Мечі та хрести

Мілдред сиділа на коні. Той час який вони провели в одному із замків королеви вона провела з користю. Дівчина потроху стала долати свій страх перед кіньми. Її навчав Рет, тому Еліс часто вечорами казала Мілдред, яка вони чудова пара.

-Я вже тобі казала, що в нього є дівчина.- Лютувала вона.

-То вона вже може знайшла собі когось іншого.- Знизувала плечима Еліс.

-Я не думаю.- Мілдред хитала головою. -Рет казав, що вони вже планують весілля.-

Мілдред вже задумувалася, що буде робити далі. Хоч її становище при королеві було міцним, але вона, хай простить їй Господь такі думки, може померти. І що тоді вона робитиме?

-Ми вже скоро будемо в королівстві.- До неї на своєму коні під'їхала Еліс. -Цікаво, яка вона та Перенгарія?- Задумливо промовила жінка. -Я бачила її ще десять років тому, але вона ж могла змінитися.-

-Я хочу її побачити.- Озвалася Мілдред. -Сподіваюся у них складуться хороші стосунки з королем.

-Дай, Боже.- Еліс підняла очі до неба.

Мілдред під рівномірний крок коня задумалася. Як там Кетрін? Як там С'юелін? Вона знала, що її чоловік рушив з королем, тому мала надію, що із ним все гаразд.

Згодом коням стало важко ступати через високі замети. І Мілдред зосередилася на дорозі.

***

Перенгарія хвилювалася. Як її зустріне Елеонора? Як вони будуть їхати разом?

Та згодом процесія Англійської королеви та Наварської принцеси зустрілися. Поважна висока, сувора королева та бояска, сором'язлива принцеса стояли одна перед одною на своїх конях.

Елеонора оглядала принцесу. Невисока, чорнява з темними очима, тонкими рисами обличчя, маленькими долонями та кирпатим носом.

А Перенгарія зніяковіло дивилася на її величність. Ох, якби вона була такоюж, як її майбутня свекруха.

-Я рада бачити тебе, Перенгаріє.- Усміхнулася жінка.

-І я вас, ваша величносте.- Перенгарія простягла руку, яку королева легенько стисла. -Сподіваюся, що у вас усе гаразд.- Дівчина зійшла з коня.

-Так, тільки подорож трохи втомила мене. Мені вже не двадцять.- Елеонора іронічно всміхнулася. Взагалі вона ні зким окрім Еліс не обговорювала свою старість. А тут. Але, що було робити. Ця дівчина і так усе бачить.

-не кажіть так, ваша величносте. У вас ще стільки енергії, що нам треба буде у вас повчитися.- Лагідно усміхнулася Перенгарія.

Вони розташувалися в одному монастирі. Там були раді приймати королівських осіб. Дали їм гарну вечерю та влаштували на гарних ліжках.

Наступного дня до них прибув батько Перенгарії. Він їхав трохи повільніше за принцесу, тому тільки зараз зміг побачитися з Елеонорою.

-Я радий, що наші королівства зможуть об'єднатися в цьому союзі.- Король розтяг губи в усмішці.

-Я теж рада. Але треба обговорити все.-

-Звичайно, королево.- Санчо кивнув головою. -Наприклад те де ж буде весілля?-

Елеонора глянула на короля й трохи зачекала перш ніж говорити. Жінка задумалася. Звістки від сина приходили кожного разу з інших мість, тому жінка думала, що просто наздожене його, а там і влаштує шлюб. Та чи погодиться на таке Санчо?

Коли Елеонора сказала про це вона завмерла. Король задумливо хитав головою. А Перенгарія, яка стояла поруч схрестила пальці.

-Іди, Перенгаріє.- Звернувся до неї батько і принцеса легенько зітхнувши пішла у бік табору. -Я хочу поговорити без свідків.- Пояснив чоловік, а Елеонора кивнула. -Я хочу запитати у вас чи точно буде весілля?- Очі Санчо пильно глянули в королевині.

