Мечі та хрести

Якби Мілдред знала, що на неї чекає, вона певно хотілаб далі спати. Та на жаль ми не можемо знати свою долю

А того дня дівчина прокинулася досить рано. Ще вчора тітка їй повідомила, що до них приїздить Грегорі. То був їхній з дядьком син. Для Мілдред це було ще одне лихо. Хлопчик хоч був янгольської зовнішності вдачу мав зовсім іншу.

Для нього було цілком нормально бити тварин та сусідських дітей. І звісно, що їхні матері скаржилися Елізі, але та не хотіла слухати.

-Дурниці це все. Нічого в цьому поганого немає. Це нормально для хлопців.-

А Мілдред він просто ненавидів. То він розіллє тісто, а їй знову його робити. То наробить безлад у таверні. То поріже її сукні.

Тому почувши, що хлопець приїздить дівчина вже готувалася до найгіршого.

Дівчина спустившись до низу почула розмову між тіткою й дядьком. -Досить, Елізо! Чому ти думаєш, що це Мілдред?-

-Бо кому потрібні ті гроші?- Запитала вона.

-А для чого вони Мілдред?-

-А це ти у неї запитай.-

-Я так і зроблю. Добрий ранок, Мілдред.- На обличчі Джона явно читалася стурбованість.

-Добрий, дядьку. Що сталося?-

-Вона щей питає!- Тонкі губи Елізи були стиснуті в лінію, а брови підняті.

-У нас сталася одна неприємна ситуація.- Почав Джон. -Ти знаєш, що у нашій скрині були гроші. І сьогодні я їх не знайшов.- Чоловік пильно глянув на Мілдред.

-Ви певно хочете мене спитати, чи я взяла гроші?- Запитала Мілдред.

Дядько кивнув. -Це не я. Для чого вони мені?-

-Я вірю тобі, Мілдред, бо ти ніколи не обманювала мене.

Еліза стисла губи, але вона тільки крутнулась на підборах і пішла до столу. Вона сіла на лаву і невідривно дивилася на Мілдред.

Мілдред попленталася до столу і почала їсти кашу, яку поставила їй тітка. -Якщо я дізнаюся що це ти я клянуся зроблю все, щоб ти понесла за це покарання.- Зашипіла Еліза.

-Я вже казала і не маю наміру повторювати, що я не брала цих грошей.- Відказала Мілдред.

-Я не така, як Джон.- Промовила Еліза з дивним виразом обличчя. -Я ніколи не вірила, і не повірю тобі.- Вона випросталася і пішла.

Мілдред відклала ложку і звелася на ноги. Їй не хотілося бути в таверні.

-Куди ти, Мілдред?- Окликнув її Джон.

-Погуляти.- Кинула дівчина.

-Зажди!- Джон підійшов до неї. -Я не хочу, щоб ти ображалася на Елізу. Вона не хотіла тебе образити.-

-Я не ображаюсь.- Буркнула дівчина.

Дядько зітхнув і пішов їсти. Мілдред вийшла на вулички Лондона. У ночі падав дощ, тому болото та брудна вода стікала вулицями міста.

Дівчина підняла поділ сукні, щоб не забруднити її. Раптом вона почула стукіт копит та голоси вершників.

І тут люди, що були зайняті своїми справами схопилися і кинулися до того повороту де вчора Мілдред зустірла короля.

-Король їде. Там королева.- Гомоніли всі між собою.

Мілдред пішла за всіма. Їй було цікаво куди ж їде король. Тай вона хотіла побачити ще раз короля та його лицарів.

Дівчина проштовхувалася крізь юрбу. Як раптом її хтось покликав. -Мілдред!- Дівчина озирнулася й побачила Мері. То була її найкраща подруга. Дівчата познайомилися ще, коли їм було по п'ять років. Тоді коли померла тітка Маріанна Мілдред було дуже важко, а Мері їй допомагала.

Вони разом гуляли і Мері часто витягала її з таверни. Бо дядько не хотів її випускати. -А, якщо вона загубиться?- Казав він.

-Вона ж зі мною.- Мері дивилася на нього серйозним поглядом, який не можливо було побачити в очах дитини.

