Частина ІІ. Книга. 1
— За тиждень буде готовий макет книжки, і ви зможете внести в нього свої правки, — редактор був старий і лисуватий. Видавництво оселилося в пристойному офісі. Видавництво було таким, яке не боялося викликів маргінальних текстів. Нарешті у нас з’явилося таке видавництво! Тільки старий лисуватий редактор не вписувався в його загальну картину й концепцію.
— Ви зможете надіслати мені файл на електронку?
— Звичайно.
Верстальник, молодий хлопчина, який не випускав зубочистку з рота, пильно вдивлявся в монітор, клацав мишкою, совав нею по килимку, корчив гримаси невдоволення і захвату від власного дизайнерського рішення, шарпав себе за хустину, пов’язану поверх зім’ятої посмугованої сорочки.
Спека.
Біля входу у видавництво зупиняюсь, запалюю цигарку, випускаю з легень гіркий дим. Бреду до входу у метрополітен, роздивляюся по дорозі людей.
«…jungle бук, welcome до нашого світу, пирскаючи отрутою двадцятисантиметрових пітонів, щирих сумчастих породіль на розі єлізарова і афанасієвської, шостий, сімдесят сьомий номер, двадцять дев’ятий рік, ти родом з липня, серпня, лютого…(1)»
Містичні кам’яні, скляні, цегляні, забетоновані наглухо джунглі. Простір, де мені добре. Дивачка приїжджала. Мене не вистачило на щось більше, тільки на каву з молоком у кав’ярні. Її очі випромінювали суміш світла й розчарування. Хай так. Хай-тек стосунків не матиме продовження поза законами урбана. Урбан перемагає природні мотиви. Урбан завжди має рацію, як не крути, бо ця пилюка асфальтованих доріг намертво в’їдається в шкіру. Навіть дощі всього світу не здатні її змити. А в неї душа лісова, підпорядкована деревам, траві та вогню. Можна скільки завгодно писати про Фріско, проте гори ніколи не розминаються, якщо одного разу вони хоч трохи зачепилися за світогляд. Гори обійти неможливо. Тунелі засипало обвалами гірських порід. Кар’єр — сполучна ланка між основним і творчістю. Вона живе, як усі, хоч і вдає із себе відмінність. Просто кава і все.
«…Ру стоїть на підвіконні, вона втуплює погляд в землю, до якої сім поверхів відмінної совдепівської історії, на зап’ясті теленькає срібний браслет, на безіменному пальці лівої руки каблучка врятуй і збережи…(2)»
Якось нещодавно я ввімкнув новини. Знову натрапив на репортаж із якоїсь виставки. На цей раз у Львові. Ти миготіла в кадрі білою сукнею, розпливалася між відвідувачами світлою плямою. Поправляла руду зачіску несвідомим жестом. На лівій руці від несподіваного променя зблиснуло срібло…
__________________
(1) В. Мірошниченко. Повість.
(2) Там само.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!