Пояс білого і чорного зла

Натовп завмер. Жодне слова не насмілилось вирватись - лише вітер шепотів над ареною. Два чоловічих погляди таранили один одного. Погляд Фореста - холодний, червоний та паралізований через відсутність повік. Та погляд Еріка - злий, хитрий і підступний. Вони височіли як живі монументи.

Пірати, волоцюги та випадкові прохожі не наважувались втрутитись в цю мовчазну дуель. Лише рука Садани повільно тягнулась до поясу Алеси за пістолем. Нахабний крок міг коштувати життя, але грізний характер неможливо було налякати. Дівчина не знала меж.

- Думав, ти ніколи не наважишся більше зустрітись зі мною, Форесте, - сказав Ерік.

- Вирішив зробити тобі подарунок, - заговорив капітан.

- Що ж, він мені не сподобався.

Погляд Фореста опустився на дівчат. Він прийшов сюди, щоб вберегти своїх людей. Напівчерстве серце не могло себе втримати, горіло зсередини.

- Я сподіваюсь, ти нічого поганого не задумав робити з моїми моряками? - спитав капітан.

- Один он лежить в своїх тельбухах, - Ерік вказав пальцем у яму. - Порушив місцеві порядки. Хоча, чому я тобі це говорю? Ти нічого не знаєш про порядки на суші.

- Хотів би я закрити на це очі... але не можу. Буквально.

Ерік махнув рукою. З-за його спини почали вибігати озброєні головорізи. Якісь чорнороті косі мужики, грубі жінки, схожі на сухі дерева та карлики. Холодні очі застигли на скам'янілих суворих обличчях - це справжні вбивці. Вони оточили всіх присутніх на арені. Сталь їхніх шабель блистіла голодом до крові.

- Я не буду чіпати всіх. Але ти, Форесте, і твої щури звідси живими не підете. Я все пам'ятаю. Весь той біль, який ти завдав мені.

Алеса підняла очі до капітана. Її мозок наче заморозився, в цю мить. Вона не могла вигадати нічого дієвого.

- Що ми будемо робити? - спитала спитала завмерла дівчина.

- Помирати, - відповів він.

- Ти з глузду з'їхав?! - накинулась на нього Садана.

- Давно.

Рука Фореста хутко витягла шаблю і притулила її краєм леза до свого ж живота. Нагріта на сонці бронза голкою врізалась в шкіру капітана, проколовши сорочку. Його мертвий нерухомий погляд цілився у Еріка.

- Якщо я прямо зараз вб'ю себе, ти відпустиш моїх людей? - спитав Форест.

Ерік задумливо закивав головою. Його гострі вилиці напружились від презирства.

- Це непогана пропозиція. Ти зараз намагаєшся виторгувати свободу друзям, пропонуючи мені своє приниження. Прекрасно. Дуже прекрасно, - посміхнувся він.

Неочікувано з берега подув сильний вітер. Потужні хвилі почали розкачувати кораблі. Прапори позривались з флагштоків. Стало дуже холодно. Всі присутні озирнулись, когось охопив тваринний страх. Настала тиша, але не надовго. Потім прилетіло ще кілька потужних поривів. З деяких піратів позлітали капелюхи та поосідали на верхівках кокосових пальм.

- О-о... - поглянув в сторону берега Ерік, - мені прийшла в голову набагато краща ідея.

Форест озирнувся останнім. Він знав, що це був за вітер і здогадувався, що зараз прийшло на думку його давньому ворогу. Не найгірший варіант. Можна було погодитись, всяко краще, ніж побоїще на місці. Форест завжди обходив Еріка завдяки тому, що передбачав його кроки наперед. Це все була продумана стратегія. Рятувало життя не один раз.

- Тільки не це, - спокійно сказав капітан, стараючись зобразити стримане занепокоєння.

- О так, саме це. Якраз те, про що ти подумав, - радісно заговорив Ерік.

Садана розвернулась до сестри.

- Про що вони?

- Леді Роксана прибула в порт, - відповіла Алеса.

Ім'я, яке зводило людей в могили. Леді Роксана була однією із найстрашніших піраток Південної Бухти. Її образ будувався на трьох стовпах, навіть спогади про які вже змушували дибом здійматись волосся у моряків: команда із відбитих психів, приговорених до страти у різних королівствах; велетенський дракон, на спині якого і стояв її прибудований корабель; та ціла армія рабів, що живуть в самих жорстких та безжальних умовах. Роксана ненавиділа все людство з самого дитинства і завжди раділа стражданням інших.

Той дикий вітер, що доносився до арени був якраз змахами крил її дракона. Чорна тінь пронеслась над містом, майже закривши його повністю. І ось вже через мить, ця гігантська потвора з'явилась над портом та почала повільно опускатись на воду. Корабель на драконячій спині міцно тримався за неї сотнею якорів. Палаючі вітрила розпускались навколо чорним димом. Напористий гуркіт змушував ставати на коліна найслабших навіть біля арени, що була на відстані кілометру від пристані.

- У нас з Роксаною невеличка угода, - сказав Ерік. - Я весь час чухав потилицю, як би з нею розрахуватись. І ось мені в руки підвернувся ти.

