Пояс білого і чорного зла

Два кремені стукались один об одного, пускаючи іскри над оберемком дров. Форест намагався розвести багаття. Після вильоту із корабля, вони із Саданою дістались до континенту. Майже третину шляху до берегу подолали завдяки удару Роксани, чисто в польоті.

Форест не міг ні про що думати, окрім власної злості. Роксана знову прийшла та зіпсувала його життя. Це вже був не невдалий збіг обставин, все це перетворювалось на особистий конфлікт. Форест дуже не любив особисті конфлікти. Один, той що з Еріком, він так і не зміг вирішити. Ще один новий тепер погрожував його просто стерти. Це було дуже й дуже нестерпно.

Навпроти нього сиділа Садана та намагалась розколоти навпіл панцир великої морської черепахи. Ця тварина випадково підвернулась під руку на пляжі і тепер була головним кандидатом на пост вечері.

- А вони міцніші, ніж я думала, - процідила Садана, лупцюючи черепаху гострим каменем.

- В цьому й сенс, - сказав Форест. - Інакше, навіщо їм панцир?

- От би і в нас було щось подібне. Може тоді нас би так просто не відлупцювала Роксана.

Форест покрутив головою.

- Ні. Від Роксани жоден панцир не допоможе. Її завжди потрібно тиснути хитрістю.

- Я не знаю... чи взагалі ми щось можемо зробити.

Черепашачий панцир розколовся.

- Для початку, приготувати це м'ясо і повечеряти, - сказав Форест. - А там, видно буде.

Вечеряти довелось печеним м'ясом в сухом'ятку. Під рукою навіть не було прісної води, щоб запити. Для ночівлі, вони підкопали невеличку ямку під поваленою пальмою серед кущів каладіуму, вкрились нарваними гілками та заховались від хижаків.

Ніч пройшла неспокійно. Ні Форест, ні Садана не змогли заснути, зовсім. Думки про Алесу і вкрадений корабель не виходили з їхніх голів. Тому вже з середини ночі, вони просто обговорювали свої подальші дії.

- ...ти говориш, що вона може шукати того безногого чоловіка з якоюсь золотою кулею? - спитала Садана посеред розмови.

- Так, - кивнув Форест, лежачи на боку. - Це одне із припущень. Роксана взяла була його в полон. Його звати Хордан Кейп. Він розказав мені тоді про свій план. Після битви на кораблі, він кудись зник. Скоріше за все, продовжив рухатись до Поясу. Тому... якщо ми десь і знайдемо Алесу, то це саме в тому напрямку.

- Чому ти думаєш, що Роксана йде слідом за тим Хорданом Кейпом?

- Ну... тут може бути одразу дві причини. Перша: він її кинув і втік з корабля. Друга: разом із Роксаною, у нас на кораблі з'явилась жінка в дорогій сукні із Порт-Хасанісу. Це може бути сестра Хордана, канцлерка міста. Я бачив її колись, але лице пам'ятаю паршиво.

Садана раптово згадала те, що зовсім не хотілось згадувати. Спиною пробіг морозець.

- Не може бути... це точно вона, канцлерка. Її звати Аманда. Шукаючи тебе, одного разу, ми із Алесою потрапили до цих навіжених в полон, вони нас судили як рабів. Я добре запам'ятала цю хитру паскуду.

- Значить, все сходиться, - кивнув Форест.

На відміну від того, як тоді хаотично дівчата шукали самого Фореста, він сам не відчував проблем у орієнтуванні. Після розмови із Саданою, досвідчений капітан вже проклав в голові подальший шлях. Хоч щось було під його контролем.

***

Корабель Еріка продовжував рухатись на схід. До Поясу було ще довго плисти. Приблизно, вісімсот кілометрів. Враховуючи періодичні зупинки в портах, це було дуже не швидко.

Ерік сидів у корабельному кабінеті та писав листи в Кордойл, своїм слугам. Навіть на іншому краю світу, доводилось керувати домашніми справами. Тим паче, такий бізнес, як бичачі бої, постійно потребував корегування рішень. Без лідера, хитрі власники молодих бичків постійно намагались тиснути на тоталізатор, ставки та результати боїв.

В цьому плані, все інше життя Еріка Ломхарта зовсім не відрізнялось від керування ареною. Навколо купа підлих покидьків, що вічно хотіли присмоктатись до його успіху, або встромити ножа в спину. Ніколи не можна давати слабини. Тільки цілодобова пильність рятувала.

В двері хтось постукав. Ерік відвів погляд від паперів.

- Заходьте.