Дівчина посміхнулася подрузі. -Привіт, Мері. Ти теж хочеш побачити короля?-

-Звісно.- Мері підіййшла до Мілдред. -А чому ти така сумна?-

-Та потім розповім.- Відповіла Мілдред. -Краще ходімо далі.- І дівчата пішли за юрбою.

Вони побачили багато вершників. Курява від копит та коліс карет огортала їх хмарою. Та Мілдред впізнала короля. Він був вбраний в туніку та плащ, а на його голові була корона. Мілдред із захватом розглядала її. Вона була оздоблена рубінами та смарагдами. Також мала три зубці в яких були діаманти. Було видно, що він з легкістю тримає голову не зважаючи на важкість корони.

Його очі вдивлялися в юрбу людей аж раптом він побачив Мілдред. На його серйозному обличчі з'явилася усмішка. Сусіди Мілдред тай інші були глибоко вражені і витріщили очі. Сама Мері зі здивуванням дивилася на подругу. -То ти знайома з королем? Та й що це у вас за стосунки такі?- Запитала дівчина.

-Я вчора його зустріла.- Відповіла Мілдред. Вона почервоніла й опустила погляд. -Я не встигла тобі розповісти. Я потрапила під копита його коня, а він певно мене запам'ятав. От і все. Немає жодних стосунків.- Дівчина перевела подих.

-Нічого собі, подруго. Веселе в тебе життя.- Мері помахала рукою своїй мамі, яка як і всі прийшла глянути на короля.

-Буде ще веселіше.- Мілдред обійняла Мері за стан і пішла з нею гуляти. -Тітка не знайшла грошей у скрині. І думає, що це я їх вкрала.-

-Ого! Але ти ж не могла їх взяти.-

Та ні. Бог мені свідок, що я не торкалася їх.- Мілдред глянула на подругу. В очах її світився страх. -Ти ж мені віриш?- Запитала дівчина.

-Звісно. Я не маю приводу в тобі сумніватися.-

-Бо тітка вже казала, що коли це я, то понесу покарання. Але це не я.-

-Та я знаю.- Мовила Мері. -Та всі знають, що ти б ніколи не взяла грошей у свого дядька.

-Мілдред, тебе кличе мама.- До них підійшов Грегорі. Дівчина зітхнула. Він був схожим на матір. Високий чорноволосий. Тільки мав очі Джона.

-Йду.- Відповіла мілдред. -Бувай, Мері, не хочу її дратувати.-

-Звісно.- Мері кивнула і пішла.

Сердешна Мілдред пішла до таверни.

А там відбувався жах. Коли дівчина переступила поріг вона побачила як Еліза перевертала таверну в пошуках грошей. -Годі! Що з тобою?- Джон метався довкола неї.

-Я хочу знайти свої гроші.- Закричала тітка.

Вона кинулася до кімнати Мілдред. Дічина сперлася на стіну склавши на грудях руки. Їй не було чого боятися. Але раптом...

-Я знала, що це ти!- Тітка бризкаючи слиною та шиплючи, як змія кинулася до дівчини. В її руках була скринька. Жінка відкрила її і висипала монети на долівку.

-Я не знаю як вона там опинилася.- Дівчина зблідла. -Клянуся Богом, дядьку.-

-Та як ти можеш клястися! Ти такаж як і твоя матір!- Верещала Еліза. -Якщо ти не проженеш її, то я сама піду.- Кричала вона в обличчя дядьку.

-Я не брала їх.- Шепотіла Мілдред. -Я клянуся.-

Та цю розмову порушив звук відчинених дверей. У них постала постать королеви.

-Добрий день.- Привіталася жінка.

Тітка, дядько, Грегорі та Мілдред завмерли на місці.

Що в їхньому домі могла робити королева? Чому вона прийшла сюди, коли мала їхати в абацтво? * Та Еліза кинулася до неї.

-Заберіть її!- Вона показала пальцем на Мілдред. -Вона злодійка!-

Мілдред перелякано глянула на королеву. А вона окинула дівчину зацікавленим поглядом. -Поясніть мені все доладу.- Звеліла вона.

* Абацтво - великий та багатий монастир. Переважно абацтва володіли маєтностями, та мали великий вплив у економіці та політиці