Кошмар

До ліфту вони вмістилися вчотирьох. Хлопці думали пропустити вперед дівчат і спуститися за ними пішки. Але останні потягли за собою Мартіна – аби не сумно було спускатись у «бабській компанії», як висловилась Катрін.

Двері з шурхотом зачинились біля його плеча. Навпроти, біля панелі наказів, стояла білоголова Катрін; праве плече аж ніби відчувало присутність Меліси, хоча вона не торкалась його. Інший куток дістався Амелі.

Звісно, вони затягнули його не просто так, думав Мартін. І їхній діалог у коридорі Амелі, звісно, теж встигла переказати. І припертися утрьох до їхньої кімнати вони теж вирішили не просто так. «Навіщо все це?» – Мартін роздивлявся кнопки, не дивлячись у її сторону. Все одно завтра усе скінчиться – приблизно опівдні. Вранці вони відвідають університет, зустрінуться з викладачами, посидять в аудиторії з кураторкою маджі Жато і… Звісно, вони пообіцяють одне одному не губитися, дзвонити, хтось навіть запропонує влаштовувати конференц-дзвінки. А потім автобуси та таксі потроху почнуть розлучати їх, везучи до вокзалів... І вже за два-три дні вир буденного життя охопить їх, розділених кілометрами. Мартін знову топтатиме сірий асфальт парковок, шукаючи злісних боржників; Меліса зануриться у сімейний бізнес та сімейний побут. Амелі переступить поріг кафедри, пригадуючи їхню нещодавню розмову, мов солодкий сон…

- А що це клацає? – запитала Катрін, чуючи клацання за кабіною.

- Ой, а я колись знала! – з перчинкою веселості сказала Амелі.

- Поверхові перемикачі, - байдуже відповів Мартін, роздивляючись панель наказів.

- А що це шкрябається? – їй неодмінно було все знати. Щоправда, за часів студентства їй це не дуже допомагало: Катрін вчилася гірше за Мелісу й точно не краще за нього.

- Це він і є, - понуро кинув Мартін. – Перемикач.

- Так воно щось шкребоче від підлоги, й до самого верху. А потім зверху клацає.

- Тебе це бентежить? – запитала Меліса.

- Ні, ну просто цікаво, - Катрін стянула плечима.

- Там важіль потрапляє в таку залізячку, вона йде вздовж кабіни, - пояснив Мартін. – А потім на кінці ця залізячка згинається, і важіль через це перемикається. Ось тому він і клацає.

- Звідки ти все знаєш?! – запитала Меліса. Кабіна ледь здригнулась, зупиняючись.

- Я колись був підписаний на блог майстра з ремонту ліфтів, - відповів Мартін під шурхіт дверей.

- Це типу ліфтера?

- Ліфтер, Мелісо, - сказав Мартін іронічним тоном, - це – людина, яка застібає ліфчики жінкам у лазні. А не майстер з ремонту ліфтів, - закінчив він під вибуховий регіт дівчат.

- Чого це ви регочете? – запитав Клод, спускаючись зі сходів.

- Ха-а! – Меліса заливалася сміхом. – Ліф-чи-ки!

- По ходу, нам треба було їхати разом з вами, - розчаровано сказав Армандо, розгублено спостерігаючи хихотіння дівчат.

- Щоб ми застрягли? – запитав Мартін, спускаючись сходами. Дівчата продовжували хихотіти; враз Меліса знову вибухнула реготом, Катрін пирснула за нею. Амелі теж посміювалась за ними, але якось скромніше.

- А чого вони регочуть? – запитав Клод, притримуючи дівчатам двері.

- От зараз у них і запитаєш, - байдуже відповів Мартін, виходячи услід за Амелі на вулицю.

- Ні, ну Мартіне… - благально кинув Клод навздогін.