В приміщення зайшла Емілія Кроубенд. Сама, без лева. Струнка, але агресивна фігура дівчини миттєво кидалась в очі, але господар тримав необхідний такт. Йому ніколи заглядатись на жінок, навколо купа проблем.

- Ви головою стукали в двері, чи як? - спитав Ерік.

- Дуже смішно... - зморщилась жінка, - я постукала коліном.

- Добре, чого вам треба? Заходьте вже.

Вона присіла за стіл, навпроти. Пробула в полоні вже півтора тижні. Її вирішили не вбивати, та не відпускати. Серед королівських каперів, Емілія була важливою фігурою, тому на них можна було тиснути через неї. Зручний актив для шантажу або викупу.

- Скільки ви ще будете нас тут тримати? - спитала Емілія.

- Скільки знадобиться, - відповів Ерік, повернувшись до листа.

- З вашою іграшкою, вам немає сенсу перейматись про напади. Я і мій чоловік вам не потрібні.

- Я не збираюсь використовувати Морхорд на кожному зустрічному судні. Чим менше людей знає про нього, тим краще. Особливо, коли ми наближаємось до Поясу.

Емілія злісно посміхнулась. Її зелені очі блиснули чимось гарячим.

- Ти дуже занудний.

- Саме тому я багатий і впливовий, а ви... моя полонянка. Ні піратство, ні каперство не дають реальної свободи. Це свобода тільки для дуже тупих людей.

- Зате в морі не нудно. Якщо впливовість це про постійне рахування монет в темному кабінеті, то мені таке не треба.

Завершивши листа, Ерік запхав його в конверт та поставив печатку. Потім поклав його у внутрішню кишеню пальто та встав з-за столу. Спина затерпла від довгого сидіння, праве стегно аж заніміло.

- Так чи інакше, у мене багато справ, - сказав він. - Немає часу на пусті балачки про безглузді речі.

Вийшовши на палубу, передав конверт спеціальній людині, листувальнику, щоб той відправив голуба. Було хмарно, пробивний вітер ляскав по обличчю.

Корабель рухався до найближчого порту, щоб оновити припаси. Але вже на підході було видно, що ситуація не буде простою. Частокол із сотень вітрил кинувся в очі. Пристань оточила чиясь флотилія. Місто взяли в блокаду. Біля берега виднілось багато торгівельних кліперів, видно їх не випускали в море - всі стояли на якорях. Фрегати та лінкори перекрили водні шляхи, відрізавши з'єднання з портом.

- Біда, - сказав боцман, підскочивши до Еріка, - нам там не будуть раді. Попливемо далі?

- В жодному разі, - насупився Ерік. - У нас майже закінчились запаси прісної води та нормальної їжі. Якщо буде треба, ми маємо один аргумент в трюмі, який переконає будь-кого.

- Все одно, щось мені це все не подобається.

Почулось гарчання. Поруч встала Емілія зі своїм левом:

- Ви ж казали, що не будете використовувати Морхорд.

- За необхідністю, - сказав Ерік. - Як бачите, ситуації бувають складними.

Судно наблизилось до блокади. Команді одразу почали гучно свистіти із трьох кораблів оточення. Їхні команди щось волали та підстрибували. Виглядали як професійна королівська армія, не пірати - форма нова та блискуча, багато якісної зброї. Хоча прапори поховали. Не ясно, чиї це люди. Очевидно, вони приховували, на кого працюють.

Ерік вийшов вперед та крикнув їм:

- У нас закінчуються припаси. Впустіть нас!

Мовчання у відповідь. Пикаті офіцери витріщались на новоприбуле судно кам'яними обличчями. Вони не бачили загрози у команді Еріка. Зі щогли сусіднього лінкора відповів тонкий чоловік у чорному бушлаті:

- У мене є один припас в штанях! Можу всіх нагодувати!

- Без жартів, будь-ласка. Ми звичайні торговці.

- Тоді розвертайтесь, нахрін! Тут у нас свої справи.

Ерік сердито засопів під носа. Погляд став скляним від роздратованої втоми.

- Я можу вам заплатити за прохід.

Ситуація вийшла з-під контролю. Далі, замість слів, блокадники почали просто обстрілювати його корабель. Еріка здійняло в повітря від вибуху. Ядра трощили все навколо, перетворюючи судно в груду ламаного дерева. Фок-щогла зіскочила вбік та проломила собою палубу, провалюючись вниз. Ворожі каноніри розсміялись, цілуючи одне одного в губи. Це було чисте глузування.

Трюм також зруйнувався. І дуже швидко. Хордан обхопив руками Морхорд, щоб втримати його, але після чергового ядра, яка залетіло всередину, він перекинувся та впустив артефакт. Золота куля викотилась у отвір в підлозі та пішла на дно.