Агентство "Шарашка і партнери"

Цікаво, як шаєннець зняв номер? Навряд чи обійшлося без його штучок. А, може, це сучасна чарівна паличка під назвою «банківська карта» відкрила потрібні двері?..

Віта чекала, поки Шарашка домовиться з адміністратором, і намагалась не стукати зубами. Скільки разів після знайомства з вихідцями з іншого світу вона опинялася під дощем? Не злічити. Щоправда, варіант відігрітися в затишному номері був кращим, ніж ідея обсихати в порожній квартирі.

– Коли-небудь насолоджувалася люксом, землянко?

– Звичайно. Ми з мамою полюбляємо цукерки «Люкс». Знаєш, такі великі, з мармеладною начинкою. Хочеш спробувати?

Шарашка підштовхнув Віту до ліфта.

– Топай, подруго. – Не дивлячись, він клацнув кнопку. – Треба терміново дещо обговорити.

– Наш номер на іншому поверсі.

– Точно. З твоєю уважністю можна сміливо будувати кар’єру в шпигунстві.

– Думаєш, за нами стежать?

– Смішне питання. Звісно, за нами стежать! По-твоєму, я тягаюся з тобою заради забави? Виходь і не крутись. Ні, ми не піднімемося сходами! Давай униз.

Віта зовсім розгубилася. Йшла за Шарашкою, намагаючись не шуміти, і зітхнула вільніше лише тоді, коли він штовхнув незамкнені двері в один із номерів.

– Відпочивай, землянко. Правила прості: сидіти і не рипатись. Впораєшся?

– А ти?

– Скоро повернусь.

– А…

Шарашка зник.

Віта озирнулась. Далеко не люкс, але в порівнянні з холодною квартирою мало не королівські хороми. Освітлення хороше, тепло, на столику – якась їжа, в пакеті на ліжку – сухий одяг. Її власний одяг. Із рідного дому.

Захотілося схопитись за голову від усвідомлення того, що іносвітці наплели батькам, щоб дістати ці речі. Мама напевно або обдзвонює морги і поліцію, або складає список гостей на весілля.

Дзеленькнув телефон.

«Про вовка промовка!» – на екрані висвітився номер батька.

Що йому сказати?!

«Привіт, тату! Не хвилюйся за мене, я відпочиваю в найдорожчому готелі міста. Ні, не в люксі, але скаржитися нема на що. З ким? Складне питання… Та ось чекаю декого… Чи двох? А, може, раніше прийде третій. Або четверта? Ох, забула, – сьогодні і п’ятий намалювався, але я поки не знаю, що він забув у цій справі», – навряд чи сім’я оцінить відвертість.

Трель дзвінка затихла, однак через кілька секунд мобільник запищав знову. Віта майже змусила себе відповісти і почати брехати, не замислюючись про наслідки, коли пригадала: цей номер вже місяців п’ять як не використовується – батьки змінили оператора і перейшли на вигідніший тарифний план.

«Що за божевілля коїться?» – вона відклала телефон, навшпиньках підійшла до вікна і засмикнула фіранки.

– О, землянко, ти порозумнішала! Вітаю!

Віта обернулась так різко, що закружилася голова.

Шарашка. І Тін. Прийшли обидва, причому з великим пакетом цукерок. Питання в тому, навіщо?

– Е-е-е ... – Вона не знала, що сказати.

– Е-е-е ... – Тін, стежачи за дистанцією, ніяково притулився на стілець в протилежному кутку.

– Вкрай інформативний діалог. – Смаглява фізіономія Шарашки скривилася в подобі посмішки. – Вважатимемо, що романтичну частину ми пройшли. А тепер про новини. – Він відміряв кроком три метри від друга і кинув на підлогу куртку, позначаючи межу. – Ти, – тицьнув пальцем у Віту, – можеш ходити тут скільки треба. Ти, – махнув Тіну, – переб’єшся. Отже, хто хоче першим поговорити відверто? Землянка, чи не так?

Відвертості вона зовсім не хотіла, та й знала не так багато, щоб вважатися експерткою у стосунках Віктора і шаєннців. Однак говорити довелось, тим паче деяку картину минулого Віта для себе склала.

– Тобі факти чи здогади, Шарашко?

Йому були потрібні факти. За його словами, голова для висновків у нього є, а ось інформації катастрофічно не вистачало.

– Десять років тому у Віктора був роман із Женев’єв Лієланд. Віктор її кинув, і вона пообіцяла, що він ніколи не буде щасливий. Далі – у кожного з учасників тих подій своя правда. Офіційно Жені загинула внаслідок нещасного випадку, неофіційно – її або вбили, або довели до самогубства. Кілька років потому дівчина, в яку Віктор закохався по-справжньому, померла від передозування наркотиків. Пізніше в аварії розбилась його дружина, що бажала залишитися багатою вдовою. Нещодавно застрелили Катерину Смирнову – одну з багатьох коханок, які нічого для нього не значили.

– Але це не все. – Тін спостерігав за Вітою з-під опущених вій.

– Женев’єв жива. Її зацікавила сім’я іншого свідка тієї історії – мого директора. Зіна і Ромчик, пам’ятаєте? Спочатку Романа відправили на пошуки рідного батька… Я б сказала, спробували прибрати з поля бою, але це лиш моє припущення. Зіну викрали і кудись везли. Може, шантажували Олександра Петровича, і він погодився з умовами? Навряд чи ми коли-небудь дізнаємось. Потім з’явилася ще одна жінка з Шаєнни… Впевнена, про неї ви вже чули.

– О, так, – хмикнув Шарашка. – Ще й як чули. Нічого не забула? Єлизавета Зотова, твій директор і Віктор – більше нікого? Точно?

– У Женев’єв був брат, – згадала Віта. – Вони жили в особняку на Південній як сім'я Ільїних.

– Уже ні. Ну, якщо це все… Стій, партнере! Землянко, ти ж любиш жертвувати собою? Слухай уважно: наша подруга Жені сильно пошкодила твого обожнюваного Тіна. Не смертельно, проте користі від нього зараз ніякої. Абсолютний нуль здібностей. Тільки тому, що ризиків він тимчасово не бачить, я зумів заманити його сюди. Давай-но домовимось: я його потримаю, а ти побудеш донором життєвої сили. Десь пів години, га? Ніякої небезпеки, все під контролем. Згодна? Ти ж вічно як дохла, навіть не помітиш різниці.

Тін шарахнувся до дверей.

– Ні, Віто! – попросив, благально дивлячись в очі. – Цей йолоп так жартує. Зі мною все гаразд. Чесно.

– Не сперечаюся, наскрізне поранення набагато краще, ніж застрягла куля, – погодився Шарашка. – Ну, не хочете – як хочете. Ось тільки є маленька заковика… Я йду, Жені напевне прийде за нею, – кивнув на Віту, – запасного донора у нас немає. Готовий битися, партнере? Точніше, готовий програти через дурні принципи?

Він дійсно пішов. Просто зачинив двері і викликав ліфт.

– Землянко, за бажання до ранку ти його наздоженеш і підживиш, – блиснув зубами на прощання.

І Віта зрозуміла, що ніч буде довгою.