Замітки псевдодуховного графомана.

Коли нас просять про ЧЕСНУ критику чи рецензію чужого твору варто 108 разів подумати перед тим, як погодитися.

Природа людської обумовленості така, що ВСЕ, що пов'язане з нами ми починаємо вважати своїм дітищем, продовженням власного "Я".

Тому будь-які критичні зауваження, непідготовлена людина буде сприймати не просто, як недоліки творчості. ( Що цілком нормально: будь-яка діяльність має вади. Вогню без диму не буває). А як особисту образу: якщо мій твір - це моя дитина, продовження мене - то критик посягає на саме дороге і цінне, що в мене є.

Кожна людина в глибині вважає себе, якщо не ідеальною, то хорошою - тому критика сприймається, як агресія проти особистості. Це не просто вади твору, а Я недосконалий. Це не просто невдалий твір - це заперечення мене, як особистості.

Здатність відділяти своє «Я» від результатів своєї праці — це дуже рідкісна, жорстка професійна навичка, яка здобувається через біль або через свідому роботу над собою. А оскільки таких людей небагато, саме тому давати зворотний зв'язок на чужий текст — це завжди ходіння по мінному полю чужого его без жодної попереджувальної таблички: "Ахтунг! Заміновано"

Прохання «покритикуй мій текст» майже завжди містить у собі кілька глибинних пасток:

Ілюзія запиту на правду:

У переважній більшості випадків людина, яка просить про рецензію, прагне не аналізу вад, а підтвердження своєї значущості чи талановитості. На несвідомому рівні її запит звучить так: «Підтвердь мені, що мій твір - шедевр, а я — геній».

Захисна реакція его: Коли замість захоплення людина отримує перелік сліпих плям і сюжетних провалів, мозок миттєво вмикає захисні механізми. Критик у цій системі координат автоматично перетворюється на «недоброзичливця», «людину без смаку» або «агресора, який не зрозумів глибини задуму».

Відсутність «анестезії»:

Уміння сприймати текст як сторонній об'єкт (інструмент, який можна розбирати, ремонтувати й відсікати зайве) — це навичка, яка напрацьовується роками. Вимагати її від автора, що не працює в цьому плані над собою, — це все одно що проводити хірургічну операцію без наркозу й дивуватися, чому пацієнт виривається та вважає лікаря ворогом.

Саме тому досвідчені редактори беруться за аналіз лише тоді, коли між ними й автором укладено чіткий психологічний контракт.

Якщо автор не навчився відділяти свій твір від себе, знімати його з п'єдесталу непогрішимості й дивитися на нього як на матеріал для обробки, будь-яка критика буде зустрічати негативні емоції

І в останньому випадку відмова від рецензування — це не байдужість, а елементарна гігієна стосунків.