Агентство "Шарашка і партнери"

//14 березня, 23.50

проспект Дружби//

– Ніяких високих каблуків. Це не обговорюється.

– Ти обітницю якусь дала? Гаразд, нехай буде по-твоєму. Мінус сто доларів. Згодна?

– Мінус п’ятсот – і я змию макіяж. Згодні?

Віктор розсміявсь і жестом фокусника вивудив із взуттєвої коробки витончені «туфлі-човники» на невисоких каблуках.

– Будеш як моя бабця, – пригрозив, посміхаючись.

– Вставна щелепа – окрема оплата.

– Все-таки я в тобі не помилився. Ти особлива, Аліно.

«Та ні. Просто вибір у мене невеликий. Я давно навчилася визначати менше зло і не замахуватись на неможливе», – Віта пройшлася в нових туфлях, звикаючи до них.

– Нормально, – визнала неохоче. – Вони зручні.

– Угу, моя бабця теж так сказала б.

Віктор був привітний, на подив милий і (напевно, зірки так зійшлися) трохи збентежений, Віта – незвично товариська, надмірно доброзичлива і сильно винувата. Хоча, якщо розібратися, вона не зробила нічого поганого! Він сам ввів її в оману, ось і поплатився. Говорив натяками, гроші пхав… Будь-хто зрозумів би його неправильно!

«Навіщо вам це? Захотілося довести мені, що купити можна все? Бо у пристрасть, що спалахнула зненацька, я не вірю», – запитала вона тоді.

«Тобі і не треба вірити. Повиляєш годину хвостом, отримаєш гроші і гуд бай, подруго», – відповів Віктор.

«А якщо я відмовлюся?» – Віта не впізнавала свій голос.

«Мені це дуже не сподобається. Гей, Аліно, вище ніс! Елла не кусається», – прозвучало у відповідь.

«Елла?» – вирвалось у неї.

І обидва замовкли, оскільки у обох з’явився матеріал для роздумів. Втім, Віта не уявляла, як сюди вписується Елла Зей. Зате Віктор, схоже, усвідомив, до якого висновку щодо майбутнього прийшла його співрозмовниця.

Він злегка втратив апломб, помітно засмутився, спробував, як зазвичай, звалити все на неї («За кого ти мене маєш, Аліно? Жінок добиваються не грошима, а гідними подарунками!»), але швидко здався і притих. Спілкуватися з такою версією Віктора було навіть приємно, тому Віта вирішила скоритися долі.

«То що з Еллою?» – уточнила на знак примирення.

І дізналася, що побачить Еллу на вечірці в особняку якоїсь поп-зірки.

Власне, саме туди вони й прямували.

Легка музика, розмірене бурчання мотора, тонка суміш запахів жіночих парфумів і одеколону… Віта заплющила очі й спробувала абстрагуватися від дійсності. Хотілося відпочити – більше морально, ніж фізично.

– Елла вже бачила тебе. Змусь її повірити, що у нас все серйозно і їй нема на що сподіватися.

– Хочете, щоб Елла вас покинула?

– Хочу, щоб вона мене відпустила.

Блимали ліхтарі, світло зустрічних фар било в очі… Зрідка по вітровому склу проходили двірники, і навіть із-за такої дрібниці Віта відчувала запаморочення. Вона не вечеряла, і рівень цукру в крові напевно впав. Не смертельно, але неприємно.

– Майже дванадцята… Не відчуваєш себе Попелюшкою?

– Переважно гарбузом.

– Через пишне плаття? Ну і ну! Ти з якою місяця звалилася? Жінки люблять красиві ганчірки!

– І я люблю. Тільки вбиратися, щоб розбити чужі стосунки, якось бридко.

– Немає жодних стосунків.

– Самі сказали, Елла думає по-іншому.

– У Елли гормони грають.

– Їй все-таки не шістнадцять.

– Залетіла вона як дурна малолітка.

– Що?!

Віті здалося, то їй почулось. Ну що за божевілля?! Це як виходить – Елла завагітніла і хоче узаконити стосунки, а Віктор замість «пробач, кохана, я не готовий до такого серйозного кроку, давай обговоримо інші варіанти» збирається показати, що знайшов їй заміну? Хіба люди так чинять?

– Я не буду цього робити.

– Чого – цього?

