Пояс білого і чорного зла

Руки п'яного принца Хотора поповзли по столу та випадково поскидали кілька пляшок. Після черги неприємного дзвону, під ногами зібралась купка битого скла. Пальці Хотора проникли в череп та розчистили отвір від загнивання. Витягнувши коричневий слиз із голови, він засунув пальці в рот та облизав їх. Любив цей смак.

- Пора вкинуться, - сказав принц і почав лити на мозок манпусту.

Із діри в голові вийшов пар із шипінням. Кольорова рідина шкварчала на поверхні мозку. В цю ж мить, розум спадкоємця трону відправився на битву. Далеко в галюцинаціях, Хотор був десятиметровим воїном, який розкидав ворогів довжелезною кувалдою. Цілі армії падали на коліна, але він нікого не щадив.

- Облизуйте мені ноги, хробаки! - наказав принц і мільйони людей поповзли до його металевих чоботів.

Сотні губ обліпили ноги епічного нездоланного бійця. І черга для цих поцілунків вишикувалась далеко за горизонт. Всі вони підкорялись непереможному, жадали стати його власністю. Принц підняв руки в гору та владно розсміявся. Весь світ належав тільки йому - Великому Божеству.

В реальності, Хотор вперся лобом в стіл та пускав слину. Закотив пожовтілі очі, обмочив штани та трусився. Брудні пальці викручувались в неприродніх позах. В ілюзію почали проникати неприємні тілесні відчуття із реального світу. Принц раптово відчув, що з його заду вийшла тверда маса.

- О... ні... - простогнав він.

Скляні очі дотяглись до краю стола, щоб поглянути, що там сталось. Нестерпний сморід одразу проліз в носа. Хотор почав трясти праву штанину, щоб позбавитись зайвого вантажу - не вийшло. Все лише розмазалось по стегну.

- Я - майбутній король! - розлютився він, пускаючи в'язкі нитки слини собі на груди.

В двері його кімнати постукали. Зовсім не вчасно. Хоча принц і любив більшу частину життя проводити в п'яному трансі, але йому не подобалось потрапляти комусь на очі в настільки некомфортному вигляді. Все-таки він цінував гарний імідж спадкоємця, але цього разу все пішло не за планом.

- Я... дуже зайнятий, - простогнав він. - Не заходьте.

- Брате, що там у тебе відбувається? - пролунав з-за дверей голос його сестри, Осани.

- Працюю... над... дипломатичними документами. Я - регент, поки немає батька.

- Батько вдома, що ти таке верзеш?

- Не заходь... прошу.

Двері відчинились. В кімнату зайшла не тільки Осана, а й королівські радники. Дванадцять чоловік заполонили простору кімнату. Тоні Селіндер вдалось умовити матір взяти участь у перевороті. Сестра принца добре знала, що цього дня той буде у зовсім неадекватному стані, тому зібрала позачергову нараду для переглядання розподілу казни в межах королівського замку. Все пішло рівно так, як і очікували Тона з Осаною.

Лорди знали про схильності спадкоємця корони, але такий брудний та відверто бридкий образ навіть їх шокував. Бідолаха невдало намагався підвестись, лупцюючи себе головою об стіл та крекотав щось нерозбірливе.

- Ого... - прорвалось у когось з вуст.

- Хоторе, - заговорила Осана, - що з тобою? Ми тут вирішили порадитись, щодо планування витрат на наступний рік. В країні війна і витрачати ресурси як зазвичай більше не вийде.

- Я просто трішки втомився, - тяжко вимовив принц.

Один із лордів вказав на нього пальцем:

- У нього весь стіл завалений манпустою. Не думаю, що він зараз нас розуміє.

Хотор почав хаотично виляти рукою.

- Зі мною все в порядку, - після цих слів принц проблювався собі на сорочку.

