Мечі та хрести

Якби знала Мілдред чим обернеться для неї той суд, то певно не жахалась би так очікуючи його. А було все так.

Після тих слів Річарда Еліза пручалася мовляв, що то за часи такі коли бідній жінці не вірять! Та король звелі охоронцям вивести її з палацу кажучи. -Ця дівчина нічого не робила. А той хто не вірить своєму королеві, хай приходить до мене.-

Після того король та королева запросили Мілдред до себе в покої. Дівчина трохи напружилася, бо не знала, що їй там робити? Кетрін підійшла до Мілдред, яка стояла посеред зали. -Ти якась невесела.-

-Тебе ж невинною сам король визнав.-

-Просто не знаю, що тепер робити. До таверни я не можу повернутися, бо там тітка. Тай дядька я теж не хочу бачити, бо він мені не вірив.-

-Я подумаю, що можна зробити. Тай зрештую ти вже доросла і можеш вийти заміж.-

-Не знаю.- Озвалася Мілдред. -Не впевнена, що хтось захоче таку друдину.-

-Не переймайся цим.- Сказала Кетрін. -Іди до королеви з королем, а потім ми все вирішимо.-

Мілдред переступила поріг покою. Там було тепло і пахло чимсь смачним. За столом сиділа Елеонора та Річард.

-Сідай, Мілдред, та поїш трохи.- Промовив Річард.

Дівчина перевела погляд зі столу на правителів. Вона не знала, що їй робити? -Сідай.- Заохотила її королева.

Дівчина підійшла ближче до лави і сіла розправляючи спідниці. Негоже було, щоб верховні особи ще й припрошували її.

-Поїж.- Промовила Елеонора.

Мілдред завмерла несміливо оглядаючи стіл. Він був заставлений великими полумисками та високими чашами. Мілдред вирішила багато не їсти. Дівчина з'їла тільки кусень хліба й випила молока.

Дівчина дивилася на короля, що якимсь дивним поглядом оглядав її. За якийсь час Річард мовив. -Чи маєш ти куди йти, Мілдред?-

-Ні, ваша величносте.- Відказала дівчина. Вона не розуміло глянула на короля.

-А хочеш я тобі дам роботу?- Дівчина здивовано глянула на короля, а той наче цілком собі звичайна розмова велася поміж ними взяв чашу і наповнив її водою. Жодних слуг у покої не було. Усі вони за наказом Річарда вийшли геть.

-А, що я маю робити?- Оторопіло запитала Мілдред.

-Маєш служити моїй мамі.- Судячи з того, що Елеонора не здивувалася таким його словам розмова про це перше була між ними.

-Служити? Як це Служити?- Мілдред відчула, що вона нічого не зрозуміла. -Хіба у вас не має служниць?- Запитала вона в королеви.

-Маю, але ти мені потрібна.- Мовила жінка.

-А для чого?- Запитала Мілдред. Вона не могла зрозуміти навіщо такій оважній особі, Вона Мілдред? Та вона ж навіть грамоти не знає.

-Коло моєї мами має бути вірна мені людина.- Пояснив Річард. -А ти я певен можеш мені допомогти.-

-Але я не знаю, що робити.- Розгубилася Мілдред.

-Поки служити як і всяка покоївка, а все інше пізніще дізнаєшся.- Мовив Річард.

-Я не знаю, ваша величносте.- Мілдред налякано зіщулилася. Вона не знала чи може відмовитися від того, що їй пропонує король.

-Я вибачте, ваша величносте, хочу трохи подумати.- Стиха сказала Мілдред.

-Я розумію.- Кивнув своєю рудою головою Річард. Та жити в палаці вам не можна. Тому побудете трохи в наших друзів. Кетрін та Роберта.-

-Так буде краще.- Проказала Елеонора. -Вони вірні нам люди і добре доглянуть тебе.-

***

За якийсь счас Мілдред йшла обабіч Кетрін. Жінка йшла вбрана у довге плаття. Таке довге, що поділ волочився по землі. Та вона цього не бачила. Жінка оповідала своїй новознайденій подрузі про свою родину.

