Пояс білого і чорного зла

Сивий чоловік був грубо прив'язаний до стільця. Його голова моталась з боку в бік, а зуби намагались перегризти мотузку, якою замотали рота. Він жадібно відтоптував сам собі пальці на ногах та старався себе шкрябати.

Шпигун намагався завдати собі болю. На перший погляд, це могло здатись зовсім нелогічним, але це свідома стратегія Імперії Довахо. Справа в тому, що їхні шпигуни були зачаровані певним чином.

Коли хтось намагався завдавати їм болю - вони різко замовкали і не могли говорити. А коли з тілом нічого не відбувалось, шпигуни спокійно вивалювали всю інформацію, якщо правильно їх розговорити. Це був захисний механізм, щоб катування ворогів магічним чином затикали роти шпигунам.

Саме тому цей чоловік намагався завдати собі болю. Він провокував закляття, щоб з нього нічого не можна було вибити. Це був абсолютно новаторський метод, тому Цитадельські офіцери були в шоці і не знали, що з цим робити.

- Він збожеволів, - сказав спеціаліст по допитам.

- Може ви його по голові сильно вдарили? - спитав кат-м'ясник.

- Ми взагалі його поки що не били. Я півгодини грів кочергу, щоб припекти його, а він наче сказився.

- Давай шмальни його. Може мудак одумається.

Це була погана стратегія. Вони не знали, яку помилку робили. Допитувальник зняв шпигуну пов'язку з рота та притулив гарячу кочергу до його грудей. Голосові зв'язки міцно стиснулись, поглинаючи будь-який звук.

- Він навіть не кричить! - вражено підстрибнув допитувальник.

- Кличте Ломхарта. Видно, справа дуже серйозна.

***

Весілля Алеси і Меліса було грубо перервано гінцем. Всі присутні спантеличено обернулись до нього. Важкий подих хлопця розносився серед саду.

- Що ж, це чудово, - сказав Ерік. - Він щось сказав?

- Ні, там якась дичина відбувається, - помотав головою гонець. - Мужик різко замовкає, коли колотиш його.

Ерік схрестив руки.

- А коли не колотиш?

Гонець розгубився.

- Ну... я не знаю.

- Хочете сказати, що я повинен особисто туди явитись?

- Так. Це було б дуже непогано.

Ерік поглянув на молодят. Він знав, що вони зрозуміють.

- Ви бачите, що тут відбувається. Мені треба відлучитись.

Слова про замовкання шпигуна дуже зачепили Алесу. Це було настільки дивно, що вона сама захотіла на нього подивитись. Тим паче, що колись вони із Саданою вже були на землях Довахо. Минулого року, на маленькому острові, де у них було лише маленьке поселення. Видно, їхня влада сильно розрослась. Вона подумала, що можливо, це завдяки тим літаючим кулям, які в них були.

- Я також хочу поглянути на того шпигуна, - сказала Алеса. - Я була колись в Довахо. У них є маленький острів у Південному Морі.

- Справді? - зацікавлено обернувся Ерік. - Чому ми раніше про це не поговорили?

- Це правда, - додав Меліс. - На той момент, у них нічого не було окрім невеличкого міста серед джунглів. Тепер, схоже, вони розрослись.

Таке зізнання раптово вселило надію в серце Еріка. Значить, ті таємничі загарбники не настільки таємничі, як здавалось. Єдине що лякало, це щвидкість їхнього розширення. Якщо вони справді менше ніж за рік захопили все західне узбережжя Мантісу, то зупинити грубою силою їх не вийде.

- Добре, йдіть за мною обидва, - сказав він. - Разом будемо колупати того горішка.

***

От тільки колупати його зовсім не треба. Але до цього ще потрібно було дійти. Ніхто все ще не розумів, в чому справа. Допитувальники відлупцювали бідолаху, але нічого не змінилось. Стало тільки гірше. Все, як і розраховували вороги.

Прив'язаний до стільця, шпигун лежав на підлозі боком та мовчав. На його обличчі роздулась пара синців.

В камеру зайшов Ерік. Коли допитувальники все йому доповіли, він сам нічого на це не сказав. Уподобився полоненому. Уважно роздивився його. Нічого підозрілого, той просто мовчав і все.

- Чортівня якась, - сказав він.

- А шпигун взагалі говорив хоч щось? - спитала Алеса. - Може в нього просто голосу немає.

Допитувальник почухав підборіддя та відповів:

- Ну він говорив... перед тим, як ми його зв'язали. А потім почав себе топтати та шкрябати, і замовк.

- Після цього? - вирішив уточнити Меліс.

- Якраз по-моєму одразу після цього. Наче щось його заткнуло.

Алеса примружилась.

- А-ну, дайте йому знеболювальне.

Кат обурився.

- Ви здуріли, пані? Цей півник повинен співати на весь замок, а не розслаблятись тут.

- Що ти придумала? - Ерік проігнорував слова ката та обернувся до дівчини.

- Може він розмовляє тільки коли не відчуває болю. Ну... це так, чисто припущення.

- Це безглузде припущення! - гримнув допитувальник.

- Нічого не станеться, якщо ми спробуємо, - запевнив Ерік.

Очі шпигуна різко розширились. Він не повинен втратити біль, інакше заговорить. Потрібно було терміново починати себе сильніше катувати, щоб замовкнути. Чоловік задрав голову та почав жорстко битись лобом об підлогу. Шкіра тріснула, залишивши після себе криваву пляму.

- Тримайте його! - наказав Ерік.

Шпигуна швидко підняли, щоб він не калічив себе. Потім в камеру занесли знеболювальне зілля та силою залили йому в рота. Чоловік закричав. Біль почав зникати.

- Ні! Так не можна! Це неправильно!

