Мечі та хрести

Гі де Лузіньян сидів у своєму наметі поглинутий думками. Смерть Сибіли * забрала у нього здатність приймати рішення.

А треба було. Хрестоності не хотіли його сприймати за свого керівника. Якби не лист від Річарда в якому той сповістив, що прибуде з допомогою він певно подався б світ заочі.

Його донечки Марія та Аліса померли слідом за матір'ю. Він не розумів для чого йому це королівство? Ця бородьба, якщо жоден з Єрусалимців не вважали його за короля. Якби Сибіла не дала йому свою корону? Ким би він був? Жебраком? Чи ще гірше помер би десь і все.

Останніми днями він згадував свій шлях до Єрусалиму. Коли він тільки прибув в це місто як паломник. Як через те що його брат служив при королю його впустили до палацу. Як він побачив її. Таку витончину, вбрану в розкішну сукню з вінцем на красивому волоссі. Пригадував як вона лагідно усміхнулася йому. Згадував їхнє поспішне весілля. Хоч тоді був холодний квітень у день коли вони ставали коло вівтаря світило лагідне сонце. Сибіла дивилася на нього щасливим поглядом своїми зеленими очима.

Якби він зміг виконати усі надії, які вона покладала на нього. Але він цього не зробив. Жалюгідний! Нікчемний! Таким себе вважав він. Злість на самого себе краяла його душу. Якби він був добрим полководцем він би не програв Салах аддіну** битви при Хантінових рогах***.

Чоловік звівся на ноги і кинув погляд на ікону, що стояла на його ложі. Діва Марія з дитям лагідно дивилася на нього. -Прийми їх, Господи, в своєму царстві.- Зашепотів він пошерхлими вустами.

Потім чоловік вийшов з намету у тихий вечір. По стінах містечка Акри походжали вартові на поготові. Над казанами у яких варили кашу здіймався дим. Десь лунав стогін поранених, десь молитви, одні співали пісні, а други гострили зброю. Гі рушив у перед. Йому хотілося чимсь себе зайняти, щоб відігнати образ Сибіли, що передає йому корону.

Чоловік підійшов до одного з лицарів і промовив. -Чи прибув вже Аморі?-

Хлопець поглянув на Гі й відповів. -Ні, ваша величносте.-

Це просте звертання немов обпалило його і чоловік пішов в інший бік табору.

Тамплієри, госпітальєри *** усі вони були тут. З ним. І Гі сподівався, що Річард встигне.

Чоловік сів на холодну землю і замислено глянув у небо. Воно було темно тільки подекуди спалахували зірки. Місяця не було видно. Раптом він почув стукіт копит. Гі звівся на ноги і схопився за меча. Та до нього неспішним кроком підійшов кінь у сідлі якого сидів його брат Аморі. В його очах майнула невдоволена посмішка.

Чоловіка дратувало те як Гі тужить за Сибілою. Кохання коханням, але треба воювати. -Добрий вечір, брате.- Привітався Аморі.

-Вітаю, братику.- Чоловік звівся на ноги й обійняв трохи вищого на зріст брата.

-А що, брате, чи штурмуватимемо цієї ночі Акру?- Запитав Аморі.

-Ні.- Відповів Гі. Його чорні очі глянули на брата. -Я взагалі не знаю чи варто це робити?- Задумливо проказав він.

-Чому?- Аморі сів на землю. -Чи будеш чекати Річарда?-

-Я не певен, що ми без нього щось зробимо? Кляті Сарацини не відступаються.- Додав з відчаєм.

-Я чув, що Французький король також піде з Річардомм.-

Видно було, що ця звістка трохи збадьорила Гі. -Звідки ти знаєш про це?- Запитав він.

-Прибув гінець від нього.- Відповів Аморі.

-І ти читав листа!- Скипів Гі. Йому хотілося зігнати на комусь свої емоції.

-Не злися, братику.- Аморі дістав з кишені лист зі зламаною печаткою. -Ось прочитай.-

Гі взяв листа і провів поглядом по словах. Король більше скаржився на те що Річард не хоче одружуватися з Алікс, а ніж запевняв, що допоможе. -То, що, брате, ти думаєш?- За якийсь час запитав Аморі.

-Тільки те, що єдина людина на яку ми можемо сподіватися це Річард.- Спокійним голосом відповів Гі.

***

А тим часом король Річард сидів на камені ведучи розмову з Робертом. -Не знаю як там Гі.- Втомлено казав він. -Не певен, що він зможе зайти в Акру?-

-Вибачте, ваша величносте, але я думаю, що король Єрусалимський не зможе цього зробити.- Відповів Роберт.

-Чому ти так думаєш, Роберте?- Запитав Річард надкушуючи м'ясо.

-Бо він не вельми добрий воїн.- Пояснив свої слова Роберт. -Тай я чув, що його дружина померла. Царство їй небесне, - перехрестився лицар.

-Я теж про це чув.- Зітхнув Річард. Тепер боюся почнеться суперечка за трон.- Зітхнув король.

-А давайте відправимо до нього Едгара Леслі.- Раптом озвався Роберт.

-А для чого?- Здивувався Річард.

-Хай би був коро короля Єрусалимського.- Пояснив чоловік. -Ей, Едгаре!- Гукнув він.

До них підійшов високий лицар. Мав він світле волосся, зелені мегдалеподібні очі, рівний ніс, грубі, ніби висічені з каменю риси обличчя, вольове підборіддя та густі брови. Був він м'язистий, гнучкий, а долоні мав мозолисті від тримання в них меча. -Вітаю, ваша величноте.- Привітався лицар.

-Добрий, Едгаре.- Річард поплескав по камені поруч себе. -Сядь тут маю щось сказати.- Проказав король.

Лицар сів зі здивуванням дивлячись на короля.

-Ти маєш рідних?- Запитав король.

-Маму маю, ваша величносте.- А потім з лукавими вогниками в очах запитав. -А чому ви це питаєте?-

-Бо маю справу до тебе.- Проказав корольі оглянув своє оточення. -Ти маєш рушити до Акри у табір Гі де Лузіньяна.-

-А для чого, ваша величносте?- Запитав лицар.

-Ти розумний і можеш допомогти йому не наробити друрниць.- Гірко усміхнувся Річард.

-Якщо так треба то я зроблю це.- Проказав Едгар.

-Я молитиму Господа за тебе.- Сказав Роберт обійнявши його за плечі.

* Сибіла Єрусалимська - королева Єрусалимського королівства з 1186 по 1190 рік. Шлюб з Гі був друггим. Спершу вона одружилася з Вільгельмом Моферратським, але той помер. Сибіла померла в таборі під Акрою разом з двома доньками. в в 1187 році вона очолила захист Єрусалима від військ Салахаддіна, але він не вдався.

** Салах аддін - султан Єгипту з 1171 до 1193 рік

*** Битва при Хантінових рогах відбулася в 1187 році. Гі потрапив у полон до Салах адіна.

**** Госпітальєри - це середньовічний ордин святого Йоана Єрусалимського заснований в 1099 році під час першого Хрестового походу. Вони надавали допомогу пораненим та хворим паломникам, а також брали участь у походах