4
Пам’ятаю ту кімнату на двох. І нічне небо над хмарами — теж на двох. І боп з динаміка чорного смартфона розсипаними нотами по стінах, помальованими блакитним вапном.
Звичними рухами розстелила простирадло, повне червоних троянд. Навіть не треба живих пелюсток! Натягла наволочки на дві пір’яні подушки. Убрала стару, збиту ковдру в такий самий підодіяльник. Розіслала тіло на постелі, поки ти в душі. Заплющила очі. Серце, як білка в колесі. Не втримати хвилювання. Січень прийшов у гості до весни. Ми обоє родом тільки з літа. Тілесні й живі.
Тіло, вкрите дрібними краплями води. Рідина стікає по шкірі, прокладаючи тоненькі доріжки до килимка на підлозі. Теплі губи розпочинають танок від живота до шиї.
Твердість твоя неперевершена.
Я відчуваю твій подих у моєму вусі
Я відчуваю жар у матці
Шкіряний браслет самотньо валяється на коричневому тлі підлоги
Крик затихає десь посеред горла
Розбігаюсь і пірнаю
Я розчиня… розчиня… розчиняюся
Вікна ловлять світло вулиці
Вікна все знають
Стіни все чують
Крик розгортається, розмащується по твоїх губах
Вони низько
Нижче
Ще нижче
Хочеться прошепотіти Люблю
— Повернися на бочок. Отак. Спи. Ще є час. Скоро і його не стане.
Підкоряюся. Пливу. Ковтаю сни, як таблетки від того, що станеться.
Скоро і його не стане.
Розмащую білувате по животі. Ти посміхаєшся.
На прощання.
Поїзд рушив з перону вчасно. З чужого перону.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!