Мечі та хрести

Затінена пальмами тераса з софами, подушками на яких можна було сидіти, інкрустованими коштовностями легкі столики та світлою підлогою була гарним куточком. Там і тут стояли у великих вазах розкішні букети квітів, у діжках персикові дерева.

На подушці обмахуючись віялом вбрана у сукню червоного кольору з шаллю на плечах сиділа Ізабелла Монфенрацька. Її темночервоні вуста були зневажливо стиснутими, а в очах світився вираз крайнього самовдоволення.

Коло її ніг сиділа маленька собачка з лагідним хвостиком та кумедними вушками і зацікавлено гризла одну з подушок. Видно було, що тканина вишита золотою ниткою їй сподобалася, бо на поклик своєї господині вона не відгукнулася. Лише коли Ізабелла взяла в руку з таці персик і подразнила цуценя, воно звернуло на молоду жінку увагу і побігло у напрямку кинутого нею плода.

Ізабелла відкинулася назад. Їй було страшенно цікаво як поведеться сьогодні Перенгарія. Бо вона була доволі тихою, благочестивою та скромною. Але усі ці риси були непритаманні Ізабеллі. Тай дратувати цю жінку і бачити як вона злоститься, але нічого не може зробити їй дуже подобалося.

Тай її хоч і не явна неприязнь до Онфруа підливала масла у вогонь. Але поправді кажучи їй самій на початку їхнього шлюбу не подобався Конрад. Вона мала які не які, але почуття до свого першого чоловіка Онфруа.

Ох Онфруа! Їхнє вінчання було поспішним. Тай вона ще тоді була дитиною і на свого чоловіка дивилася, як на друга у дитячих іграх. Тоді їм добре було гратися у великих залах замку.

Але потім дитинство закінчилося і вони стали жити як подружжя. Але потім після смерті Сибілли вона стала останньою спадкоємецею престолу і безтурботне життя, яке сповнювали лише веселощі закінчилося. І почалось інше. З інтригами, бородьбою та війною.

Вони подалися до Гі у табір під Акрою після того як їхній з Онфруа дім захоплли. Але Філіп, який на той момент у же прибув тай сам Конрад захотіли розлучити її з Онфруа.

Молода жінка ще й досі пам'ятає той погляд свого чоловіка. Спочатку вона майже ненавиділа Конрада. Саме через нього вона розлучилася з Онфруа. Навіть папа був готовий їх розлучити, бо мовляв вони були діти і не відповідали за свої вчинки.

Але потім Конрад почав купувати їй усе, що вона захоче. Розкішні сукні, прекраси, а коли вона задля жарту сказала, що хоче собаку він і її купив. Тому зараз вона звикла до шлюбу. Принаймі про людське око.

Раптом вона почула кроки та шелест тканин.

На терасу вийшли Джованна та Перенгарія.

На Джованні була сукня світлосинього кольору, що спадала до підлоги рівними складками, рукави були короткими, поділ сукні був розшитий дрібними камінцями, на талії був пояс з золотими вставками. На голові був розкішний вінець з рубінами, темне волосся було заплетене у вигадливу зачіску, яка притримувалася черепашковим гребінцем. На її зап'ястях не було браслетів, а на пальці був перстень з сапфіром.

Перенгарія натомість була вбрана у ніжнозеленого кольору сукню, з короткими рукавами, розшиту срібною ниткою. По подолу та на рукавах сукню прекрашали коштовне каміння. На ній була вуаль розшита дрібними перлинами, що спадала до підлоги і трималася завяки вінцю з смарагдами, який прекрашав її голову, на шиї вона мала коштовний ланцюжок з сапфіром в центрі.

-Вітаю, Ізабелло.- Злегка усміхнулася Перенгарія і сіла на софу, а Джованна поруч з нею.

Слідом за благородними дамами на терасу зайшла Мілдред. На ній була проста, без жодної прекраси сукня, волосся було заплетене у коси. Вона вклонилася Ізабеллі й запитала. -Чи ви бажаєте чогось, ваша величносте?-

-Попроси, щоб хтось приніс з моїх та його величності покоїв декілька крісел.- Звеліла королева і Мілдред ще раз поклонившись вийшла.

Ізабелла тим часом гралася з собакою. Джованна запитала. -А вам так подобається цей собака?-

-О, так.- Відповіла Ізабелла. -Він мій друг, бо знаєте я не часто можу до вас прийти, а чоловік мій зайнятий, - тут вона погордливо скинула голову. -Тому він мені дуже доречі.

На терасу зайшли Гі де Лузіньян, Філіп Французький, Конрад Монфенрацький, Генріх Шампанцьки, а також Річард Левове серце як стали називати його хрестоносці та Роберт.

Вони шанобливо кланялися дамам та сідали. Річард сів поруч з Перенгарією на подушку. Він мав такий дивний вигляд на такому сидінні, що Джованна ледь не засміялася. Звісно він мав там величноий вигляд, але сестра звикла бачити його у кріслі, а не на подушці, хоч тут йому сподобалося так сидіти і він жартував, що запровадить такий звичай в Англії.

