Мечі та хрести

Якби не те, що її кінь зламав ногу Елеонора ніколи б не зайшла в цю таверну. Та воістину шляхи Господні невідомі. Вона стояла уважно дивлячись на людей. -То що сталося? З чого такий шарварок?- Владно запитала жінка.

-Ця дівка злодійка!- Одразу озвалася Еліза. -Вона вкрала гроші, що лежали у нашій з чоловіком скрині, ваша величносте.- На цих словах вона з ненавистю зиркнула на Мілдред.

-Я нічого не крала.- Озвалася дівчина. -Я присягаюся, ваша величносте! Мої руки чисті. Я клянуся вам, королево. Жодної монети я не взяла. Присягаюся Богом, пані, - на цих словах дівчина перехрестилася.

-Як ти смієш своїми вустами поганити нашого спасителя?- Зашипіла тітка, як сердита гуска. -Як смієш ти звертатися до нашої королеви?-

-Годі!- Владно махнула рукою королева. -У мене не так багато часу, щоб вислуховувати вашу суперечку. Вона махнула рукою лицарям, що саме зайшли з вулиці. -Заведіть дівчину до замкової в'язниці. Хай вона посидить там, а потім наш король вирішить, що з нею робити.-

-Чи знайшли мені нового коня?- Запитала жінка в лисуватого чоловіка.

-Так, ваша величносте.- Вклонився той. -А дівчину ми будемо охороняти, що найпильніше, - запевнив він.

-Я не можу повірити, що це ти їх взяла.- Озвався раптом дядько. -Я ж стільки доброго для тебе зробив. Я не викинув тебе на вулицю після смерті Маріанни.- На його обличчі читалося розчарування.

-Це зробила не я, але якщо королева вважає, що я маю йти до в'язниці, то я прийму це.- Ідівчина пішла з лицарями, що оточили її.

***

Не варто описувати як раділа Еліза, що таку ненависну дівку вигнали з її дому. Вона раділа, що все тепер залишиться її єдиному Грегорі. Тай може Бог змилостиветься над нею і вона матиме ще одного сина, чи доньку. Хіба це важливо? Головне, щоб дитина.

Їй хотілося плювати в обличчя свого недолугого чоловіка. Після того як Мілдред пішла він сидів на лаві без руху. Чоловік певно дійсно любив Мілдред. -Джоне, чому ти такий засмучений?- Запитала Еліза, вона щосили вдавала стурбованість.

-Через Мілдред.- Пояснив чоловік.

-То не твоя провина.- Озвалася Еліза. -Її кров у всьому причина. Хіба покійна Труда царство їй небесне, не народила її без шлюбу?- Жінка з очікуванням глянула на чоловіка.

-Так.- Дещо завагавшись відповів Джон. -Але я не хотівби, щоб про це хтось знав. І я сам й не відаю хто її батько. Маріанна мені цього не казала, а я й не питав. Тай сама Мілдред цього не знає. А тепер іди, жінко, я хочу побути на самоті.-

***

Мілдред опускала очі, коли йшла своїми вулицями. Їй було погано, коли вона бачила як усі її знайомі та сусіди витріщалися на неї. А ще гірше їй стало, коли вони почали говорити.

-О, Мілдред, а що ти такого зробила, що тебе ведуть аж у замок? О це ж Мілдред, така вся свята та божа, а бач, що сталося.-

Дівчина була втомлена від цього галасу.

-Ідіть геть. Забирайтеся.- Гукали на людей лицарі. -Хайби що там - сталося це неваша справа.-Дівчина йшла намагаючись йти швидше. Вже тоді, коли вони пішли в ту частину міста д її ніхто не знав, дівчині стало краще.

Коли вони підійшли до палацу захват від такого красивого дому примусив дівчину забути про свої прикрощі..

То була велика будівля збудована переважно з каменю. Мав він декілька веж з бійницями. По високих стінах з зубцями походжали вартові. Ворота з товстими ланцюгами були замкнені. Дівчина завмерла поруч з лицарями.

Один з чоловіків підійшов до воріт. Він став смикати за ланцюги і вони стали сповзати, як змії аж поки не опали на землю. -Заходьте, дівчино.- Звернувся до неї той лицар, що тримав її за руку. У нього було добре та красиве обличчя.

-Звісно.- Сказала Мілдред і пішла слідом за ними.

Там вона опинилася на подвір'ї викладеному плитами. Також дівчина побачила, що біля замку є сад.

-Гей, Девіде, що це за дівчина?- Запитав чоловік. На ньому були штани та туніка, а поверх обладунки.

-Це дівчина, яку я привів до в'язниці. Так звеліла королева.- Пояснив Девід.

-А у соларі * Алікс.- Змовницьки прошепотів вартовий.

-Чому її не взяли на коронацію?- Здивувався Девід.

-Так не захотів король.- Пояснив вартовий.

-А тепер вибачай, друже, нам пора.- Гостро урвав його лицар і потягнув Мілдред за собою.

***

Елеонора, що їхала трохи віддаль від Річарда тішилася, що зайшла в ту таверну. Тепер її син зможе подати себе перед людьми, як мудрий король. Тільки треба добре розібратися в цій справі. Для цього є Роберт.

Він став для неї більше ніж порадником, а й другом.

-Роберте, скажи чи не зробила я шкоду взявши цю дівчину до свого палацу? Чи не нашкоджу я правлінню Річарда?- Запитала Елеонора.

Лицар похитав головою. -Ні, люба королево. Це тільки покаже народу, що їхній король з ними.- Пояснив свою думку Роберт.

-Але я б хотіла більше дізнатися про цю дівчину. Тому я маю до тебе прохання.-

-Яке? З усмішкою запитав Роберт.

-Поговори з нею, але просто зараз. Я хочу, щоб до завтра вже все було готовим.-

-Так, Елеоноро, я зроблю це для тебе, але ти маєш розуміти, що я не зможу пітказувати королю у такій важливій справі.-

-Я все розумію. Він має вирішити сам, але ти і я маємо йому допомогти.- Сказала Елеонора.

-Ти права, Еллі. Тому я поїду.- Він вклонився і розвернув коня.

Роберт був сином заможного землевласника. У них був невеликий маєток. Там були слуги, тому вони вважалися дрібною знаттю. Звісно, що батько хотів, аби син став його продовженням. Та Роберту було цікавіше вправлятися зі списом або мечем.

А коли його побачив тодішній король Стефан ** то взяв його до двору. Та там йому не жилося добре. Він був саксом*** і це не давало йому почуватися там комфортно.

Але як тільки Роберт почув про повстання Генріха, то одразуш втік з палацу і приєднався до нього.

Тепер він під'їхав до палацу і посміхнувся. Стільки всього вони пережили разом з Генріхом. А тепер він бачив як його син стає королем.

* Солар - світлиця з великими вікнами

** Стефан Блуа - король Англії з 1135 до 1154 року. Його називають узурпатором трону, бо Генріх перший заповідав його своїй донці Матильді. Такі дії Стефана призвели до громадянцької війни між його та їїприхильниками .

*** сакси - народ, що правив Англією до того як її завоював Вільгельм завойовник в 1066 році. Після завоювання Англії Норманами Сакси втратили свої права та привілеї. Багато хто з них потрапив у рабство до Норманів.