4
Захоплений дітвак. О сьомій ранку — пробудження. Контрастний душ. Скромний сніданок. Маршрутка і тиснява, спітнілі тіла, запахи перегару, розмови. Захоплений красою. Думки.
За п’ятнадцять хвилин до початку пари студенти зазвичай зайняті різними речами. Вештаються, п’ють каву з кавоматів, загризають її ранковим печивом-крекером. Курять біля входу в університет, обговорюють подружок, хлопців, батьків, сусідів, собак, кішок і ненаписані домашні завдання, реферати, курсові, дипломні та деяких викладачів, які ті все-таки суки / сволота. Я — один із тих бурлак, бо ще досі в душі — як студент-третьокурсник.
Дзвінок, наче в театрі. Зрештою, навчальний процес і є своєрідним театром, де кожен грає відведену йому роль, щодня одну й ту саму. Тільки в декого це п’ятирічний план, а в когось — контракт із правом продовження.
Тридцять вісім пар очей чекають на чудо інформації. Тридцять вісім пар вух нашорошено повертають пелюстки, які живуть росою звуку, як соняхи на городі за траєкторією жовтого небесного світила.
Думки. Сентенції. Захоплений до краю.
Будь-який текст будується як мозаїка цитацій, будь-який текст — продукт вбирання і трансформації якого-небудь іншого тексту …
Задовго до того, як ми з тобою зустрілися, я приходив до однієї й тієї самої кав’ярні — Львівської майстерні шоколаду. Замовляв американо з молоком, діставав ручку й годинами міг нидіти над блокнотом. Хотілося сказати багато, і говорилося. Слова обплутували мій мозок невидимими нитками, ковзали перед очима на білому папері, літали десь в ноосфері — тільки встигай ловити. Нанизування сенсів деколи давало неймовірні значення, культурні коди синтезувалися в неоміфології. Я щоразу виходив звідти, як п’яничка, виснажений, не зовсім адекватний, мов барва в рожі згусла.
Теорія синтезу мистецтв інтенсивно розвивається, що породжує численні підходи і трактування, які потребують чіткої конкретизації .
За кільканадцять років розумію, що нічого більш не маю, лишень кедрові гусла . Крайня молодість виливається в символи, знаки. Після словесної навали хочеться випити. Я беру в кіоску «джин-тонік», відкорковую просто на вулиці й спрагло припадаю до пляшки. Запалюю цигарку й дивлюся, як дим розсіюється перед очима. Так само розсіюється час, коли минає. Миттю. Перетворюється в Ніщо, залишаючи після себе тільки спогадовий міф. А ми чіпляємося за нього, наче то не крихка соломинка, а пліт, на котрому можна відплисти назад, проти течії.
У художній літературі синкретизм реалізується на всіх рівнях, починаючи з літературних напрямів та закінчуючи образами-персонажами .
Так мої тексти й залишились у тому блокноті.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!