Форест нічого не відповідав. Мовчки чекав. Рука давно опустила шаблю, але не спішила її ховати.

- Я пробачу тобі все, Форесте, - продовжив Ерік, - навіть відпущу твою команду. Тільки за однієї умови.

- Чого ти хочеш? - нарешті заговорив капітан.

- Щоб ти став рабом Роксани. Їй якраз потрібні сильні руки, щоб підтримувати побут на її пекельному судні.

- Як мені бути впевненим, що ти не чіпатимеш моїх людей?

Ерік розвів руками і його головорізи відступили на кілька кроків назад, опустивши зброю.

- На відміну від тебе, я ніколи нікого не обманював. Не підставляв. Моєму слову можна довіряти.

Дівчата відчули, як в них під ногами почала поступово тремтіти земля. Глухі кроки наближались до арени. Хтось біг. І дуже-дуже швидко. Із-за будівлі місцевого трактиру різко вискочив м'язистий силует. Масивна жінка, два с половиною метри зросту, неслась у натовп на повній швидкості. Роксана прийшла.

Перелякані головорізи почали задкувати, але вже надто пізно. Жіночий кулак одразу влетів в голову чолов'яги, якому не пощастило стояти попереду всіх. Від сильного удару він перекрутився в повітрі і полетів у бійцівську яму. Потім Роксана схопилась за іншого, підняла над головою та переламала йому хребет об коліно. Ще двох піратів, вона схопила за сорочки та, зі скаженою люттю, зіткнула один з одним. У бідолах повилітали зуби. Для неї, все це - лише бездумна розвага.

- Припини будь-ласка, - спокійно попросив її Ерік, сівши на своє місце.

Роксана радісно посміхалась, вдавлюючи ногою в землю чергового беззахисного моряка.

- Добре, - сказала вона. - Я просто давно не лупцювала жалюгідних паскуд. Руки дуже чухались.

- Що ж, сподіваюсь, твоя спрага вгамована.

- Не розмовляй зі мною наче ми рівні. Ти - сміття, Еріку. Ви всі сміття!

- Тобі видніше, - знизав плечами він.

Її висока постать відкидала велику тінь на присутніх. Розминаючи кулаки, злісна піратка наближалась до Еріка. Вона пам'ятала про угоду. Виключно через неї і прийшла. Її смугла шкіра пропускала краплі поту довгими канавками старих шрамів.

- Ти казав, що знайдеш мені іграшку-помічника, - сказала Роксана. - Це ти себе мав на увазі? Я можу забрати тебе, хоч ти й кволий. Буду витирати об тебе черевики.

Ерік хитро посміхнувся. Він щиро вірив, що тримав козир в рукаві. Його палець повільно піднявся та вказав на Фореста. Алеса і Садана хутко закрили капітана собою. Сам він мовчав. Якраз і чекав на це.

- Ой, - Роксана притиснула руки до грудей, - ти пропонуєш мені Фореста? Самого капітана Фореста?

- Так, - кивнув Ерік.

- Ми не віддамо його! - викрикнула Садана.

Ці слова були катастрофічною помилкою. Очі Роксани одразу налились кров'ю. Дика лють прокинулась всередині. Одним стрибком вона підскочила до дівчинки та звалила її коліном на спину. Все сталось настільки швидко, що ніхто навіть не встиг зреагувати. Око збитої дівчинки облипло пилом від удару об землю.

- Зі так не розмовляють! - прогарчала піратка.

Важка стопа притиснула до землі Садану. Сталевою хваткою вона вчепилась в її передпліччя та потягла на себе. Рука дівчини відірвалась мов соломинка. Кров вискочила на суху землю ритмічними бризками. З горла вирвались болючі воплі.

- Ні! - крикнула Алеса та вистрілила в Роксану зі свого пістоля.

Гаряча куля просвистіла через повітря та влучила в прес, застрягши між м'язами. Жодного пошкодження. Вогнепал не брав її. Кубики пресу стиснулись та сплюснули шматочок ще теплого свинцю. Ця атака була черговою помилкою. Молоді дівчата не усвідомлювали, з якою страшною силою зіткнулись.

Алеса не встигла й оком кліпнути, як долоня Роксани вліпилась в її щоку. Дівчина відлетіла на кілька метрів, втративши свідомість.

Все пішло зовсім не по плану. Форест не розраховував на таке. Він не думав, що Алеса і Садана спробують його врятувати. Втративши контроль, капітан імпульсивно накинувся на Роксану і в цю мить стало остаточно ясно, що він повністю програв.

Піратка схопила його за шию, пальці стиснулись на горлі, ледве не проколюючи шию. Хитра усмішка - це все, що він успів побачити перед тим, як вона потягла його на свій проклятий корабель.

- Дякую, Еріку, - сказала вона наостанок. - Тепер твій борг сплачено.

Спокійна хода Роксани розганяла будь-яку перепону навколо себе. Навіть досвідчені пірати ховались за кутками. Особливо досвідчені. Впиваючись в шию Фореста, вона заглядала не в його очі, а в його душу. Тепер він належав їй, став її улюбленою власністю.