Замітки псевдодуховного графомана.

Був такий розумний дядько - Освальд Шпенглер, який десь сто років назад написав книжку: "Присмерк Європи", де він передбачив занепад сучасної західної цивілізації.

Погоджуюся з ним.

Одна з ознак занепаду за Шпенглером - Смерть мистецтва.

Тобто, замість створення нових шедеврів цивілізація займається ремісництвом, жуванням пережованого, повторенням старого.

«Смерть мистецтва» за Шпенглером — це не зникнення картин, театрів чи музики. Навпаки, "культурних" подій - виставок та концертів - стає більше, ніж будь-коли в історії. Маси заповнюють гігантські зали, а на артринку крутяться мільярди.

Але все це, за Шпенглером, — імітація, ремісництво та некролог. Справжнє мистецтво помирає тому, що з нього зникає сакральний зміст і душа.

Мистецтво перетворюється на індустрію розваг та елемент інтер'єру.Замість геніїв з'являються успішні менеджери, дизайнери та маркетологи. Головним критерієм стає не «прорив у вічність», а новизна, епатаж та продажі.

Що робить "мистецтво" далі? Комбінує уламки минулого : перезнімає старі фільми, пише фанфіки, робить кавери на стару музику. Це ознака творчого безпліддя — цивілізація жує власну жуйку, бо не може створити нічого кардинально нового.

Живе мистецтво апелює до душі й почуттів, воно народжується з віри.

Мистецтво, що помирає АБО стає надто розумним, концептуальним - для вузького кола «експертів», втрачаючи живий зв'язок із народом, АБО перестає бути святинею і стає розвагою для втомленого жителя СТАРОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ — ««духовного номада». (Номад - кочівник. Людина без коренів)

Йому не потрібна глибока трагедія, яка перевертає душу, йому потрібен вбивця часу, яскраве шоу, блокбастер, вірусний трек у тіктоці Мистецтво стає продуктом масового споживання, який має швидко продатися і швидко забутися, поступившись місцем наступному тренду.

Десакралізація — це і є той смертельний діагноз, який Шпенглер поставив мистецтву епохи Цивілізації.

Коли мистецтво втрачає свій зв'язок із «священним» (сакральним), воно втрачає вертикаль — прагнення вгору, до Бога, до космосу, до вищих смислів. Воно стає горизонтальним, тобто плоским і суто "земним. "

Справжнє сакральне мистецтво завжди вело до катарсису — очищення душі через страждання, потрясіння та релігійний трепет. Воно вимагало від глядача внутрішньої праці.

Десакралізоване мистецтво епохи присмерку нічого не вимагає — воно обслуговує. Його мета — зробити так, щоб споживачу було зручно, весело або «цікаво». Воно лоскоче нерви епатажем або розслабляє після робочого дня, але воно більше не змінює людську душу.