Свої та чужі.
Людині властиво шукати однодумців. Ми прагнемо спілкування та визнання, шукаємо комфорту та безпеки. Хочемо безумовного прийняття та поваги, бажаємо знайти точку опори в цьому мінливому світі.
Нам приємно перебувати в спільноті з однаковими смаками, цінностями, поглядами. Серед "своїх".
Але якщо є "свої", то автоматично виникають "чужі". Не схожі на нас. З незрозумілими, суперечливими ідеями та поглядами. Конфліктів не уникнути. І тоді постає вибір: кого підтримати?
Для більшості проблеми не існує - вибір очевидний - "своїх". Критерієм стає не правда, і не пошук істини, а просте правило:
"Якщо він належить до "наших", його потрібно захищати незалежно від того, чи він правий."
Ба більше, не потрібно, і навіть небезпечно розбиратися, чи він правий. Підтримка має бути безумовною та непохитною. Інакше "свої" запідозрять тебе в нелояльності.
Якщо думаю: "Я на правильній стороні" то перестаю перевіряти себе. Можу вчиняти неправильні речі, щиро при цьому вважаючи, що захищаю Правду.
Але це помилка - "автоматична" підтримка "своїх" робить це неможливим.
Чому?
Бо людина вже прийняла рішення до того, як почула істину. Співпраця можлива лише там, де існує здатність сказати:
"Я можу помилятися."
І якщо він "наш", то все інше не має значення. Він буде виправданий . Бо якщо "свої" завжди праві, то всі "чужі" автоматично стають неправими за замовчуванням. Народжується нескінченний конфлікт, який не можливо вирішити.
Сьогодні це одна група. Завтра — інша. А якщо зовнішніх ворогів немає, то свідомість налаштована на поділ свій/чужий шукає нових "ворогів". І післязавтра ворогом стає учорашній "свій". Тому рано чи пізно всі колективи, групи, спільноти заражені цим вірусом неминуче розпадаються.
***
Зрілі особистості захищають близьку людину від несправедливості;
але не виправдовують її неправду лише тому, що вона «своя». Це не означає байдужість. Це означає, що любов не повинна ставати сліпою, а вірність — не повинна перетворюватися на виправдання неправди.
Як ми може перевірити себе? Просто запитавши :
«Чи готові ми визнати помилку, якщо її припустилася "наша" людина?»
Якщо відповідь:
«Ні, бо він наш»,
Це вже не про правду.
Це служіння груповій ідентичності. Це про несвободу. Це про рабство.
Сильні зрілі особистості здатні докоряти навіть своїм близьким, якщо ті відходять від істини , і водночас виявляти повагу до тих, хто формально належить до «чужого» табору, якщо вони стоять на боці правди. Це і є ознака свідомості, яка виходить за межі матеріального поділу на «своїх» і «чужих».
P. S.
До речі захист своїх - "рольова" модель жіночої поведінки. Вона глибоко коріниться в материнському інстинкті - безумовній любові, захист "своєї"дитини при будь-яких умовах.
Тоді як примат ІСТИНИ, над "своїми" родинними зв'язками - рольова модель ЗРІЛОЇ ЧОЛОВІЧОЇ ПОВЕДІНКИ.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!