10.
Я забув обличчя тієї жінки, що мене народила… Її ніколи не було поруч… З дитинства побирався, їв, що знаходив. Коли підріс, легше не стало. Не знаю, що сталося в житті моєї матері, що вона так зневірилася в собі, шукаючи розради в обіймах випадкових чоловіків. Мені цим не було коли перейматися. Потрібно було вижити. Навіть в школу пішов, хоча й пізніше. Сам. Упрохав сусідку, яка мене підгодовувала, побути в ролі опікуна. Намагався вчитися і не створювати проблем — ні собі, ні їй. Аби ж тільки навчання було єдиною моєю турботою! Школу довелося покинути. Шукав роботу і працював. Коли почали брати за карк, за материні борги, став хостом в надії заробити грошей. Мені було 17, я видавав себе за 20-річного… Спочатку був прибиральником, придивляючись і прислухаючись до хлопців. Придивлявся до клієнток. Окрім дитячих образ, до матері ніяких почуттів не лишилося… Сам став схожий на неї… Тільки обійми моїх клієнток давали мені можливість повертати її борги, за які не раз був побитий. Про свою матір я нічого не знаю… Гадаю, що справився майже з усім…
«Але Сота таки на неї схожий! Невже в неї є ще один син?.. Все це дивно і зводить мене з розуму, бо не здається мені звичайною випадковістю. Що я маю робити? Запитати Соту: «Чому ти схожий на мою матір?» А якщо не відповість? Посміхнеться лиш одними кутиками вуст у відповідь.»
Всю ніч я ворочався, наче піді мною була гаряча пательня. «До стобіса все! Не відстану від Соти, доки не отримаю відповіді!» На цьому я заснув.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!