3
Перші поціновувачі творів — це завжди в кайф. Хай хто що каже, але коли хтось клянеться і божиться, що його не цікавлять слава і визнання, знайте — це відверта неправда. Просто є ті, що хочуть більшого, а є ті, що готові до посмертних лаврів. А мистецтво — воно таке. Жодних обіцянок, жодних стратегічних планів на майбутнє, нічого такого, що потішило б наперед знаними фактами. Тільки невизначеність. І вередлива публіка, розніжена досягненнями геніїв попередніх століть.
Не вірите? А ви спробуйте самі на смак людські ідіоми. Вони, як грейпфрут, — ніби солодкуваті, а гіркоти не бракує.
— Авторе, як ви можете пояснити нам образи на цій вашій картині? Що це за мазанина така? Що ви хочете цим сказати?
— А хіба художник обов’язково мусить щось стверджувати за посередництвом свого натхнення?
— Ну як? А як же концепти?
— До біса концепти. До біса стереотипи. До біса все. Я просто малюю.
— Але ж Далі вже давно…
— До біса й того Далі. Ми живемо в епоху постмодерну.
— Отже, ваша творчість — компілятивна. Вона нічого нового в собі не містить.
— Намалюйте краще.
— Не треба мені хамити, дівчино! Ви не знаєте, хто я і що можу зробити.
— На здоров’я.
— Вас же більше в жодній галереї не виставлять. Ви не художниця. Ви — спекулянтка.
— Дякую, що відкрили мені очі.
Я плакала три дні. Ти втішав мене, як міг, намагаючись переконати, що критик — бовдур.
Але ж бог співчуває бовдурам. Він їм дає цілу пачку бонусних квитків. Деколи навіть просто так.
Але це фора. Вона теж має свої межі.
Мені не вистачило тебе на виставці. Я там загубилась. Я там розпорошилась, розлетілась на атоми. Кулями вп’ялась у стіни. Залишилась у сірій штукатурці.
But I am free!
Jsem volně !
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!