Кошмар

О другій половині дня на майданчик налетів вітер. Доріжками зашелестіли обгортки від цукерок, шматки папірців – докази вчорашніх посиденьок. Навколо майже нікого не було, навіть у бесідках. Ті студенти, які ще лишилися у гуртожитку, збирали свої сумки, готуючись відправитись додому. Щоправда, деякі з них ще збиралися на сьогоднішню дискотеку – перед тим, як покинути ці стіни до осені. Утім, деякі відбували вже назавжди – базовий диплом у них уже був у кишені. Щоправда, влаштуватися до солідних держслужб чи бодай університету з ним не вийде, але й багато майстрів після випуску ідуть в’янути до примітивних юридичних контор. А з досвідом роботи уже мало кого хвилює, чи закінчував ти майстер-курс, чи ні.

Вітер грався Мартіновим волоссям. Все складалося прекрасно. Попереду лишився лиш майстер-курс, але навіть у ньому вже напевне не буде Дего. А з усім іншим, мабуть, можна впоратись. Вони пройдуть ще дві сесії, напишуть наукові роботи, захистять їх… А через рік (може, й цього ж дня) декан урочисто вручить їм книжечки майстер-дипломів. І тоді…

- Мартіне!

Він обернувся. Неподалік стояла Амелі. Серце тьохнуло: за тим, що сталось в останні десять днів, він зовсім забув про неї. А те, що зробив із нею цей тхір, цей смердючий пес Дего…

- Амелі! – підбігши, Мартін схопив Амелі в обійми. – Скільки ти сьогодні натерпілася… Нічого, вже все – позаду…

- А ти? – спокійно запитала Амелі – навіть занадто спокійно. – Здав?

- Ага! – Мартін посміхнувся.

- А хлопці що?

- І хлопці.

Амелі аж вибалушилась на нього.

- Та-ак! Ану, розповідай, як ви це зробили!

- Ну, як… Прийшли, взяли білет, розповіли… А дівчата твої як?

- Дівчатам не так пощастило. Меліса відмовилася здавати екзамен. А Катрін переводиться до іншого університету. Там у неї виходить стипендія.

Це була приголомшлива новина.

- Шкода… - задумливо сказав Мартін. – Краще б Луї забрав свій диплом. Списав, скотина, у мене контрольну і отримав рівно сорок балів. А так дзуськи він би зараз поїхав.

- Ти краще розкажи, як ви з хлопцями здали екзамен, - не відчіплялась Амелі.

- Не скажу! – Мартін легенько натиснув дівчині носика.

- Ну, скажи! – Амелі надула губи.

- Не буду!

- Добре! – вона байдуже кивнула. – Тоді поясни, що з тобою відбувається.

- Що саме? – запитав Мартін. По його погляду Амелі здогадалась: він знає, що вона має на увазі. Та й інакше він, мабуть, сказав би не «що саме», а, приміром, «ти про що».

- Ну… - вона задумалась. – Наприклад, біля пошти... Що було у тій коробці, що ти намагався заховати її від мене? Чому ти ходив по гуртожитку у брюках? А в аптеці? Що ти там робив – ти так і не зміг сказати, пластир ти купив поганий. Чи ти хотів купити презервативи?

- Отакої! – Мартін аж сіпнувся від здивування. – Ні, я підозрював, що я тобі здаюсь дивним. Але що ти додумаєшся до такого!

- А чому ні? – запитала Амелі. – Ти – дорослий хлопчик, ти цілком можеш займатися чим завгодно… поверхом вище… Чиї там дівчата, другий курс, здається?

- Ой, поросятко ти моє! – Мартін пригорнув Амелі до себе. – Ну, була б у мене дівчина, з якою у нас могло б бути… Ми ж, мабуть, зустрічались би з з нею не перший день? Ну, хіба я став би тоді відповідати на твої залицяння? І що, ніхто не знав би, що у мене хтось є?

- А, може, вона тільки-но з’явилась? І одразу погодилась тобі…

- Ні, ти таки – свинка! – Мартін раптом легенько вщипнув Амелі за бік.

- Ай! Противний який! Ти мене вже кілька разів обізвав свинею. Причому не тільки сьогодні.

- До речі, я теж тоді подумав про тебе не те, що… - Мартін запнувся. – Словом, що ти вирішила… звестивсе нанівець.

- Я так і подумала, - відповіла Амелі. – Насправді я просто не хотіла відволікати тебе від сесії.

- Та я вже здогадався. Коли помітив, як ти реагуєш на те, що я роблю. Якщо я був би правим… тобі було б байдуже, що і де я роблю.

- Моє ти цуценятко! – Амелі обійняла Мартіна. – Як ми помучили одне одного. І все ж, розкажи мені…

- Про що?

- Як ти здав екзамен, - дівчина хитро глянула на нього. – І чому ти так поводив себе, - її обличчя враз стало серйознішим.

Мартін оглянувся.

- Давай сядемо на лаву, - запропонував він.

Вуста Амелі розпливлись у посмішці.

- Давай, – кокетливо погодилась вона.