Осана майже непомітно посміхнулась. Ніхто так не дискредитував спадкоємця, як він сам. Радники почали перешіптуватись. Ця сцена сильно їх обурила, це був край. Хтось називав його "кнуром паскудним", хтось хотів дати міцного ляпаса, але ніхто не був байдужим. Не йшло й мови про діалог із такою людиною.

- Потрібно поговорити із королем, - сказав радник королівського харчування.

- Він повбиває нас за свого сина, - додав радник вичищання конюшні.

Тут і потрібно було робити тактичний крок. В розмову заплановано втрутилась Осана:

- Мейкор, мій брат, він якраз завтра приїздить до столиці. Під час його керування, південні провінції стали розквітати. Краще йому довірити таку роботу. Я гадаю, він зможе вмовити мого батька навести порядки.

- Що ж, це слушна думка, - погодились радники. - Краще так, ніж чекати розуму від цього волоцюги в шовкових штанях.

Принц впав на підлогу. Не міг поворухнутись. Дія манпусти все ще його не відпускала. Щойно об нього морально витерли ноги. Всі ці люди не вірили, що чоловік, який здатен вбивати сотні ворогів одним ударом у своїй фантазії, буде хорошим нащадком королівства.

Лють його наповнила. От би вони всі побачили, який крутий він в галюцинаціях. От би вони потрапили до нього в голову, тоді б він всіх їх точно покарав.

Калюжа сечі зібралась під принцем.

***

Тона Селіндер все ще переховувалась серед королівського замку, не з'являючись в його коридорах. Вона сиділа в таємній кімнаті, в якій навіть вікон не було. Було сиро, але тепло. матір регулярно приносила харчі та чистий одяг. День за днем вона сиділа на підлозі біля свічки та виписувала на папері всі варіанти розвитку подій, які могли не вписатись у її план. Хотілось нічого не прогледіти.

Їй залишалось лише вірити, що матір не провалить усю затію. По чутками, які до неї дійшли, радники остаточно втратили віру і в короля, і в його старшого сина. Більше всього їх обурював навіть не сам спосіб життя нащадка, а те, як Лодіарій його нахабно підтримував, наче все це нормально і дуже правильно.

Щоночі Осана приносила для дочки вечерю. Не казала нікому зайвому, що переховувала її у себе. Королівським кухарям говорила, що "просто останнім часом збільшився апетит".

Уплітаючи курячі ніжки, Тона помітила на щоці матері новий синець. Здогадувалась звідки це.

- Лодіарій? - спитала вона.

- Так, - відповіла Осана. - Покарав мене за те, що я зганьбила його сина перед придворними.

- Нічого, це скоро закінчиться. Ми наведемо тут порядки.

- Сподіваюсь...

Дивлячись, як дочка жадібно їсть, Осана дещо згадала. Спочатку не подумала, що це щось важливе, але вирішила їй повідомити.

- До речі, Тоно... Марко Тіфіс повернувся в королівство. Кажуть, його пошуки із Лемом не увінчались успіхом.

Та одразу відклала тарілку убік. Краї її губ опустились.

- А з Лемом що? - спитала Тона.

- Не знаю. Напевне він ще в Океанорії.

- Марко не боїться Лодіарія?

Мати зітхнула, розправивши плечі. Їй взагалі було байдуже на всю ту "експедицію", вона лиш хотіла, щоб король прийшов до тями та перестав втрачати розум.

- Ну, Марко сказав, що буде цілувати королю черевики. Готовий навіть зробити це зі спущеними штаньми.

- Не довіряй йому, - сказала Тона. - Марка Тіфіса бачили у тій самій "гільдії лісорубів" якраз за день до нападу на палац його сім'ї. Він нам не союзник.

- Дочекаємось Мейкора, - Осана поклала їй руку на плече. - Він допоможе нам розгребти це все.