-От бачиш, Філіпе, як постаралися наші дами, щоб прийняти тебе, а ти хочеш нас покинути.- Це він казав наче весело, але в його голосі лунали сталеві нотки.

-Я навідмінно від тебе, Річарде, не можу так швидко оговтатися від хвороби. Тому на жаль певно покину вас.- Сказав король сидячи у кріслі, бо не любив таких східних меблів.

-Чому ви так кажете?- Вдавано нахмурилася Перенгарія. -Ви так гарно виглядаєте.- Вона трохи злукавила, бо опісля хвороби в короля Франції випало кілька зубів, його красиве та густе волосся майже ве впало, тому він увесь час носив корону, щоб це приховати. обличчя чоловіка покрилося зморшками.

-Звісно, - підхопила нитку Джованна. -Так, Філіпе, я повністю погоджуюся з Перенгарією.-

Видно було, що Філіпу сподобалися слова дами, але він сказав. -Ну ви певно так жартуєте.-

-Ні, ні.- Джованна підвелася на ноги і підійшла до крісля короля зі словами. -Не думайте так, бо Перенгарія чесна жінка, тай я теж.- Джованна легенько усміхнулася і пішла до свого місця. Річард з вдячністю глянув на сестру. Останнім часом Філіп став дратівливим і невдоволеним. А такий прийом був би шанцом, що він би залишився у Акрі.

-Ну, то пригощайтеся.- Річард махнув рукою до заставлених наїдками столиків. Таці з персиками, фініками, гранатами та інджиром. Горіхи залиті медом, Засмажена риба зі спеціями. Сири посипані горіхами. Вина у келихах.

Річард простягнув один з них Перенгарії і вона зробила ковток. -Дякую, Річарде, сказала.

-А Генріх Шампанцький тим ччасом лагідно спілкувався з Джованною пригощаючи ту її улюблени інджиром.

Перенгарії здавалося, що все проходитиме добре, але раптом запитання Конрада порушило ці думки.

-Чомусь ви, Річарде, ніяк не можете сказати нам хто отримає корону Єрусалимського королівства.-

-Усі знають, що я допомагаю Гі.- Спокійно відказав Ангійський лев.

-Ох знову цей Гі.- Конрад скривив губи. -Але у нього жодних спадкоємців. Його доньки як і сердешна сестра моєї дружини померли.-

-Вони булиб живими, якби ти впустив нас.- Озвався Гі, який сидів на подушці біля однієї з пальм і грався з собачкою Ізабелли.

-Щоб ти і моє місто втратив. Тай хочу нагадати, що майбутніх спадкоємців маю тільки я, а ви, Гі, їх не маєте. Тай Річард теж.-

Перенгарія зашарілася.

-Ми тут не будемо це обговорювати.- Голос Річарда став холодним, як криця.

Гі де Лузіньян стояв на ногах. -Якби ти допоміг наше королівство моглоб бути у кращому стані ніж зараз.-

-Ага з таким королем.- Озвався тихо Філіп.

Аморі стояв на ногах тягнучи брата за рукав верхньої туніки.

-Досить.- Напружену тишу порушив голос Генріха Шампанцького. -Краще покличмо менестреля і хай нам заграє. Сядь, Аморі. Гі, і ти теж сядь. Філіпе Конраде, досить вам. З нами дами, а я думаю їм нудно зараз.-

-Так, Генріху, покличте Ейвері. Хай нам щось заграє.- Сказала Перенгарія.

На терасу вийшов чоловік невисокого зросту з лютнею в руках. -Зіграй нам щось.- Тихо мовив Генріх. І чоловік сівши на подушку поцентру став грати.

Річард погладжував руку дружини намагаючись втримати усмішку на обличчі. Та він був дуже радий коли прийом закінчився. І коли він попрощався зі всіма гостями обернувся до дружини й мовив. -Пробач, Перенгаріє, але я мушу піти й поглянути як хрестоносці відновлюють стіни міста.-

-Так звичайно, відповіла молода королева і стала давати накази слугам, які відносили посуд та крісла.

Джованна впала на подушку. -Ну хвалити Бога все було не так і жахливо.-

-Так, - сказала Перенгарія й додала. -А зараз, Джованно, я піду на молитву? Чи приєднаєтесь ви до мене?-

-Так. Звісно, - і Джованна та Перенгарія пішли до каплиці.

На жаль коли замком володіли мусульмани вони зафарбували усі зображення святих, а поверх них написали різні слова з корану. Та зараз тут був Хрест, невеликий вівтар, та образи. Приклонивши коліна Перенгарія занурилася у молитву.

Але раптом вона відчула млість. Холодна, кам'яна долівка попливла під її ногами і молода королева втратила свідомість.