-Так.- Дзвінко сказала жінка. -Я впевнена, що Річард буде радий взяти вашу доньку собі за дружину.- Додала вона. -Але маю сказати, - жінка відвела погляд, я не можу сказати де буде весілля, бо мій син зараз у дорозі, тому я не знаю коли вони зможуть взяти шлюб.-

-Я думав про це, - кивнув Санчо. Але я згоден на все, щоб тільки видати свою доньку заміж.-

Елеонора спохмурніла. Чому він так хоче віддати її. Чи вона не дай, Господи, не є хвора. -Ти мене пробач, Санчо, але чому ти так хочеш видати свою доньку заміж?- Навпростець запитала жінка.

Санчо викривив вуста в посмішці. -Бо її ніхто не брав.- Пояснив він. -Тай вона дмуже схожа на мою покійну дружину. Така ж маленька, чорнява та сором'язлива. Тому я хочу, щоб вона зараз вийшла заміж.- Санчо глянув на Елеонору. -Та ви не бійтеся, королево, вона хоч має слабке здоров'я жодної хвороби не має.-

-Та я вірю тобі, санчо, просто здивована, що ти віддаєш свою доньку навіть не знаючи нічого про весілля.- Пояснила Елеонора.

-Я не хочу, щоб вона жила без чоловіка.- Відповів Санчо.

***

Цьогож вечора їхня процесія рушила до Аквітанцького герцогства. Елеонора не хотіла залишатися просто неба під час сніговиці. Жінка владно сиділа у сідлі й вела розмову зі своєю майбутньою невістккою. Звикла вже так називати цю принцесу.

-А чи вмієтеви читати, Перенгаріє?- Запитала жінка.

-Звісно, ваша величносте. Я знаю навіть латину, Французьку та ще добре вишиваю, а також вмію ткати.- Спокійно розповідала вона.

-А чи розумієш ти, яка відповідальність на тебе буде покладена?- Елеонора відірвала погляд від дороги і глянула в тепні з довгими віями очі Перенгарії.

-Я розумію, ваша величчносте. Я готова до всього, що буде на моєму шляху.- Дівчина підняла погляд в темне захмарене небо. -Я сподіваюся, що Господь мені допоможе.-

-Я сподіваюся, що у вас з Річардом все буде добре.- Елеонора потисла маленьку руку своєї невістки.

Ту ніч вони так само провели в монастирі. Елеонора була така втомлена, що навіть не вечеряла, а одразу пішла за настоятилькою. Дінка ступила у покій який як пояснила їй черниця, вони приготували для високоповажних гостей.

Королева була рада просто лягти і дати відпочинок втомленим ногам

Жінка доволі швидко поринула в сон. І їй наснилася Джованна. Її донька стояла на іншому березі ріки й простягала благально руки до матері. Коли Елеонора робила крок земля під її ногами осипалас й падала у воду.

Жінка прокинулася на світанку тремтячи всім тілом. Вона звелася на ноги й кинула погляд на Мілдред, що спала на сіннику поблизу вікна. -Прокинься, Мілдред, - Тихо прошепотіла королева.

Здригнувшись Мілдред сіла, її світле волосся падало на обличчя та плечі. -Що трапилось, ваша величносте?- Запитала дівчина.

-Допоможи мені одягтися.- Попросила Елеонора. Дівчина пішла до скрині де був складений дорожній одяг королеви.

Одягаючи довгу темну сукню оторочену хутром,, а під неї туніку Елеонора думала про той сон. Він не давав їй спокою. Коли Мілдред заплела її волосся у вигадливу зачіску, яка притримувалася гребінцем, жінка сказала. -Розбуди Еліс та всіх інших, а я іду.-

-Куди, ваша величносте?- Запитала Мілдред.

-У справах.- Відказала Елеонора. Не хотіла показувати слабкості перед людьми. Навіть перед Мілдред.

Жінка ступила у темний коридор монастиря. Кам'яні стіни віддавали холодом, по кутках було чутно як шурхотять миші. Жінка обвела поглядом порожнє преміщення і рушила до трапезної, сподіваючись знайти там котрусь черницю.

Трапезна була велика кімната з каміном та двома великими вікнами. Там було декілька столів, лави та великий хрест. Елеонора підійшла до молоденької черниці й тихо промовила. -Мені треба допомога, сестро.- Дівчина обернулася. Була вона висока, мала довге лискуче волосся і темні очі.

