Частина ІІІ. Стадія 0. Адаптація. 1
Ти думав, що, приїхавши у чужий світ, не залишиш там багато слідів. Ти відверто безвідповідальний, оскільки не відповідаєш на головні запитання.
Ну, приїхав. Ну, переспали. Ну і що? Чи багато такого на світі трапляється?
Але виявилося, що ти в’їдаєшся у кістковий мозок. Ти не вилився в мене спермою. Швидше твоєю спермою стала я. Залишив мене десь осторонь висихати. На чужому ліжку. Біля екрана монітора, котрий блимає і блимає, шлякбиготрафив, блимає і блимає. Здається, без пуття. Здається, не на користь. Просто здається.
Пам-пам-парам.
За пів року, за пів кроку до чогось інакшого я остаточно здуріла.
Літо — пора майже неоднозначна у своїй однозначності. Навіть якби мене хто-небудь запитав, що то все означає, то я б точно відповіла, що нічого. Окрім метеликів і п’яних коників-стрибунців.
Але тоді був січень. Я без перебільшення знаю, що тоді був квітень. Було дуже холодно, майже нестерпно. Між нами ще з березня почали виростати кущі терну, заплутані, як вулички Львова. Ненавиджу це місто, бо воно, як чоловік, з яким у мене складні стосунки. Бо він обіцяє, а не виконує. Бо він манить, а потім відштовхує. Бо він кличе сиреною і претендує на твою увагу. Бо він… бо він… бо вона…
Такого вступу, прелюдії перед основним актом, я думаю, достатньо.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!