ти вже вийшла і чекаєш на автобус.

Мама. Взагалі прекрасно. Їй же начебто не подобався Віктор. Коли він встиг змінити її думку про себе?

– Ти змерзла, Аліно. Не стій на вітрі.

– Просто для довідки: у вас які плани на сьогодні? Шопінг? Кіднепінґ? Шокотерапія? Знайомство з батьками чи війна з колишньою? Сумніваюся, що я зможу на вас вплинути, але хотілося б знати заздалегідь, чого очікувати.

Віктор вийшов з автомобіля і став поряд із Вітою, затуляючи її від вітру.

– Колючка, – сказав із незвичною ніжністю. – Немає в мене планів. Ти ж уже знаєш про Жені і про її брата. Вирішувати тобі. Скажу тільки, що це не жарт. Небезпека справжня.

– Ну то зверніться до поліції! Згодна, три мертві жінки – це точно не жарт!

– Іванка померла від передозування наркотиків, Марина загинула в аварії, а Катя… Розслідування триває. Мені говорили, є деякі зачіпки, але поліція – не та структура, де відверто спілкуються з підозрюваними. Та й якщо навіть вони доведуть, що у вбивстві Каті винна Жені, що це дасть? Вона зникне, розумієш? Знову зникне на роки, щоб спостерігати здалеку, а потім вдарить у спину.

– І що ви пропонуєте? Скласти руки і чекати кінця? Дякую, не зараз.

Віктор провів Віту до автомобіля, допоміг сісти на сидіння.

– Не жартуй так, Аліно, – попросив серйозно. – Я можу тебе захистити. Тобі потрібно всього лише не відмовлятися від моєї допомоги. До речі, твоя мама набагато розумніша. Вона розрізняє, що життєво важливо, а що можна відкинути.

Запитувати, яким способом йому вдалося підлеститись до батьків, Віта не наважилася. Навіщо засмучуватись передчасно? Вдома про все дізнається… І обурюватиметься там же, бо на людях якось незручно.

За вікнами проносилися темні вулиці. На мить Віта випала з дійсності і задрімала. Коли розплющила очі, попереду височіла яскраво освітлена незнайома будівля.

«Ти ж сказав, ніяких сюрпризів», – хоча Віта не дуже й здивувалась.

– Ну і де ми? Мені навіть припустити складно.

– Приватна лікарня. У твого батька проблеми з серцем, тому довелося його госпіталізувати. Нічого серйозного, але підлікуватися йому не завадить. Що таке, Аліно? Ти ж сама збиралась витратити свої гроші на сім’ю!

Загадка вирішилась, і це було добре. Пастка закрилась, і це було погано.

– Дякую, – прошепотіла Віта, сліпо шукаючи ручку на дверях. – Я не проти такої допомоги.

«Я не маю права бути проти», – але, звичайно ж, цією думкою вона не поділилась.