Агентство "Шарашка і партнери"

***

//18 березня, 18.00

вул. Коцюбинського//

Сонце світило так яскраво, що сльозилися очі. Дув сильний вітер – на подив гарячий і сухий. За вікном зеленіло листя і цвіли троянди, десь далеко шумів прибій і чувся сміх.

«Я пробула в комі до літа?» – злякалась Віта. Та й звідки тут море? До найближчого узбережжя сотні кілометрів, причому там аж ніяк не тропіки.

Потім вона розгледіла на горизонті високі пальми і хлопця з дошкою для серфінгу.

«Фотошпалери!» – стало трішки спокійніше.

Отже, не лікарня і не Шаєнна. Віктор теж таким не захоплюється, іншосвітців і голі стіни влаштовують…

Залишається один варіант.

– Наталя? – Віта підвелася на ліктях.

– Так, це її будинок.

Тін. Віта не сплутала б його ні з ким іншим. Може, тому що тільки в його виконанні ненависне «для твого ж блага» звучало не як знущання або спроба контролювати її життя, а як незграбна, але щира турбота.

– За Віктора ти мені ще відповіси, – втім, Віта знала: це тільки слова. – Будь ласка, вимкни обігрівач! Так жарко, що дихати нічим.

– Не можу, – прозвучало винувато.

– Ой, та там нічого складного, – вдалося не видати подиву. – Дивись, на бічній панелі є кнопки. Тобі потрібно натиснути…

– Я не ідіот.

Віту накрила хвиля каяття. Звичайно ж, Тін у курсі, що таке земна техніка, – вони з Шарашкою користуються нею постійно.

– Наталя заборонила?

– Я не можу наблизитися до тебе ближче, ніж на три метри.

«Новина просто супер», – розчаровано подумала Віта, опускаючи ноги на підлогу.

З підігрівом, хто б сумнівався. Вона відчула себе котлетою в духовці і роздратовано висмикнула шнур обігрівача з розетки.

– В інструкції… – почав було іносвітець, але її хвилювало зовсім інше.

– Там, у машині… Це був ти, а не Шарашка?

– Я, – зітхнув Тін. – Вибач. Мені шкода, що так вийшло.

Віта зробила кілька невпевнених кроків до єдиного в цій кімнаті вікна. Тін теж підійшов ближче – дотримуючись необхідної дистанції.

– Ти не винен. – Вона відчинила стулку і з насолодою вдихнула свіже повітря. – Якби я потрапила у вогонь, у мене взагалі не було б шансів. Я ж калюжа, пам’ятаєш? Слабка і вразлива. На ворону перетворюватися не вмію, імунітет ніякий… Ти врятував мене, і це головне.

– Якби ми сприйняли невдоволення замовника номер п’ять всерйоз, нічого б не сталося, – слушно зауважив Тін. – А щодо ворони… Чисто технічно це зовсім не ворона, Приміром, якщо відірвати їй частину тіла…

Хтось із сусідів забув на плиті цибулю, і навколо почав розповсюджуватися запах пригорілого. Віта поспішно закрила вікно, притулилася до скла спиною.

– Обійдемося без подробиць, добре? – попросила, благаючи уяву стерти неприємні картинки. – Я тобі вірю. Чому ми тут?

– У нашій квартирі занадто тісно.

Еге ж, три метри… Чергова перешкода. І як її подолати?

– Але чому саме у Наталі? Її чоловік ненавидить Шарашку.

Іносвітець посміхнувся.

– Ну, це зрозуміло… У нашому світі коханців дружини теж не запрошують на сімейні свята. Але її чоловік поки на роботі, та й зі мною у нього конфліктів не було.

Віті здалося, що в голові у неї сущий бардак. Занадто багато інформації для одного разу! А якщо підсумувати, то…

Або в своєму земному минулому Шарашка вже був людиною, причому не за рахунок Віти, або Наталя практикує зоофілію. Останнє, звісно, нісенітниця.

Чому ж він знову став вороною? Гарне питання. Відповідь на нього багато що б прояснила. Ось тільки Тін пліткувати не буде, з Наталею діалог не склався з самого початку, а Шарашка швидше вдавиться, ніж поділиться наболілим. Втім, спроба того варта.

– Можна запитати? – Віта помітила на столику в кутку цукерки і втупилася туди, роздумуючи, деталь це інтер’єру чи господиня виявила гостинність.