-У нас з Робертом є четверо дітей. Ще двоє померлі ще коли малими були. Старший син одружився рік тому. Невістка моя Ейвота. Хороша дівчина, красива й роботяща. Та вони тут не живуть, їхній дім аж у Йоркширі.-

Жінка перевела подих. -Трретя моя донька вже наречена. Маю доброго затя. Він служить у почті Королеви. Лицар він, добре мечем орудує тай сильний. І що там казати красивий він.- Було видно, що вона зашарілася. -Дочка моя зветься С'юелін.-

-Інші мої діти ще малі. Син Едгар, а донечка Маріетта.-

Вони дійшли до подвір'я. Воно навідмінно від інших було загороджене. Кетрін штовхнула ворота і ті відчинилися. Вони зайшли на подвір'я вимощене плитами, щоб брут не заважав. Кетрін йшла прямо до дверей, а Мілдред оглядала все, що бачила. У дворі були стайні та інші господарські будівлі. Кетрін піднялася сходинками, а Мілдред слідом за нею.

Мілдред опинилася у великій залі. там стояли лави та столи. -У нас часто бувають гості.- Пояснила Кетрін. Посеред залу були сходи, що вели до інших кімнат. Великі вікна були засклені й не пропускали холодного повітря.

У залі було порожньо. Судячи зі здивованого погляду Кетрін, то було дивне видовище. А от Мілдред тільки раділа з такого, бо не знала як себе поводити в компанії родини Кетрін та Роберта. Те, що до неї добре віднеслися батьки, не означало, що так само зроблять їхні діти.

-Ходімо ти певно зголодніла.- Озвалася Кетрін. І вони перетнули невеликий перехід й опинилися в великому преміщенні. Там постійно щось різали, чистили та смажили. -Ріган!- Владно гукнула молоденьку дівчину Кетрін. -Дай нам кухоль доброго елю, шмат м'яса та коржиків.-

-Добре, пані.- Ріган відійшла здивовано поглядаючи на Мілдред.

дівчина сіла на лаву. Крізь вікно вона побачила як сходидь зірка. Небо потемніло. Кетрін запалила свічку і гукнула в перехід. -Томе! Розпали камін.- І до зали зайшов високий і рудий чолов'яга з оберемком дров у дужих руках.

-Це у вас гостя, леді Кетрін?- Запитав він схилившись до каміну.

-Так, Томе.- Відказала жінка.

Мілдред здивувало таке ставлення Кетрін до простого слуги. Бо вона пам'ятала як до челяді ставилися пани, що гостювали у таверні.

Побачивши здивування на обличчі Мілдред, Кетрін просто відповіла. -Том мене виняньчив.-

-Мало що е з пелюшок.- Додав Том, випростуючись. Я не знаю чи є хтось хто любить вас, леді Кетрін, більше за мене.-

-Не смій так казати, Томе.- У залу зайшов Роберт. Вигляд він мав стурбований. Та як побачив жінок спробував усміхнутися

-аВи її кохаєте, а я люблю, сер. Чи треба ще щось?- Запитав він.

-Ні.- Відказала Кетрін і Том вийшов.

-Люблю я його, Мілдред.- Звернувся до неї Роберт. -Мудрі речі він каже.-

До зали зайшла Ріган. В її руках був кухоль з пінистим елем, слідом за нею йшла ще одна чорнява дівчина. В її руках були м'ясо та коржі. -Дякую вам.- Мовила Кетрін. і дівчата вийшли.

Мілдред ковтнула ель. Він був дуже смачним, але у таверні був смачнішим. Вона смикнулася. -Досить згадувати про неї.- Прошепотіла вона сама до себе.

***

Мілдред розплющиа очі. Вона спала просто на лаві встеленій соломою та якоюсь тканиною загорнувшись у плащ. Вона не пам'ятала як заснула. Єдине, що закарбувалося у її голові то те як Роберт підливав їй домашнього вина, а Кетрін казала, щоб вона не вірила його словам про те що вино неміцне. Так і треба було робити, бо зараз її так страшно боліла голова, що вона не могла її підвести. А ще їй хотілося пити.

-А я ж казала.- Над нею стояла Кетрін. -Роберт усім хто в нас у перше поїть цим вином. Хочеш пити?- Запитала вона незлостивим тоном.

-Хочу.- Жінка простягла їй глечик і сердешна дівчина випила його мало не увесь. -А можна я десь вмиюся?- Запитала вона.

-Звісно.- Кетрін сама принесла їй відро з чистою водою. Коли дівчина схилилася над водою вона нажахано затулила рукою рота. Обличя було припухле волосся порозкидалося довкола голови.

-Нічого ти не бачила який вигляд мав мій зять. І він був той хто ніколи не п'янів.

***

Десь тиждень прожила Мілдред у домі Роберта та Кетрін. Їй дуже мподобався Едгар та Маріетта. Були вони виликими шибиниками і перевертали увесь дім.

Та найбільше їй сподобалася С'юеллін. Вони були одного віку і їм було багато про що поговорити. А хоч би й про лицарів, які збиралися в їхньому домі.

