Кошмар

- Добрий день, марге Дего, - прозвучало у динаміку. Його скував страх: ця людина ніколи не називала його на прізвище.

- Вірніше, для тебе – недобрий, - уточнив басовитий голос.

- Що це значить? – здивовано і злякано запитав марге.

- У мене є для тебе дві новини. Почну з першої: на тебе прийшла заява. Дуже цікава, до речі. Знаєш, люблю дивуватись на роботі.

- І що, не можна зробити як завжди?

- А це – друга новина. Цього разу не буде як завжди. І взагалі, більше не буде як завжди.

- Що-о?! – здивовано протягнув Філіпп Дего. І перевів погляд на Мартіна: той, усміхнувшись, кивнув – мов агент спецслужби, котрий у курсі кожного його кроку.

- На тебе прийшла скарга з регіону. Разом із доказами.

- Звідки?!

- З регіонального Департаменту освіти. Але головна – не вона.

- Докази… - по-дитячому невпевнено протягнув Дего.

- Так, вони самі. Я ще ніколи не бачив такого. Я ж кажу, люблю, коли мене дивують на роботі. Але не тоді, коли у це вплутують моїх… х-м-м… таких, як ти.

- Що там?! – голос Дего помітно тремтів.

- Аудіозаписи твоїх пар. Лекцій, практичних і навіть одного екзамену. Не зовсім свіжі, щоправда, але записували їх протягом тривалого часу. Чотири роки тому, три… Екзамен здавали два роки тому, четвертий курс.

- Два роки, четвертий курс… - розгублено прошепотів Дего. – Чекайте, я не розумію… А звідки там у регіоні, знають, що на них…

- Що на них – ти? – запитав голос. – Твій голос ідентифіковано. Є акти експертизи, порівняння з відеозаписів конференцій, презентацій. І це – ще не все. Є не просто рік запису, а точний час до секунди. І, найцікавіше, геолокація аж до метра. Якщо визначити поверх, можна дізнатись у якій аудиторії це відбувалось. Те, що це було в університеті, сумнівів немає. Так от, таких записів – близько сотні. Хтось роками записував тебе – мабуть, на смартфон. А потім приніс записи і написав заяву. Я думаю, сам заявник уже встиг випуститись і знав, що йому нічого не загрожує. А судячи з експертиз, у нього в регіональному Департаменті теж – не без людей. Інакше жоден, навіть останній дебіл – ніхто не став би робити йому всі ці експертизи. Однак… Як би там не було, сьогодні вранці мені добряче дали під дих. І я пообіцяв, що розберуся з тобою.

- Але ж…

- Так, ти правильно вловив момент. Прикривати я тебе точно не буду – інакше мені ще раз зроблять боляче, а тобою займуться люди з регіону. Тому є два варіанти. Перший – я ініціюю розслідування, складаю акти, і ти вилітаєш із закладу, як корок. Ймовірно, справа навіть дійде до суду.

- А другий?

- А другий – я піднімаю папери на тебе, вивчаю твою особу, яку і так знаю, як облуплену. А ти бігом береш свої манатки і звільняєшся за власним бажанням. А я намагаюсь довести, що не так просто чіпати людину, яка вже звільнилася. Ну, а ти спокійно сидиш собі на своїй пенсії. Зрозумів?

- Так… - слабким надірваним голосом відповів Дего.

- На все добре… наскільки це можливо, - єхидно пробасив голос. І наступної миті мобільник запищав гудками.

Дего перевів спустошений погляд на Мартіна.

- Ти… - слабко, але з ноткою звичного гніву сказав він.

- Я ж сказав, що я – твій кошмар, - відповів Мартін.

- Як ти це зробив?

- Цікаво, правда? Якби хтось на парах хоча б диктував матеріал, у мене не було б потреби вмикати диктофон. Ну, а потім трапилась нагода повернути тобі твої страхи. От і живи тепер із ними… нелюд...

Погляд Дего наповнився ненавистю і розпачем.