Мечі та хрести

Перенгарія розплющила очі й сіла. Дівчина чула шум і крики. -мати Божа, що там відбувається?-

-бій, чи що?- і собі звелася на ноги Джованна.

Жінки підійшли до віконця й здивовано завмерли. Воїни імператора стояли перед палацом з мечами в руках і щось кричали. А до них насувалися якісь люди. Жінки не могли зрозуміти хто це.

-це воїни короля Річарда!- вигукнула Мілдред. -гляньте у них Англійські стяги, а на плащах хрести.-

Молоді жінки впали на коліна і стали молитися. По їхніх обличчях було видно, що їм страшно.

А Мілдред звелася навшпиньки і стала споглядати за усім, що відбувається на зовні. А люте Англійське військо зійшлося в бою з Кіпріотами. Дівчина тремтячи споглядала як травнева земля всіюється тілами вбитих та загиблих. Та на її обличчі з'явилося здивування коли вона побачила як багато Кіпріотів переходять на бік Англійців.

За якийсь час настала тиша. Вона була такою незвичною після цвлоенного галасу, що Перенгарія та Джованна запитали в одночас. -що сталося? Чому тихо?-

-здається ми врятовані, дерев'яним голосом промовила Мілдред.

***

Після того як Річард Левове серце розгромив війська Іссаака під Лімасолем Перенгарія та Джованна врешті опинилися на волі. Справжньою радістю було для них те, що з ними звільнилися і їхні охоронці.

Річард розмістив своїх воїнів на острові і звелів готуватися до скороого весілля. Перенгарія щаслива, що звільнилася з пазурів ненависного для неї імператора не заперечувала, щоб одружитися тут.

Джованна збирала усіх швачок, кравчинь та служниць і керувала ними вміло та вправно, тому вже за тиждень весільна сукня майбутньої королеви була готова.

Дванадцятого травня в 1191 році в каплиці Святого Георгія відбулося весілля Річарда та Перенгарія. Принцеса вбрана в просту, а одночасно елегантну сукню стояла біля вівтаря з усмішкою на обличчі. Річард із замилуванням дивився на свою наречену. Маршал ордину Тамплієрів, який вів її до Річарда відійшов до свого місця.

Після церемонії вінчання відбулася коронація королеви Перенгарії. Сонце радісно світило до каплиці сповнюючи її теплом та сяйвом. Здавалося всі раділи у цей день.

Мілдред стояла поруч з каплицею. Дівчині стало зле. І вона вийшла на вулицю.

Раптом вона почула стукіт копит і інстинктивно обернулася. На коні сидів красивий чоловік в обладунках.

-вітаю, дівчино. А церемонія вже почалася?- запитав він.

-так, - відповіла Мілдред. -а хто ви?- запитала дівчина.

-я Едгар Леслі. Вірний лицар для короля, а тепер й для королеви.-

-а я Мілдред. Я служниця її величності.- тихо промовила дівчина.

Та їхню розмову урвали вигуки радості. Стали виходити гості й Річард з Перенгарією. Вони обоє були щасливі.

Едгар кинувся до них, але його спинив Роберт. -зажди! Потім все королю скажеш.-

Весілля було галасливе. У палаці за накритими тонкими білими скатертинами столами безнастанно підіймали келихи за молодих. Англійці були здивовані палацом. Тут не було так холодно, тому не палили камінів і стеля не була у кіптяві. Підлога не була покрита соломою чи очеретом, а була чиста та світла.

Після весілля Мілдред часто гуляла біля моря. Там їй було добре. Високі хвилі, солона вода. Те все наводило на неї спокій.

Одного дня десь два тижні по весіллі коли Гі де Лузіньян шукав Іссаака який утік, Мілдред сиділа на березі.

-Бачу, Мілдред, вам подобається це місце.- до неї підступив Едгар. Без звичних своїх обладунків, але при поясі мав меча

-так, подобається, відповіла Мілдред.-

-а не заперечуєш, якщо я тут сяду?- дівчина кивнула і чоловік сів. -щось. Я втомився.-

-то відпочинок маєш тут.- на обличчі Мілдред з'явилася усмішка.

-з тобою.- проказав Едгар. -а розкажи щось про себе.- попросив чоловік.

І дівчина пригадала слова Роберта - чоловіка Кетрін. -йому можна довіряти. Він ніколи не зрадить, ні мене, ні короля.-

Тому Мілдред розпочала свою розповідь. Чайки літали над ними співаючи свою журливу пісню, дрібні хвилі накочувалися на берег.

-це добре, що наш король має таку вірну людину як ви, Мілдред.- сказав Роберт підводячись. -я буду чекати на вас тут завтра. ви ж прийдете?- запитав чоловік.

-прийду. ви ж не розповіли мені про себе.- сказала Мілдред з невластивою їй грайливістю.Коли у вечері дівчина допомагала королеві вбратися до сну Перенгарія Запитала. -ти так усміхаєшся, Мілдред, що сталося?-

-та нічого, ваша величносте.- відказала Мілдред і пішла з покою.

Чомусь вона не хотіла, щоб хтось знав про її розмову з Едгаром. Це було її таємницею. Тай Роберт не був би від цього у захваті. Він би казав, що їй не про це треба думати, а про службу.

Дівчина зайшла до покою, який вона ділила з іншими дівчатами і лягла у постіль. Вона заснула швидко з усмішкою на вустах.

Але Едгар не прийшов на їхнє місце. Ба більше ніхто у таборі його не бачив.

Дівчина зі злістю зайшла у палац. У нього могли бути справи, але він мав їй дати про себе вістку. Якщо не зробив значить не хотів.

У Мері була така ж історія. Вона думала, що він її кохає, а хлопець після кількох зустрічей з нею взяв собі за дружину інншу.

Але чому він казав, що прийде? Чому він дав надіюю? Невже її йому не шкода?

Мілдред не питала у Роберта де подівся Едгар. Не хотіла слухати його питань.

***

Перенгарія тішилася своїм щастям. Річард був добрим до неї. Коли він закінчував наглядати за воїнами, будівництвом кораблів та раду з іншими приходив до неї.

Він сідав біля її ніг і вони разом слухали гру менестреля, що грав на лютні.

Було видно, що Річард завжди намагався приділити час своїй молодій дружині. Коли вона молилася у замковій каплиці він долучався до неї.

Джованна раділа такій злагоді поміж ними, бо боялася, що запальний Річард та нерішуча дівчина не вживуться.

Але і в них була одна сварка.

Беренгарія не хотіла, щоб донька Іссака їхала разом з ними. Але Річард не поступався дружині. -Я не можу так вченити. Вона мені потрібна.- Доводив він молодій дружині.

Беренгарія не могла йому пояснити, що ревнує до Кіпріотки, бо сама молода королева була на фоні цієї дівчини простою, натомість Кіпрська царівна була схожа на русалку своєю загадковою вродою.

Джованна намагалася пояснити королеві, що її ревнощі безпідставні, але та не слухала.

Аж тоді коли одного вечора Кіпрська царівна підступила до Беренгарії зі словами, що мовляв вона "Кохала іншого, а їм з Річардом вона бажає щастя Беренгарія заспокоїлася. А потім і перепросила у Річарда за свої слова.