-Ось це Ульфрик. Він мені не подобався. Завжди чиплявся.- Шепотіла дівчина до Мілдред сидячи за столом.

-А де твій наречений?- Запитала Мілдред.

-Скоро прийде.- Відповіла С'юеллін. -Він старається приходити, коли має як.-

-От він.- Збуджено зашепотіла дівчина. У залу зайшов високий чоловік з Довгим за модою тамплієрів до яких як дізналася Мілдред той раніше належав волоссям. Воно було чорне і такі ж очі з густими бровами. Був він високий і навіть під одягом було видно який він м'язистий. Мегдалеподібні очі дивилися в залу когось шукаючи. Коли він побачив золоте волосся своєї коханої він кинувся до неї.

Мілдред вже хотіла відійти та С'юеллін схопила його за руку. -Зачекай я тебе познайомлю.- Проказала вона. І лицар підійшов до них.

-Люба, С'юеллін.- Промовив він. -А ви хто?- Запитав хлопець.

-Це Мілдред.- Відповіла щаслива дівчина.

Мілдред усміхнулася.- Я щиро рада з вами познайомитися.- Вона простягла йому руку і чоловік її потис.

Він кинув на неї лиш побіжний погляд. Він їй сказав, що чоловік хоче залишитися зі своєю коханою на одинці. Мілдред відійшла ще й тому, що Кетрін помахала до неї рукою.

-Король питає чи подумала ти вже над його пропозицією?- Запитала вона.

-Подумала.- Відповіла Мілдред.

-І, що ти вирішила?- Запитав Роберт, який підійшовдо їхньої компанії.

-А те, що буду погоджуватися на пропозицію Річарла. Мені ніку ди повертатися, тай у замку мені сподобалося.-

Роберт все поглядав на неї. -Я лише за. Буде краще, якщо ти будеш при дворі.-

-Але треба поговорити про ще дещо.- З усмішкою мовила Кетрін. -С'юеллін хоче, щоб ти прийшла на її весілля.-

-Я із великим задоволенням.- Відповіла Мілдред. -Але, якщо я буду в королеви хіба вона мене відпустить?- Трохи сумно запитала дівчина. Навіть коли вона жила в таверні їй ніщо не забороняло ходити туди куди вона захоче. А тепер коли вона буде в замку? Хіба вона буде вільною?

-Я поговорю з нею.- Відказала Кетрін.

***

Наступного дня Мілдред попрощалася з дітьми пообіцявши, що буде приходити і пішла разом з Робертом до замку.

Мілдред бачила, що він стурбований. Але, ні їй, ні Кетрін він не казав, що його турбує. Вони оминули ще одне згромадження брудних будиночків і Роберт врешті промовив. -Хочу тобі сказати, що наш король не буде увесь час в замку.-

-Я знаю, що монархи мають об'їздити свої володіння.- Перервала його дещо вибачливим тоном Мілдред.

-Я не про це.- Повів далі Роберт. -Його величність хоче вирушити у хрестовий похід.-

-Для чого ти мені це розповідаєш?- Запитала Мілдред.

-Бо ти маєш знати, що він і я не завжди зможемо тебе захистити, якщо щось станеться.- Пояснив Роберт. -А тут залишається Джон.- На цих словах чоловік ледь скривив вуста.

-Я не думаю, що мені щось загрожуватиме.- Мілдред підбадьорливо поплескала його по плечі.

-Ти ще ніколи не жила при дворі і не знаєш як тут усе є.- Роберт зітзнув. -Знаєш, якби не обіцянка, яку я дав Елеонорі я б забрав Кетрін з дітьми і подався до сина.-

Вони дійшли до замку тому він замовк.

Мілдред сиділа у покоях королеви. Там була її покоївка, яку як сказала їй Елеонора, звати Еліс.

Раптом двері відчинилися і вних постав Річард. Був він вбраний у свої обладунків волосся поприлипало до його обличчя від поту.

-Ти знову тренувався?- Зітхнула Елеонора.

-Так, мамо.- Відповів Річард. -І не кажи, що я не маю цього робити, бо король. Саме тому я й роблю це.- Одразу сказав він.

-Я й не збиралася. Всеодно ти не слухатимеш. Тут Мілдред прийшла.-

-Бачу.- Відповів король і глянув на дівчину. -Ти мабуть подумала над пропозицією?- Спокійно запитав він.

-Так, ваша величносте.- Рівним голосом відповіла Мілдред. -Я буду служити вамь.-

-Щиро радий це чути.- З видимою радістю на обличччі сказав Річард. -Сподіваюся ви, Еліс, не покинете маму?- Запитав він у жінки, що розглядала Мілдред.