– У нас із Наталею нічого не було, – байдуже повідомив іносвітець.

– Про Шарашку. – Вона вдала, ніби всередині не здійнялася радість і не захотілося закричати: «Ось і чудово!» на всю горлянку.

– Він намагався повернути собі людську подобу, але надовго його не вистачило. Тоді у нього ще була магія… І він цінував її більше, ніж відсутність пір’я.

Віта відвела погляд від цукерок. Досить і того, що вона заважає господарям своєю присутністю. І взагалі, Наталя – хороша людина, їй би самій шоколадку подарувати, а не об’їдати її сім'ю.

– Де він?

– Полетів. На розвідку.

– Куди? Я ж не назвала адресу.

– Назвала. Південна, сім, так? Він перевірить, що це за місце. А Наталя вирушила до Васильєва. Ми вважаємо, що хлопчикові поки краще побути у нього. Дивне щось коїться… Таке відчуття, ніби я в Шаєнні. Відбуваються підозрілі речі. Немов хтось займається плануванням чиєїсь долі.

– Наприклад, Васильєв. Захотів сина – отримав сина.

Тін знизав плечима.

– Малоймовірно. Не виключено, але я б на нього не ставив. Він дуже сильно здивувався, зустрівши Романа, і був так нам вдячний, що Шарашка добре підживився його емоціями. Ти голодна? Йди на кухню, там яєчня.

«Не здивуюсь, якщо в майбутньому Наталю зарахують до сонму святих», – незважаючи на те, що неприязнь до господині начебто зникла, сприймати чужу турботу як належне Віта поки не навчилась.

– Я мив їх із милом, – крикнув навздогін Тін.

«Кого?» – але попереду вже виднілися стіл і тарілка з…

Кхм, віднести це до якої-небудь категорії страв було складно.

– Джерело кальцію, так? – Згадались японські зілля Віктора, і омлет із дрібно потовченою шкаралупою здався цілком смачним.

– Е… Ні, – визнав іншосвітець. – Воно випадково у блендер впало. Але це все їстівне, чесно. У Шаєнні перепелині яйця зазвичай їдять зі… Відчини вікно, впусти Шарашку!

– Я з вами інфаркт дістану, – пробурмотіла Віта за секунду до того, як у скло стукнувся міцний дзьоб. – Іду! Бач, спішно йому!

Ворона перестрибнула через підвіконня і сіла на спинку стільця.

– В Агентстві нові правила, землянко, – прокаркала різко. – Назви перше з них!

– Не наближатися до Тіна, – на жаль, перепитувати, що малося на увазі, не мало сенсу.

– Яка кмітлива дівчинка! – розчулилася птаха. – Друге?

– Уникати особистого контакту з тобою.

– Ростеш на очах! І останнє?

– Поважати клієнтів? – припустила Віта, оскільки інші варіанти закінчились.

– Яка нісенітниця! Третє правило – не займатися справами самостійно!

– До одного не підходити, другого не чіпати… І що накажеш робити? Чекати, поки ти наберешся сил, щоб розірвати зв’язок між мною і Тіном? Можуть пройти місяці! – Думка про триметрову дистанцію навіювала тугу.

Шарашка хрипко розсміявся.

– З дуба рухнула, землянко? Які сили? Звідки? Життєві? Це корм для мого організму, не більше. У вашому випадку вони не допоможуть. Що там іще? Емоції? Їх ледь вистачає, щоб не здохнути. А магії більше немає. Ні крапельки, уявляєш? Тому або запам’ятай навіки три простих правила, або забирайся на всі чотири сторони!

«Я ніколи не зможу обійняти Тіна», – майнула перша думка.

«Він говорив, що хтось щось планує. Якщо цей «хтось» із Шаєнни, магії у нього вистачає», – з’явилася друга.

«Пора діяти», – наполягала третя.

– А раптом тобі вдасться стати людиною?

– Мені не потрібні будуть емоції! Вистачить їжі!

– Магія?..

– Закінчилася! Чим ти слухаєш, землянко? Краще б запитала про Зінаїду Лиску!

– Спочатку я зроблю з тебе людину. – Віта кілька разів колупнула дивну яєчню і відклала вилку. – Поїхали. А потім розв’яжемо проблему Зіни. Впевнена, якби з нею було щось серйозне, ти б не гаяв часу.