Мечі та хрести

Сонце заглядало до вікна освітлюючи затишний покій. Перенгарія Наварська, що саме молилася звелася з колін. Її чорне волосся було скуйовджене після сну, але це надавало їй краси.

Дівчина кинула погляд у вікно й усміхнулася. Сьогодні у неї був чудовий настрій. Батько рушив на полювання, а з ним і брати. А це означало, що хоч декілька днів пройдуть без принижень та образ.

Принцеса озернулася почувши кроки однієї зі служниць. Каталіна була висока, повновида з світлими очима та такогож кольору волоссям. Дівчина була вбрана у простий одяг, а волосся було заплетене в коси. Але на зап'ясті. Перенгарія зітхнула. Ще одна піддалася на чари брата.

На тонкій руці дівчини красувався браслет якого раніше не було. -Доброго ранку, ваша величносте.- Розтягла вона вуста в усмішці. -Як вам спалося?- Дівчина переступила поріг й заченила двері.

-У мене все добре, Каталіно.- Відповіла Перенгарія й пішла до скринь.

Дівчина вбрана в довгу світлу сукню з довгими рукавами до підлоги та аметистову брошку принцеса сиділа у вликій залі. Батько не був сумний від того, що вона не вирушила з ними. Він зрадів хоч для годиться зробив сумний вираз обличчя.

Дівчина була схожа на матір, тому певно він її й не дуже любив, бо стосунки у них були м'яко кажучи погані.

Ох скільки сварок у зачинених покоях пам'ятала вона.

По кутках зали стояли вартові, а за столом сиділа дрібна знать.Перенгарія окинула поглядом преміщення. Її стіл був розташований на помості. Вікна зали були засклені, підлога була зроблена з дерев'яних дощок. Було багато дерев'яних столів вкритих скатертинами та грубо витесаних лав, які Перенгарія не любила.

-Ваша високосте, там прибув гість.- До неї підійшла Каталіна.

-Який ще гість?- Перенгарія відклала кістку з м'ясом і стала мити руки в мисці послужливо подану їй пажем.

-Не знаю, ваша високосте. Каже, що хоче побачити його величність короля.-

-Ох ще цього бракувало.- Перенгарія звелася на ноги. Люди, які снідали разом з нею теж позводилися на ноги. -Їжте.- Усміхнулася Перенгарія. -Смачного вам.-

Дівчина пішла із зали на ходу розпитуючи Каталіну про незнайомця.

-Він каже, що привіз якогось листа. Видно, що втомлений. Тай говорить так, що я ледь втямила.-

Вони вийшли з замку на залите сонячним сяйвом подвір'я.

Там і туд вешталися слуги зайняті своїми справами. Дівчина підійшла блище до вершника вбраного в довгу туніку, штани та високі чоботи. -Вітаю вас, ваша високосте.- Вклонився чоловік.

-Щиро рада вітати вас у замку Наварського короля.- Перенгарія потисла йому руку. Погляд її темних очей завжди теплий, зараз був насторожений та холодний.

-Я прибув від її Величності Елеонори. Англійської королеви.-

-Від королеви?- Здивувалася Перенгарія. -Чому ви прибули до нас?- Запитала принцеса.

-Привіз листа для вашого батька. Але вам я не можу його віддати.- Додав чоловік.

-Я розумію.- Машинально відповіла йому Перенгарія. Її погляд був десь не туд. Та раптом вона здригнулася й проказала. -Я хочу прийняти вас як належить. Каталіно, відведи нашого гостя в залу, а я прийду пізніше. Напишу батькові, щоб той повернуся. Тай попіклуюся, щоб у вас була хороша кімната.-

Проказавши це дівчина пішла до замку.

Дівчина швидко йшла коридором і думала. Чого б це Англійська королева писала батькові? Яка справа у них?

Вона не дозволяла собі думати про те, що турбувало її темними самотніми ночами. Дівчина штовхнула двері своєї кімнати й стала шукати перо, чорнило та папір. Перенгарія гарно писала. Це було єдине за що хвалив її батько.

Згорнувши листа принцеса пішла на вулицю, щоб знайти хоч якогось гінця. І він знайшовся швидко. Віддавши лист дівчина рушила до замку.