-Ні, ваша величносте, як я можу покинути свою леді.- Беззаперечним тоном озвалася Еліс. -Хай би там, що Леді Елеонору я ніколи не залишу.-

-Я радий, що в моєї матері є така віддана людина як ви.- Річард з усмішкою глянув на Еліс.

-А ти, Мілдред, можеш жити в покої з Еліс.- Звернувся до дівчини король. -Будеш виконувати усі доручення, що їх тобі даватиме моя мама. І ще ти маєш бути на сторожі. Звісно ти не зможеш її захистити тому цю справу я доручу Роберту, але ти всеодно маєш бути разом з мамою. Чи готова ти це робити?- Ще раз запитав король.-

-Так, ваша величносте.- Відказала Мілдред.

***

Той рік, що його прожила Мілдред у королівському замку не сказати, що був спокійним. На це було кілька причин.

По-перше: У замку залишалася принцеса Алікс, що спричиняло деякі незручності. Французький король Філіп вимагав негайного одруження його сестри та Річарда. І не бажав слухати причин чому така подія неможе відбутися. Тай суперечки між принцесою та королевою ставали все грізнішими.

Дівчина вважала, що це Елеонора намовляє Річарда, щоб той не брав її в дружини, а Елеонора все ще підозрювала Джона у змові з принцесою.

По-друге: Річард не відступився від ідеїї піти в похід і став готувати своє військо. І материнцьке серце Елеонори страждало, бо жінк арозуміла, що не зможе втрримати свого сина. Вона відсилала Еліс, щоб та поговорила зі своїм сином, який виготовляв зброю.

-Мій син каже, що король наказали приготувати все до весни.- Принесла новини Еліс. Та Річард і так не бував у замку. Він, то відвідував воїнів, то відвідував інших королів, що так само як і він підтримали заклик папи.

А по-третє їй було чогось страшно. І не тому що там і сям бігали собаки яких вона ще з дитинства боялася. Не тому що інші слуги та фрейліни дивилися на неї злісними очима. А тому що вона почала боятися. Боятися двору з його інтригами в яких брали участь і слуги. Боятися за короля й королеву. Згодом вона зловила себе на тому що озирається навіть тоді коли йде вулицею. Часто вона зауважила як різні там графи, барони та дібна знать люб'язно розкланюються з королевою, а потім обговорюють те, що Річард не думає про них, а тільки про Єрусалимське королівство й такі інші речі.

Одного дня до її покою зайшла Кетрін. -Ну, що хочеш на весілля?-

-С'юеллін виходить заміж?- Зраділо озваласям Мілдред.

-Саме так. І королева тебе відпускає і сама прийде.- Кетрін здавалося зараз застрибає від радості.

-І, що я буду подругою нареченої?-

-Звичайно. Так захотіла С'юеллін, а знаєш бажання нареченої.- Усміхнулася Кетрін.

Теплого весняного дня, коли король уже збирався рушати вінчалися С'юелін та лицар короля Фабіан. Наречена була гарна в білій сукні та в загорнутій на саксонцький манір шалі. Її сірі очі світилися коли вона дивилася на свого коханого.

-Ми раді, що ти є, Мілдред.- Правда, Фабіане?- Шепотіла вона перед вінчанням.

-Звісно я теж радий, Мілдред.- За той час, що вона жила в замку вони добре познайомилися і Мілдред зрозуміла, що лицар цей не тільки ззовні красивий, а й душевно теж.

Дівчина повела поглядом по церкві і побачила як Кетрін пригорнувшись до Роберта плаче. Мілдред усміхнулася. Вона ніколи не розуміла чому усі матері плачуть на весіллях?

Отець Мартін, що вінчав їх був саксом. Мілдред знала, що чоловік цей доводився далеким родичем Роберта. Він зі щирим завзяттям вітав молодят.

У домі Роберта й Кетрін було весело й гамірливо. Усі столи були заставлені різними наїтками та напоями. Мілдред майже увесь час була поруч з Кетрін. Жінка радо знайомила дівчину зі своїми знайомими, а особливо з чоловіами.

-Знайомся, Мілдред, це Джордж.- Вона підвела дівчину до дещо повновидого юнака з світлим волоссям.

-Вітаю.- Лагідно посміхалася Мілдред хоч і без особливого захоплення. Вона зрозуміла наміри Кетрін. Вона хоче знайти їй чоловіка і бажано серед людей їхнього кола.

