Пояс білого і чорного зла

Мозолисті долоні вчепились у канат. Зі щогли спускався Гойніс, помічник Еріка. Обхопивши обома руками мотузку, його тіло гойдалось. Він сам себе розхитував. На його обличчі горіла якась хитра радість. Навколо пасмурно, але цей день обіцяв пройти яскраво.

- Чому либишся? - спитав товстий боцман.

- На горизонті вже видно шпилі Цитаделі Поясу, - сказав Гойніс, ставши на палубу. - Скоро прибудемо. Довгі тижні подорожі не пройшли марно.

За їхніми спинами з'явився сухий стомлений силует Еріка. Його голий торс обдувало вітром - так він себе бадьорив. Капітан погано виспався через Емілію та її авантюрне кокетство. Днем раніше він навіть уявити не міг, на що здатна у ліжку ця жінка, у якої навіть рук не було. Стільки пристрасті йому не дарував жоден колишній шлюб. Ерік розтер закислі очі, позіхнув.

Довгий шлях через всю Південну Бухту дещо втомив його, але саме усвідомлення кінечності шляху тішило. Стільки жертв та витрачених грошей не повинні залишитись марними. Завдяки Хордану, скоро у нього будуть влада і багатство, про які він навіть не мріяв.

- Це точно? - перепитав Ерік. - Пояс вже поруч?

- Так, - кивнув Гойніс. - Але на шляху можуть з'явитись кораблі Альянсу. Це може змусити нас використати Морхорд.

- Спробуємо обійтись.

- Наша остання з ними зустріч довела, що дипломатія проти них безсила. Не хочу вас розчаровувати, але боюсь, зіткнення неминуче.

- Подивимось.

Сам Ерік був із багатої сім'ї. Ніколи нічого не потребував. Батьки збирались передати весь спадок старшій сестрі Састіні, але після її загибелі все змінилось. Сімейна справа перейшла до рук Еріка.

Спочатку, він цьому зовсім не радів. Смерть сестри подарувала йому владу і ресурси, але їхня цінність в його очах була мізерною. Виключно через повагу до батьків, Ерік продовжував розвивати господарство. Але щоночі тільки й думав про зраду свого найкращого друга - Фореста Хемертона. Через нього Састіна померла і це неможливо перекрити жодними статками чи майном.

Але то все було давно. Пройшло багато років і у Еріка поступово почав прокидатись голод до влади. Тепер він відчув, що йому більше не потрібно просто плисти за течією власної бездумної жорстокості. Тепер він міг націлити її на свої амбіції, щоб щось змінити в цьому світі. На щастя, під боком якраз з'явились корисні люди та інструменти.

- Ні, не звинувачуй мене, Семе, я вночі спала! - сердито сказала Емілія.

Ерік обернувся і побачив, що вона сперечалась зі своїм чоловіком-левом. Звір гарчав від ревнощів. Він все бачив, що сталось минулої ночі в каюті капітана, але примітивна природа хижака ніяк не допомагала йому правильно висловити свої тендітні почуття.

- У мене боліла голова, любий. Я ні до кого не ходила. Може ти корму переїв? Я чула, риба для левів не дуже корисна.

Сем опустив голову. Хижак хрипів від люті, але нічого не міг вдіяти. Він кохав цю жінку понад усе. Довелось стерпіти. Сем притулився мордою до живота Емілії та почав її лагідно облизувати. Звірячі вуха припали до гриви.

Дружина лева трішки опустилась торкнулась лобом його лоба.

- Не думай поганого, - прошепотіла Емілія, - нас обвінчали не просто так. Це наша доля - бути разом.

Ввечері того ж дня вона знову була разом із Еріком. Він прекрасно розумів, у які дивні стосунки вплутався, але нічого не міг з собою зробити. Ця феєрична жінка захопила його розум.

Ерік ніжно цілував та обіймав її гаряче тіло. Тонув обличчям в ніжній шкірі. П'янів від кожного подиху, розчиняючись в її ароматі. Вона була не схожа ні на кого із тих, з ким він бачився за все життя. Справжня п'янка аномалія.

Коли пристрасть трішки розвіялась, він впав спиною на простирадло, сумно поглянувши у стелю.

- Навіщо ти так себе з ним ведеш? - спитав Ерік.

