Мечі та хрести

Кетрін зайшла у залу. Там було порожньо, бо над Лондоном буяла весна і всі діти були на зовні. Бавилися у різні ігри разом зі С'юеллін.

Жінка сіла у крісло. Вона була втомлена тай палацові інтриги вона не любила. Усміхатися тим кого не хотіла бачити, говорити ласкаві слова і лестити. Ні! То було не для неї! Останнім часом їй пригадувалася Нормандія. Місця де вона побачила Роберта. Своє перше і єдине кохання.

***

Кетрін йшла по двору намагаючись не випустити з рук важкі відра з водою. Руан вирував від збудження, бо мав прибути король. Та дівчині це було байдуже. У неї хворіла матір, тому вона поспішала все зробити., щоб їй допомогти.

Увечері дівчина сиділа на східцях і споглядала на місто.

Згасаюче сонце освітлювало його скісним промінням. З хатин укурився дим.

Раптом вона побачила воїна. Високого, широкоплечого й дужого з вигляду. Він сидів на коні й споглядав місто. Дівчина схопилася на ноги знічено.

-Добрий вечір, красуне.- Усміхнувся воїн. -Ти хто?- Запитав він і глянув на неї так, що дівчину кинуло в жар.

-Я Кетрін, - і глянула на нього.

-А я Роберт, - і подав їй руку для знайомства.

***

Та її спогади перервав стукіт у двері. -Хто?- Запитала.

-Прибула королева тихо промовив Том просунувши голову в двері.

Кетрін схопилася на ноги з лави. -Коли прибула?- Запитала на ходу накидаючи поверх туніки накидку.

-Та ото тільки недавно прибули.- Відказав Том і відступив. Він вже давно не бачив своєї пані в такому хорошому настрої, тому його це тішило.

-Ідіть, голубонько, і може трохи втішитеся, бо геть на вашім личку не має рум'янцю.- І так приказуючи пішов слідом за нею. Не міг її залишити саму.

А Кетрін йшла зраділо, бо без Елеонори їй було самотньо. Хоч вона тут вже стільки років, але відчувала себе тут чужою. Тому не могла бути цілком розслабленою без Роберта та королеви. Єдина причина для її радості було те що Том поруч з нею. Вона й не уявляла, щоб робила без нього. Коли тоді хворіла її матір він також був поруч, а коли вона вийшла заміж за Роберта чоловік поїхав разом з нею. -Я не залишу, вас Кетрін, хоч на край світу підете я буду поруч. Хоч у саме пекло, - додав.

том.

Жінка зайшла до покою королеви. Вона стомлена сиділа за накритим до вечері столом. Там стояла засмажена качка, парував запечений короб у сметані, а ще стояли улюблені коржі королеви з варенням.

-Привіт Кетрін.- Привіталася жінка.

-Вітаю, Елеоноро.- Кетрін ступила ближче і Елеонора махнула рукою, щоб та сіла.

-Розкажи мені все, Кетрін. Що в замку діялося?- І жінка почала свою оповідь.

-Джоне, Джоне, - похитувала головою королева. Що ж ти робиш, синочку?- Вона зітхнула.

-Як справи у Річарда?- Запитала Кетрін.

-Вони рушили під Акру, - відказала Елеонора. -Як там зараз не знаю.- Відповіла.

-А ти не бачила Артура?- Запитала Кетрін, бо С'юеллін хвилюється.-

-Вона дружина воїна Хреста!- Сухо мовила Елеонора. Але потім тихо додала. -Він живий та здоровий. Але я ж поїхала, тому не знаю.- Побачивши погляд Кетрін поклала руку на плече. -Пробач, Кетрін, але я не знаю.-

-Я все розумію, Еллі, але хвилююся за нього. Шкода свою дитину, бо хотіла, щоб вона була щаслива, але кляті Сарацини!- Жінка набрала повні груди повітря й проказала. -Я боюся за неї. Вона в поганому настрою і здається завжди сумною.-

-так є, мила Кетрін, хіба ти не сумувала коли Роберта не було?- запитала Елеонора.

-сумувала, але я знала, що він повернеться.-

-не хвилюйся, Кет, все буде добре, - Елеонора поклала руку їй на плече.

Жінки ще довго сиділи і вже у сутінках Кетрін повернулася до дому.

***

Часто жінка згадувала минуле. Те як вони разом з Робертом їздили верхи Руаном та його околицями. Те як вони зустрічалися потай від усіх. Кетрін була щаслива і не побачила як матері ставало все гірше.

Одного дня дівчина зайшла у їхню скромну хатину і почула голос матері. -Де ти була, мила Кетрін?-

-Та, гуляла.- Дівчина зашарілася.

-Сядь, - наказала матір і Кетрін присіла поруч. -Я бачу, що ти часто кудись ходиш. Я й не дивуюся, бо тобі вже пора одружитися.-

-Мамо, я...-

Та дівчина не доказала своїх слів, бо мати піднявши кволу руку зупинила її. -Дай я скажу. Ти, доню, коли зустріла когось, то скажи мені, а ще лібше познайом нас, аби я знала за кого доньку віддати.- Мама глянула на неї прониклевим поглядом.

-Я познайомлю.- Мовила Кетрін.

Дівчина хвилювалася, бо не знала як про це заговорити з Робертом. Боялася, що вона для нього просто розвага. Але хлопець першим підняв тему знайомства з матір'ю.

-Я знаю, що вона хвора, тому думаю твоя мама захоче познайомитеся зі мною.-

-Так, Роберте. Захоче.-

Роберт сподобався матері Кетрін. Вона ледь сидячи на кріслі розпитувала про родину, служіння королю Стефану та Генріху.

А тоді як Кетрін вийшла на вулицю вона запитала серйозніше. -Чи розумієш ти, Роберте, яка відповідальність буде на тебе покладена. Влада Генрііха непевна, принаймі на контененті. Про це навіть я стара й хвора жінка відаю, а ти тимпаче.-

-Якщо ви питатимете чи покину я Генріха

. Ні!- Одразу сказав Роберт.

-Якщо ти так обороняєш того кому служеш то за доньку я спокійна.- Промовила жінка.

-А Кетрін буде у беспеці.- Додав він виходячи.

Згодом мати Кетрін померла. Після похорону вона тихо повінчалася з Робертом. А потім разом з чоловіком та другом сім'ї: Томом рушила до Лондона.

Там їй було важко. Після спокійного диття їй було складно звикати до нового вишуканого та зручного. З великою кількістю слуг та іншими вигодами. Але їхнє з Робертом кохання згладжувало усі гострі кути.