13
Літо. Уже літо. Студенти роз’їхалися по домівках і більше не згадують ні про синкретизм, ні про постмодернізм, ні про тексти Кафки, ні про екзистенцію Сартра, ні про що. Вештаюсь спорожнілим містом. Ні, людей багато: усі кудись тікають, мандрують, квапляться жити. Для чого? Ставлю перед собою щоразу це запитання і не знаходжу відповіді. Дивлюся вдома на дружину — і не знаходжу відповіді. Цілую доньку перед сном — і не знаходжу відповіді.
Моїй Беллі (насправді її звуть Олександра) виповнилося чотири, коли в межах моєї сім’ї вирішили зробити ремонт. Кажуть, що деякі родини не витримують випробування ремонтом. А мені постійно здавалося, що я упорядковую наш із тобою особистий простір. Хотілося знати, який колір шпалер ти б вибрала. Ні. Ти б розфарбувала стіни сама. Так, як хочеш. Так, як бачить твоя уява.
Але в цій ситуації мені було все одно. Тому моя сім’я продовжила своє існування.
Я покинув пити.
Назовсім.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!