Кошмар

Амелі виглядала прекрасно. На ній був коротенький білий сарафан, який класно підкреслював її фігуру; декольте звабливо відкривало маленькі засмаглі яблучка дівочих грудей. Волосся Амелі цього разу красиво зафіксувала на потилиці, пустивши спереду пасмо. Здавалось, із цією зачіскою її очі стали більш вираженими.

Мартін не пам’ятав, чи бачив він коли-небудь Амелі на дискотеці. Звісно, вона теж ходила танцювати, але все ж рідше, аніж він. Тим паче, вони з хлопцями теж вибирались на гулянку хіба що раз-двічі на місяць. До того ж, їхні вилазки ніяк не могли співпасти з клубами. Якщо Амелі відпочивала там же, де й Мартін, то кілька днів тому; якщо вони вибрались на дискотеку в один вихідний – то гуляли одночасно, але у різних локаціях.

Він ніколи не бачив, як танцює Амелі; і тим більше був від неї вражений. Вона дуже запально рухалась у ритм музики; без зайвої сором’язливості вона робила відверті рухи. Якби вони не були знайомі, він точно не здогадався б, що ця красуня в білому сарафані – одна з кращих відмінниць у групі.

Більш за все діставалося Мартінові. Щоправда, чого саме, він сам не розумів. Часто Амелі танцювала поряд із ним; вигинаючись тілом перед його очима, вона раптом поверталася спиною і в такт музиці звабливо рухала сідницями. Кілька разів вони опинялись спиною до спини (звісно ж, за її ініціативою), і Амелі, танцюючи, намагалась притиснутись до нього тією ж гепкою.

Раптом трек зовсім стих – замість того, аби перейти в інший. Це була вірна ознака повільного танку. І дійсно: з динаміків полилась ніжна мінорна мелодія. Армандо (видно, трохи соромлячись) простягнув руку Мелісі; торкнувшись долоні хлопця, дівчина ніби попливла в його обійми. Клод без роздумів подав жест запрошення Вікторії Атоліні з групи С.

Мартін не встиг запросити Амелі. До неї вже підходив якийсь міцноскладений чувак, причому навіть не з їхнього потоку. І раптом дівчина простягнула руку Мартінові. Це виглядало трошки насмішливо – адже це був не білий танок. Але роздумувати було ніколи: Мартін надто не хотів віддавати Амелі якомусь невідомому здоровилу.

Він легко торкнувся її руки. Швидкими і граціозними кроками Амелі поспішила віддатися його обіймам. Мартін відчув, як її вуста торкнулись його щоки. Мабуть, зі сторони це виглядало красномовніше, тому що хлопець, посміхнувшись, став озиратися, шукаючи собі пару.

Він повільно кружляв з Амелі, легенько обіймаючи її за талію та спинку. Раніше Мартін нечасто танцював із дівчатами; а з тих пір, коли Амелі стала залицятися до нього, він намагався уникати таких танців, боячись, що їй це не подобається. Та все ж зараз вони легко кружляли у повільному танці, насолоджуючись одне одним.

Враз почулось шипіння. Зі сторони сцени і від дзеркала потягнувся дим. Ще мить – і біла завіса огорнула їх. Навіть Клод та Армандо з дівчатами, що кружляли поряд, зникли з поля зору.

Раптом щось пішло не так. Мартін відчув, як Амелі обережно, але впевнено рухається не в такт. За секунду вони спинились. Несподівано він зрозумів, у чому справа – але тільки в той момент, коли Амелі припала до його вуст.

Вони цілувались, огорнуті завісою диму. Це був їхній другий серйозний поцілунок. Але цього разу він був зовсім іншим. Тепер Амелі не переривала це солодке свято, натомість наповнюючи його медом своїх вуст. Вони цілувалися й цілувалися, вкладаючи у несміливі рухи свою ніжність. І, лише коли дим почав танути, вони синхронно відірвались одне від одного, аби не бути викритими.

- Ах! – вирвалось із її вуст.

- Амелі… я кохаю тебе, - тихо мовив Мартін.

- І я тебе… - захоплено прошепотіла Амелі.