-Що у вас трапилося?- Запитала вона з лагідним поглядом.

-Я хочу якусь старшу черницю.- Королева зніяковіла, бо якось не хотілося відштовхувати цю дівчину.

Та вона тільки кивнула й промовила. -Ходіть за мною, - і пішла з трапезної, поправляючи фартушок.

Елеонора ступила до келії. Була вона невеличка і тьм'яна. На лежанці сиділа старенька жінка зі зморшкуватим обличчям і довгим сивим волоссям глянула на черницю.

-Сестро Маргарито, почала провідниця Елеонори, до вас прийшла жінка. Це Англійська королева.-

-Елеонора?- Хрипким голосом запитала жінка.

-Так.- Відказала черниця. Її брови піднялися. Королева наче чула думки, які вирували в голові дівчини.

-То ти іди, Отіліє, а ми поговоримо.- Промовила стара жінка.

Дівчина вийшла, а Елеонора підійшла до жінки.

-Сідай, королево.- Наказовим голосом проказала жінка і Елеонора сіла поруч з нею.

-Ти за дочку хвилюєшся?- Запитала вона. Елеонора кивнула. -То не потрібно. Кайдани спали і вона вільна, але серце її згодом знову у неволю потрапить.-

Елеонора здивовано глянула на жінку. -Що це означає?- Запитала вона.

-Ти потім зрозумієш.- Відказала жінка. -Я молитимуся за тебе та твоїх дітей.-

-Де ви, ваша величносте?- Її гукали в коридорі.

-Іди, жінко. Іди, й не хвилюйся. Бог добрий. Він допоможе тобі.-

***

Перенгарія сиділа на коні. Вони під'їздили до кордону з Аквітанцьким герцогством. Всім здавалося, що вони мають поговорити, але Санчо тільки кидав одне друге слово Перенгарії. Здавалося, що йому байдуже до неї.

Елеонора, яка їхала позаду бачила засмученість своєї невістки, але сподівалася, що Санчо коли прощатиметься трохи отямиться.

Їхня процесія під'їхала до одного з маленьких містечок у Наварському королівстві. Саме там Санчо мав попрощатися з Перенгарією.

Елеонора та її почет відійшли трохи далі тим самим дали їм можливість поговорити без свідків.

Перенгарія стояла, бо чекала, що батько хоч зараз обійме її, поцілує, або пригорне до себе. Але король стояяв з кам'яним обличчям.

Батьку, я буду сумувати за вами та братами.- Стиха почала дівчина.

-Ми теж.- Сухо відповів батько. -Але я хочу поговорити не про це. Я хочу сказати тобі, щоб ти не розчарувала його величність Річарда. Не будь така, як твоя матір.-

-Моя мама була хорошою.- Не змогла стримуватися Перенгарія.

-Так! Хороша!- Вишкірив зуби Санчо. -Холодна, як той камінь. Сподіваюсь, що ти не проведеш усе життя у молитвах. Це такі мої слова тобі.- Чоловік підійшов обійняв доньку і відійшов.

Далі до принцеси підходили її придворні, фрейліни, кузени та кузини. -Та з ними вона прощалася машинально майже не зауважуючи. Бланка підійшла остання. Дівчина була в тяжі і її чоловік граф Шампані не був радий, що вона рушила в далеку дорогу, але вона наполягла. -Ох, сестричко, я так сумуватиму за тобою.- Прошепотіла вона.

-І я, Бланко. Та сподіваюся, що ми ще побачимося.- Принцеси обійнялися.

Вони були близькими сестрами. Усе дитинство дівчата провели разом граючись у закутках палацу. Коли померла мама вони стали опорою одна для одної. Коли Бланка вийшла заміж це було невимовним горем для них обох.

Коли Бланка плачучи відійшла до неї підійшла Елеонора. -Я сподіваюся ти станеш щасливою.- Жінка бачила як попрощались вона та Санчо й не сховалося від її пильних очей як це засмутило дівчину.

Святі отці, які були з ними провели молитву, а потім Перенгарія разом зі своєю свекрухою поїхали до Герцогства.

Елеонора все не могла викинути з голови той сон, але турботи, що постали на шляху жінки, змусили її забути про нього