Кошмар

З магазину Амелі йшла тим же шляхом. Звісно, краще було б пройти через майданчик, відволіктись від важких думок. Або абстрагуватися зараз від студентського гомону й думати про екзамен. Але дівчина зараз думала геть про інше.

Після побаченого біля пошти на серці було якось неспокійно. Вірніше, навіть паршиво. Щоб якось зробити собі приємне, Амелі вирішила з’їсти по дорозі булочку. Але смак повидла не викликав жодних емоцій, і від того, що він не радував її, як раніше – від цього, здавалось, було ще гірше.

Те, як вів себе Мартін, їй зовсім не сподобалось. Він щось явно недоговорював чи навіть приховував. Або й те, й інше. Він сказав, що збирається на екзамен. Але по Мартіну не було видно, що він штурмує матеріали. Навіть вона після двох днів зубріння уже іноді погано розуміла, що робить. Так, учора в тому ж таки магазині Амелі спробувала пропустити у тамбурі дівчину, яка виходила з магазину. І тільки наступної миті зрозуміла, що ця дівчина дивиться на неї з рекламного плакату. Мартін же знав історію права точно не краще за неї – вірніше, вона точно знала її помітно краще. Це – не інформа, вірніше, не інформаційні технології (так правильно називається цей предмет). Амелі спіймала себе на тому, що намагається називати речі правильними іменами – так, як робить це з історично-правознавчими термінами. Це теж – через довбане зубріння…

Саме тому Амелі й звернула увагу на Мартіна. Так, він не був відмінником, як вона, але задніх теж не пас. Та розумним Мартін точно був. Він длубався у техніці (недарма у нього рація слугувала за радіо), цікавився мистецтвом, а повз захоплюючі речі ніколи не проходив повз. Це він розповідав їй про гальма на вагонах; він знав, навіщо у машиніста потяга – кермо (виявилось, що то – взагалі контролер), від нього Амелі дізналась, чому чує у кабані ліфта клацання, і що взагалі знаходиться у тій шахті; а те, що у сучасних пасажирських літаках немає штурвалів – звісно, цю таємницю теж відкрив Мартін.

Звісно, про все це від дізнавався з інтернету, а не викладачів. Але хто ж винен, що блогери розповідають не тільки цікаво, а й настільки просто, що зрозуміти може навіть дитина? Якби вони пояснювали матеріал у стилі вчителів, їм нізащо не вдалось би набрати армію підписників і заробляти гроші на переглядах. Про це, до речі, теж розповідав Мартін. У викладачів такого стимулу немає. А запам’ятовувати їхнє буботіння (не всіх, але деяких із них) йому було важко.

Та Амелі не зважала на те. Ну, вміє вона зубрити матеріал, і що? Де їй знадобиться та ж історія правознавства? А чому викладач господарського кодексу розповідає матеріал цікаво, часом із захоплюючими історіями, а от адміністративно-процесуальний їм пояснювали вже дуже сухо? Причому частина з того, що їм розповідали, на практиці теж не знадобиться? Так чому Мартін має вчити маячню, якщо він може заробити креативно заробити оцінку або не менш креативно списати? До слова, саме цими двома речами – обізнаністю та креативом – він і покорив її. Навіть чогось одного Амелі вистачило б, аби вона звернула на хлопця увагу. А от суміш того й іншого у чоловікові – це була потужна бомба.