Мечі та хрести

Цей рік промайнув для Мілдред, як один день. Поїздка Елеонори до Сицилії, проживання Перенгарії в одному з монастирів. Усілякі обговорення та справи. Іноді дівчині згадалося, що від усіх доручень королеви її голова просто розірветься.

Дівчина сиділа на березі як тут до неї підійшла королева. -Я маю до тебе прохання, Мілдред, - сказала вона.

-Яке, ваша величносте?- Запитала Мілдред.

-Я повертаюся в Англію, бо так звелів мені мій син, а я маю слухати його, - на цих словах жінка дозволила собі усміхнутися.

-То я поїду з вами.- Проказала Мілдред.

-Ні, Мілдред. Про це я й хочу поговорити з тобою. Ти бачиш, що у маєї невістки не має покоївки.- Мілдред кивнула. -Ти пам'ятаєш, що пообіцяла вірно служити нашому синові?-

-Ну звісно, ваша величносте.- Мілдред глянула на королеву з нерозумінням у погляді.

-То я прошу, щоб ти поїхала з моєю невісткою до мого сина.-

-Але чому?- Мілдред розгубилася. Земля похитнулася під її ногами. -Хіба я зробила щось нетак?- Запитала вона.

-Ні, люба Мілдред, просто я вважаю, що так буде краще для всіх.- Елеонора поклала руку на плече дівчини. -Ти була мені хорошою помічницею, тому я прошу, щоб ти так само допомагала Перенгарії.

***

Перенгарія стояла на палубі. Бурхливе море несло її далеко. Дівчина кинула погляд на нову служницю. Мілдред вона вже бачила. Увесь той виснажливий час вона була поруч із ними. Завжди при королеві. Тиха й непомітна. -Чому ти така мовчазна, Мілдред?- Запитала вона.

-Втомлює подорож морем, - зізналася Мілдред. До коня я вже звикла, тому зараз призвичаїтись дуже важко.-

-Я теж вперше пливу морем.- Зізналася Перенгарія. Тай взагалі ти вже бачила короля, тому опиши мені його, будь ласка.-

-Він красивий, мужній і сильний, - почала Мілдред. Одного разу я випадково побачила як він тринується з мечем. А ще він добрий. Я впевнена він буде до вас добре ставитися.-

-Сподіваюся, Мілдред, - сказала Перенгарія.

Коли Джованна Плантагенет почула, що на кораблі пливе наречена його брата вона стала готуватися до її прийняття. Жінка була рада відволіктися від спогадів, які давали про себе знати.

Ще у дванадцять років дівчинка поїхала на Сицилію, щоб стати дружиною тамтешнього короля. Чоловік був добрим до неї, але йому було двадцять сім років, тому для маленької принцеси він здавався старим. Вона хоч не хотіла собі зізнаватися побоювалася його. Він не торкався її аж поки вона не підросла. У них довго не було дітей і це змушувало Джованну сумніватися в своїй спроможності народити спадкоємця для свого чоловіка.

Та коли він помер його наступник забрав у неї все придане, усі її кошти і фактично вона залишилася у нього в заручниках.

Її серце сповнилося радістю коли вона почула про прибуття Річарда. Жінка вірила, що брат звільнить її. Хоч при людяг король ставився до неї добре і влаштував її у замку зі всіма зручностями молода жінка прекрасно розуміла, що це не надовго. Вона молилася ночами, щоб хтось допоміг їй. Вона хоч прожила там багато років відчувала себе чужою. Та згодом королева стала збирати довкола себе тих кому не подобався король. Вона довго обирала з ким можна було заговорити, бо це могли бути і його шпигуни.

Та однієї ночі... Джованна ще й досі здригалася від огиди й сорому коли згадувала про це. Вона не могла думати. Ні! Краще подумати з якої тканини буде пошитий одяг майбутньої королеви Англії. Це важливо. Важливіше за спогади. Вона не буде про це думати

Філіп Французький був не вдоволений. Його сестра Алікс залишалася у програші, але цей нахабний Пллантагенет і чути нічого не хотів. Він уже все вирішив. Чоловік звівся на ноги і став крокувати по шатру. Його руки тремтіли. Так зневажити Францію. Так плюнути йому Філіпу в обличчя. Ну так може щось і було в його Алікс зі старим Генріхом, але що через це вже розривати заручени. Та це не розумно. Та це образа, яка не забудеться.Чоловік вийшов на вулицю. Усі люди довкола чомусь гомоніли. -Що таке?- Запитав він у якогось замурзаного хлопчака схопивши його за плече.

-Прибула наречена Англійського лева, ваша величносте, - відповів той і побіг.

Та не піде він великий король кланятись тій, яка зневажила його сестру. І сердитий король зайшов у шатро.

А тим часом Перенгарія сходила з корабля. Раптом вона відчула на собі чийсь погляд. Від нього її кинуло в жар і вона підняла погляд. То був Річард