Віта б пояснила! Так би пояснила, що у нього вуха б засвербіли! Самозакоханий егоїст! Бач, як повернув! Елла свята, бо терпіла його знущання!

– Чому мовчиш? Я думок читати не вмію. Які ще в тебе проблеми, Аліно?

– Особисто у мене – жодних. А ось у вас…

«…серйозні. З головою», – Віта не встигла закінчити думку, оскільки поблизу пролунала поліцейська сирена, і Віктор, чортихнувшись, зупинив машину на узбіччі.

– Розвелось їх, – пробурмотів, дістаючи документи. – Ти надто бліда. Відчини двері, подихай свіжим повітрям.

Це був єдиний його наказ, який не викликав заперечень. Клацнув замок, в обличчя подув прохолодний вітер…

– Вилазь і сідай до нас, – тихо сказав із тіні знайомий мультиковий голос. – Швидко. Йому зараз буде не до тебе.

Віта вагалась. Занадто негарно це все було. Одна річ – відмовитися засмучувати Еллу, і зовсім інша – покинути свого супутника посеред дороги, не сказавши ні слова.

До джипа підійшов патрульний.

– Віктор Глід? Будь ласка, відкрийте багажник.

– Що я порушив?

– Будь ласка, відкрийте багажник.

Віта вийшла назовні, примружилася, розглядаючи чоловіків.

– Дівчино, будьте люб’язні, поверніться до машини.

Авжеж, поверніться! Тобто вкрай законослухняна Віталіна Курочкіна підкорилася б без лишніх слів, проте шансу проявити лояльність до закону їй не дали.

Блакитні «Жигулі» вискочили ніби з нізвідки.

– Ой! – встигла скрикнути вона, перш ніж її затягли до теплого салону.

Синьо-червоні відблиски мигалки на склі зникли з поля зору секунд через п’ять – сила Шаєнни була набагато продуктивнішою за бензин.

***

//15 березня, 00.30

вул. Зимова//

Елла Зотова невдоволено оглянула збіговисько виряджених людей і похитала головою, сподіваючись відігнати нудьгу. Раніше вона обожнювала такі заходи і не викидала жодне запрошення на вечірку. Повеселитись і, заодно, завести корисні знайомства – так вона пояснювала свою маленьку слабкість. Однак сьогодні настрій був поганий, і поліпшити його не могла ні улюблена музика, ні приємна компанія. Навіть випити, щоб стало веселіше, Елла не наважувалася – дбала про ненароджену дитину.

– Вам телефонують. – До неї тихо підійшов офіціант.

Вона з подивом зрозуміла, що зовсім замріялась і не почула гучний звук рингтону, тоді як люди вже поглядали з несхваленням.

– Слухаю вас, – промовила, ліниво розтягуючи слова.

– Елло, це я.

– Вікторе? Як ти смієш мені теле…

– Елло, я у в’язниці.

– …фонувати?! Що?! Тобто?..

– Ну, не зовсім у в’язниці… У поліцейському відділку. Набери Олександра Павловича. Не можу з ним зв’язатися.

– Секретарку свою попроси!

– Елло, я втратив мобільник, а напам’ять знаю два номери – адвоката і твій. Будь людиною, розбуди його. Ти ж не хочеш, щоб я провів ніч за ґратами?

До Елли тільки почав доходити сенс того, що відбувалося. Забувши про все, вона схопила перший-ліпший келих шампанського і випила одним ковтком. Відразу ж її занудило, стіни захиталися…

– Вікторе, що з тобою? – Барна стійка під ліктями поворухнулася, стала податливою і нестійкою. – Вікторе!

– У мене знайшли пістолет! Пістолет, уявляєш?!

– Ти про що?!

– Сам не знаю, що думати!

– Просила ж не зв’язуватися з тією поганню! Це вона підкинула!

– У багажник? Я не відкривав його тиждень. Ні, тут справа серйозніша. Навідай Павловича. Будь ласка.

Стіни попливли, звуки стали тоншими і пропали. Елла впустила телефон і з’їхала на підлогу.

– Гей! – кричала слухавка. – Чуєш мене?!

Клацнув фотоапарат, сліпучий спалах висвітлив кожну приховану косметикою зморшку на втомленому обличчі Елли.

Але вона цього не бачила.