Раптом до них підійшов Роберт. -Годі вже, Кетрін.- Мовив вінн лагідно дивлячись на дружину. -Ми всі зрозуміли, що ти хочеш одружити Мілдред.-

-Неправда!- Спалахнула Кетрін. -Я просто хочу, щоб вона мала багато знайомих.

-Ага.- Вишкірив зуби Роберт. -Ми повірили тобі, дружино. Та взагалі Мілдред уже пора.- Він схилився ближче до жінок. -Королева хоче поговорити. Взагалі булоб добре, якби я там був, але як я можу піти з весілля доньки?- Чоловік зітхнув.

-А, що сталося?-

-Не знаю, люба, але Мілдред має йти.-

-Ззвичайно.- Мілдред сумно глянула на друзів. -Жаль, що мушу так скоро йти, але коли такий наказ королеви то, що вдієш?- Вона пішла до С'юеллін та Фабіана, які танцювали у двох.

Вона дочекалася доки закінчиться пісня і підійшла ближче. -Я мушу йти.- Тихо шепнула вона. -Королева для чогось викликає.- Додала ще тихіше.-

-Шкода.- Усмішка С'юеллін зів'яла, а Фабіан стурбовано озирнувся.

-Через дрібниці королева тебе не викликалаб.- Проказав він.

-Це правда.- Вона обійняла С'юеллін, а потім Фабіана. -Бажаю вам сімейного щастя, хай Господь буде з вами.- І сказавши це подалася геть.

***

Дівчина йшла сама по Лондону. Вечір впав на місто і потомлений люд уже був у своїх будинках. Звичайно десь ходили по вузьких вуличках волоцюги, а п'яниці горлали різні пісеньки. Мілдред дійшла до воріт замку і вартові, які її знали без зайвих передмов відчинили їй. Дівчина пробігла подвір'я і зайшла в замок. Не зважаючи на пізню годину там і тут сновигали слуги, собаки, королівські радники та інші люди.

Мілдред не потрапляючи нікому на очі зайшла у ссвій покій. Еліс там не було. Дівчина переодяглася і пішла до опочивальні королеви.

Вона постукала і завмерла очікуючи на відповідь. --Заходьте.- Відповіла королева і Мілдред переступила поріг.

Там було тепло й тихо. Єдина хто був у кімнаті, то Еліс. Вона сиділа коло каміна з шиттям у руках. Жінка кивнула до Мілдред. Вони здружилися з нею.

-Як там весілля?- Запитала Елеонора.

-Добре. Фабіан та С'юеллін мали щасливий вигляд.-

-Мені шкода, що я викликала тебе, але це важлива новина.- Жінка перевела подих. -Ти знаєш, що Алікс не зможе вийти заміж за Річарда?- Мілдред кивнула.

-Тому я стала шукати іншу наречену. І знайшла.- Жінка витримала паузу і сказала. -Нею стане донька Наварського короля Перенгарія.-

-Вибачте, ваша величносте, але чому ви мені про це розповідаєте?- Запитала Мілдред зі здивуванням.

-Бо ти, якщо все вийде поїдеш зі мною. Я думаю, що у Лондоні в тебе не має причин залишатися?- Вона глянула прискіпливо на дівчину. -Якщо є хоч одна, кажи зараз.- Її тон став суворим.

-Не має, ваша величносте, жодної.-

-Не скажу, що це добре.- Королева зітхнула. -Але це означає, що ти можеш їхати зі мною разом з Еліс. З нами ще буде охорона, але зі слуг лиш ви.-

-Коли ми вирушимо?- За якийсь час запитала Мілдред.

-Після того як вирушить Річард. Не хочу, щоб він знав про це завчасу. Може нічого й не вийде.-

Мілдред зайшла у свій покій. Дівчина хотіла побути однією. Вона не була здивованою такими словами королеви. Дівчина вже давно розуміла по її листуваннях з королям й королевами сусідніх ддержав, що вона шукатиме королеві дружину. Але, що вона доручить до цього й Мілдред було для неї новин.

Дівчина сіла на ослінчик. Вона не знала чи було їй важко прощатися з містом. Звісно їй було шкода розлучатися з Мері та Кетрін з Робертом. Бо зі слів королеви Мілдред зрозуміла, що їх її величність не братиме.

Дівчина зітхнула. Дядько навіть не приходив, щоб поговорити з нею Невже він не вірив у те що вона невинна.

Дівчина сперла голову на руки. Вона подумала про Фабіана та С'юеллін. Чи повернеться той з походу? Чи будуть вони разом, бо всяке може статися.

Мілдред спостерігала за зірками, що поступово з'являлися на небосхилі.