- Ти про що? - Емілія лягла головою на його груди.

- Яке ще, до біса, вінчання? Це тварина, чому ти так з ним носишся?

Вона не одразу відповіла. Вся ця тема для неї дуже складна.

- Це було рішенням мого батька, - пояснила Емілія. - Наша сім'я виховувала Сема ще коли він був кошенятком. Я завжди любила його як улюбленця, але... нашу сім'ю не впускали жити за міську стіну Хедагорії. Жити у внутрішньому місті могли лише одружені, а в той рік всі молоді та незайняті чоловіки померли від голоду. Батько одружив мене на левові, щоб я могла пройти в місто. Це спрацювало.

Ерік повільно гладив її по спині.

- І ти просто змирилась із цим?

- Скажемо так, перші роки я була щаслива із Семом. Він був дуже тендітним, вилизував мене всюди. Кожна жінка мріяла б про такого нареченого. Але потім, я усвідомила, як нам складно знайти порозуміння. З людьми набагато легше.

Емілія поглянула Еріку в очі. Вона б зараз торкнулась його обличчя, але відсутність рук прикро не давала цього зробити.

- З тобою набагато легше, Еріку, - лагідно сказала вона.

- Ну... з цим я навіть можу, якоюсь мірою, погодитись. Принаймні, мене не потрібно годувати своїми руками.

- Якщо ти і далі будеш таким ніжним, як сьогодні, я буду готова хоч всю себе тобі згодувати, - вона легенько куснула його за шию.

- Для мене буде краще, якщо ти залишишся цілою.

Щойно сонце випустило перші промені на світанку, корабель продовжив повільний рух до пристаней Поясу. Скоріше за все, морські караульні їх уже помітили і прибуття важко озброєних фрегатів - це лише питання часу. Флот Цитаделі був оснащений гарматами "Очі Звіра", які могли випускати по дев'ятнадцять ядер за один постріл. Слабкі тілом каноніри могли й не пережити залп власної зброї.

Хордан сидів на верхній палубі, обіймаючи Морхорд. Золотиста сфера притулялась до його живота і гріла. Все було зарядженим - можна нанести удар у будь-яку мить. І хоч ситуація залишалась під контролем, він все одно відчував тривогу. Було якесь малозрозуміле занепокоєння. Хордан вийшов на цей шлях, щоб зміцнити авторитет своєї сім'ї, але після довгої подорожі, не був певен, наскільки можна довіряти своїм союзникам. Очі почали напружено озиратись.

Ерік Ломхарт виявився владною та жорсткою людиною. І хоч він не виглядав як зрадник, хто знав, що він міг зробити, щойно влада над Поясом опинилась би в його руках.

- Ти якийсь блідий, - сказав Ерік, підійшовши до Хордана.

- Хвилююсь, якщо чесно, - відповів той.

- Це нормально. Я також. Ми ще нікого не зустріли, але я точно впевнений, що кожна людина в радіусі десяти кілометрів автоматично є нашим ворогом. Абсолютно всі будуть старатись сьогодні нас зупинити.

Хордан притиснув міцніше Морхорд до грудей.

- Мені не хотілось би йти на насильство. В ідеалі, я збирався просто показати силу цього артефакту, знищити кілька кораблів, чи будівель. Це повинно змусити Раду Консьєржів піти на перемовини.

- Знаєш, ми за останні два тижні провели багато часу разом, але... я й подумати не міг, що ти дозволяєш собі таку наївність.

- Це не наївність, це страх. Мені просто страшно.

Ерік присів поруч на ящик з рибальськими снастями та поглянув у бік Цитаделі. Ця височенна багатокілометрова конструкція вселяла трепет одним своїм виглядом. Саме зараз всередині знаходились найбільш могутні та багаті люди світу. Вони не звикли схиляти голови, тому діалог мав будуватись виключно на силі.

- Ну тоді... поділимось своїм страхом зі всіма цими покидьками, - сказав Ерік. - Тепер ми будемо диктувати правила гри.

Одразу з восьми боків до них рухались ворожі фрегати. Гармати "Очі Звіра" вже були наготові. Їхні капітани думали, що битва неминуча, але насправді вона була неможливою. Морхорд готовий до використання.