Поки вони спокійно розмовляли, то не помітили, як за ними, за вікном, спостерігав шпигун Хотора. Темний силует тримався пальцями за щілини в цеглі та все уважно слухав. Яким би не був божевільним принц, він також умів гратись в інтриги. Після тієї публічної ганьби, що сталась в його кімнаті, його лють збільшилась в рази. Він готовий був до помсти.

***

До замку наближався самотній вершник в розкішному червоному каптані. Вартові його привітали та поклонились. Мейкор Селіндер був чудовим управлінцем, ще з дитинства любив наводити порядок там, де ніхто не помічав проблем. На нарадах він сидів ще коли навіть не навчився говорити. Вже в десять він керував будівництвом нової королівської їдальні, а в чотирнадцять почав командувати власним гарнізоном з двохсот чоловік.

Через це бажання, всюди пхати свого носа, ні батько Лодіарій, ні старший брат його терпіти не могли. Тому король і відправив його далеко на південь, хай він там порядки наводить. Але за проханням сестри, він явився в столицю. Осана особисто написала у своєму листі, що він тут вкрай необхідний саме зараз.

Розправивши мужні плечі, Мейкор увійшов до тронного залу, привітався з придворними та охоронцями короля. Потім особисто підійшов до батька, обережно обійняв. Хвилясте довге волосся двадцятивосьмирічного принца аж сяяло від сонця.

- Чув, на війні вже є перші перемоги, - посміхнувшись, сказав Мейкор.

- Так, - радісно кивнув Лодіарій, - спалили вже два села.

- Це чудово. Село легко відбудувати. Я цим займаюсь щодня.

Король всівся назад на трон, розслабивши хвору спину. Не допомагало. Хребет жорстоко прострілював від кожного руху.

- А ти з якої нагоди сюди завітав?

- Просто так. Прийшов навідати свою сім'ю. Давно нікого з вас не бачив, мої улюблені родичі. У мене аж в штанях ворушиться від любові до вас.

- Що ж, добре, - відвернувся Лодіарій. - Можеш почекати трохи в сторонці? Тут дехто мені винен. Людина прийшла сплатити борг.

Мейкор озирнувся та побачив Марка Тіфіса, той стояв прямо в нього за спиною. Обличчя було жалібним, але не щиро. Напускна скорбота. Молодший син короля відійшов, пропустивши його. Вони були знайомі, але особисто спілкувались лише два рази, на королівських банкетах. Нічого особливого.

- Пробачте, моє величносте, - почав Марко, - що засумнівався у вашій думці. Я був неправий.

- Ти знаєш, що треба робити? - спитав король, випрямивши ноги.

- Так, моє величносте.

- Ну... приступай.

В ту ж секунду Марко впав на коліна та почав жадібно цілувати черевики свого сюзерена. Губи обслинювали позолочені туфлі. Він занюхував королівський грибок, щоб отримати спокуту.

- Так, все правильно ти робиш, - посміхнувся Лодіарій. - Тільки давай з язиком, я більше з язичком люблю. Цьомай їх, як слід.

Язик Марка почав облизувати королівське взуття. З кожним дотиком воно починало все сильніше блистіти. Слина стікала до підошви з усіх сторін черевиків.

- Добре, досить, - підняв руку король. - Ти сплатив свій борг, молодець.

На цьому і закінчили. Витерши рукавом рота, Марко встав та відійшов в сторону. В цю мить в зал увірвався Хотор. Виглядав дуже злим. Цього разу тверезий і зовсім не жалюгідний на вигляд.

Він крокував до батька, стиснувши руки. Радники занепокоєно супроводжували його очима. Принц готовий був до рішучих дій. Виглядав грубо, але всередині ховав хитру посмішку.

- Тобою граються, батьку! - сказав Хотор.

- Що з тобою, брате? - підняв брову Мейкор. - Виглядаєш напружено. Може тобі з хвойдою відпочити? Сучасні жінки роблять дива.