- Він говорить! - підскочив до нього Меліс.

- От ми й розкрили твій трюк, - посміхнувся Ерік.

Але полонений не думав так просто здаватись. Він повинен був закрити собі рота. Якщо не вийде через закляття, то назавжди. Ривком перекинувшись, шпигун розірвав мотузку руками. Через відсутність болю, його сила значно зросла.

Він кинувся головою в стіну, щоб розбити собі череп. Алеса, в останню мить, схопила його за рукав та смикнула назад. Шпигун не став зволікати та одразу полетів обличчям в тростину дівчини. Збирався виколоти собі око через руків'я.

Меліс схопив його за комір та відкинув в сторону. Чоловік покотився по підлозі, розмірковуючи, як ще завдати собі болю. Краєм ока він вичепив у Еріка на поясі кинджал та вирішив порізати себе ним. Руки самі простягнулись до зброї.

Помітивши цю нахабність, Ерік відскочив назад. Не дав полоненому скалічити себе.

- Зупиніть його, хто-небудь! - викрикнув він.

В камері неочікувано з'явилась невисока темноволоса дівчина з червоними очима. Шпигун не встиг озирнутися, як опинився в її міцних обіймах. Вона затиснула його немов у лещатах. Він не міг поворушитись. Тіло наче паралізувало. Чоловік намагався розбити собі носа об обличчя цієї дівчини, але вона майстерно відхиляла голову після кожного замахування.

- Досить, - тихо сказала незнайомка, присівши на коліна разом зі шпигуном. - Забудь про біль. Просто розкажи все. Невже ти хочеш просто померти?

- Це нечесно! - прогарчав шпигун.

- Нечесно шпигувати за іншими, - наголосила вона.

- Я не хочу нічого розповідати!

- А чому не можеш захотіти? Що тебе зупиняє?

Чоловік так розгубився, що навіть не знав, що на це відповісти. В нього не було жодного логічного аргументу проти цієї позиції. До того ж, голос цієї дівчини був таким м'яким та переконливим, що він не міг втриматись.

- Сволоти... гаразд. Я все розповім.

Алеса вражено посміхнулась.

- Ого. Я не очікувала.

Ерік підійшов до тієї дівчини та поклав їй руку на спину.

- А це, доречі, твоя нова помічниця - Він-Ні Сантано. Вона... різноплановий спеціаліст, як ви можете побачити.

- Зробила все, що змогла, - сказала Він-Ні.

***

Шпигун справді багато чого розповів, хоч і був лише дрібним виконавцем. З нього вдалось вичавити, що імператор Мангуст ХХХІІ ще тільки вчиться читати, тому вирішив не захоплювати країни, назви яких не міг виговорити.

Не те, що б це дуже сильно втішало, але це означало, що його розширення не буде швидким. І до того ж, не через проблему стратегій та політику, а через бар'єри навчання малюка. Нестандартна причина гальмування.

Погано було те, що Цитадель Поясу імператор добре знав та з легкістю читав її назву в тексті. Юний правитель не хотів поки захоплювати її, бо, зі слів шпигуна, Мангуст збирався лише повернути володіння свого давнього предка, а не бездумно захоплювати все підряд.

І це було непогано. Значить, із ним можна було вести переговори. Але, якщо до Цитаделі вже пробрались імперські шпигуни, це означало, що недовіра між сторонами була високою. Ерік тепер щиро сподівався, щоб його власних шпигунів не викрили у Довахо. Такий взаємний обмін "люб'язностями" йому не подобався.

- Думаєш, нас чекає війна? - спитала Алеса.

- Поки що... навряд чи, - сказав Ерік, сівши за стіл у своєму кабінеті. - Вони там хоч і психи, але не всесильні психи.

- Шкода, що той бідолаха не розповів нам про ту "велику тінь", що б це не означало.

Ерік кивнув.

- Схоже, навіть в самій імперії не всі про неї знають. Не здивуюсь, якщо це якась божевільна зброя малолітнього імператора.

Об стіну сперлась Він-Ні Сантано. Довгий циліндричний капелюх тримався на її голові напівбоком. Чорний плащ та шкіряні штани були приталеними, щільно обмальовуючи контур її стрункого тіла.

- Нічого страшного, - заговорила вона. - Ми з Алесою приведимо в порядок місцеву бюрократію. На нас буде просто невигідно нападати.

Алеса поглянула на неї.

- Ми щойно познайомились. Я б не була такою самовпевненою. Що якщо шпигуни опиняться в рядах чиновників? Ті паскуди готові продатись за дешево.

Ерік вперся ліктями в стіл та посміхнувся.

- О-о, моя люба Алесо, - сказав він. - Пані Сантано - незвичний професіонал. В неї є навички, що допоможуть нам викрити будь-якого шпигуна.

Він-Ні мовчки скинула плащ прямо на підлогу. Потім оперативно розстебнула сорочку, змусивши Алесу сором'язливо відвести погляд. Та ще не знала, який трюк був у її помічниці. Знявши сорочку, Він-Ні розірвала руками шкіру на грудях. Ось це вже шокувало Алесу.

Дівчина почала здирати з себе свою зовнішність. Розкрила шкіру мов костюм та зняла її з себе, оголивши тонке тіло, по якому навіть не розрізнити статі. Її чорні сухі м'язи поблискували наче затверділа гладка смола.

- Я можу вдягнути на себе будь-яку шкіру та приміряти будь-яку особистість, - сказала вона. - Жоден шпигун не сховається від моїх пильних очей.

Ерік схрестив руки, знаючи, що ситуація під контролем. Він збирав навколо себе команду неочікуваних майстрів, людей, що не вписувались в стандартні рамки. Він вже не перший тиждень будував концепцію Нового Методу Управління. І все йшло, як треба.