Розділ 7. Булочки привезли
В Амелі вже давно пухнула голова від історії правознавства. Перед очима замість кімнати стояли сторінки з різноманітних підручників та конспекту. Відриваючи очі від такої сторінки, вона все одно бачила її перед собою. А варто було зімкнути повіки, як абзаци ставали перед нею, змішуючись, крутячись, немов у калейдоскопі й міняючи один одного.
- А хто створив юлдурон про надання земель військовим командирам? – запитала Меліса – повненька світловолоса дівчина. Зараз дівчата перевіряли одна одну, «ганяли» по землям світу та у часовому просторі.
- Про порядок надання земель, - виправила її Катрін.– Так – правильно з точки зору правознавчої термінології.
Ця була більше схожа на Амелі: теж худенька (навіть ще худіша), з каштановим волоссям. А от обличчя у дівчат були повнішими і круглішими. Лице Катрін чимось трошки нагадувала ховрашка.
- Так хто його написав?
- Не знаю… - розгублено відповіла дівчина. – Ахмет… як він там… Амелі!
- Що? – дівчина відірвалась від підручника.
- Юлдурон про порядок надання земель військовим командирам.
- Лехермет Ку… Курдуджуглуш. Тисяча п’ятсот… ай, не пам’ятаю. І там – не тільки про землі. Інакше ми не вивчали б цей юлдурон.
- Може, про покарання у випадку свавільного захоплення земель і так далі? – припустила Меліса. Амелі поморщилась.
- Блін, щось я трохи втомилась, - дівчина стомлено глянула у вікно. Навпроти гуртожитку, за молодіжним майданчиком височіла житлова багатоповерхівка.
- О, булочки привезли! – зраділа Амелі. Біля магазину, розташованого у тому ж таки будинку, дійсно стояв знайомий синій фургон. – Сходжу візьму, - додала вона, встаючи з ліжка й кривлячись – надто затекли ноги в одному положенні.
- Захопи із собою сміття, - попрохала Меліса. Звісно, вона не могла здогадуватись, що зробить цим звичайним проханням.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!