З-за поясу Хотора вислизнув ніж. Він хутко кинувся на молодшого брата та повалив його на підлогу. Один за другим, принц став наносити удари в груди Мейкора. Кров розбризкувалась у всі боки. Лезо розтовкло серце в кашу, проломивши ребра. Розлючений принц гарчав та колов безахисне тіло, навалюючись всією масою.

Захлинаючись в запіненій крові, Мейкор помер. Не встиг навіть відсіч дати. Осана, яка також знаходилась в залі, притиснула руки до грудей та перелякано відступила назад. Неочікувана дикість її майже паралізувала. Долоні почали тремтіти.

- Я його, звичайно, не сильно любив, - зітхнув король, - але нащо ти його зарізав?

- Це все Осана! - піднявся Хотор. - Вона ховає в замку твою онучку зрадницю! Тона знаходиться в тебе під носом і хоче помститись!

- Це правда? - Лодіарій стиснув пальці.

- Вони всі хочуть підставити мене. Поглянь на ці обличчя!

Хотор провів рукою з ножем по радниках, що зібрались в залі. Вони кидали на нього відразливі погляди, але не могли дозволити собі сказати щось всупереч, після вбивства Мейкора. Вартові навколо легко б їх зупинили.

- Як ти думаєш, - продовжив він, - чому вони всі тут зібрались? Хотіли натиснути на тебе, щоб ти зробив спадкоємцем Мейкора. Але цьому не бути!

Друга рука принца полізла в кишеню та витягла листа із південною печаттю на папері.

- Ось це, - Хотор простягнув його батьку, - повідомлення від Мейкора, яке перехопили мої люди. Тут чітко написано, про що вони із Осаною домовились. Їх всіх треба стратити!

- З усією повагою, моє величносте, - вийшов вперед радник по золотим запасам, - але ваш син не своєму розумі. Йому потрібно відпочити.

Розлючений принц жбурнув у нього ножем. Чоловік ухильнувся. Клинок задзвинів, влетівши в стіну за спинами радників. Емоції в залі розжарилися. Навіть король не знав, як на все це реагувати.

- Давайте розбиратись, - сказав Лодіарій. - Мені треба зрозуміти, кого зараз повинні стратити мої охоронці. Я вже сам тупуватий трішки.

- Ваш син божевільний! - викрикнув радник.

- Мій син кращий за всіх вас! Зарубайте цього клоуна!

Вартові оголили мечі та попрямували до сміливого радника. Довгі блискучі клинки наближались до беззбройної людини. Той одразу впав на коліна та почав благати про помилування. Закрив голову руками та заридав.

Спостерігаючи за усім, що відбувалось, Марко не міг далі терпіти. В нього всередині наче щось зламалось. Якась дивна сила пройшла крізь його серце та вийшла з грудей. Скроні заполонив жар. Більше це терпіти не можна. Його руки і ноги почали рухатись за власною волею. Він вихопив із піхов меч, підійшов до принца та один раз чітко взмахнув зброєю.

Голова Хотора відлетіла в сторону. Кров вискочила фонтаном із шиї. Тіло принца впало на спину і більше не рухалось. Миттєва смерть. В цю ж мить, король звалився з трону. Корона скотилась з його сивої голови. Вид мертвого сина ледь не зупинив його хворе серце.

- Ні! Що ти робиш, суко!? Зупиніть його!

Вартові розвернулись до Марка, щоб виконати наказ короля, але помітили серйозну проблему. Ситуація в замку радикально змінилась. Тінь вискочила з-за трону. За спиною Лодіарія з'явилась Тона Селіндер. Дівчина обхопила його ззаду та притулила ніж до горла. Сталеве лезо торкнулось королівської шиї.

- Не рухайтесь, хлопчики, - сказала, важко дихаючи, вона. - Не думаю, що вам подобається все це.

Весь тронний зал застиг на одному місці. Ніхто не рухався і ніхто не говорив. Всі чекали. Кожна наступна секунда здавалась останньою навіть для тих, до кого не притулили зброю.