4.
На вечерю прийшов тільки Сота. Певно, у тих двох були робочі зміни. Ми втрьох спокійно повечеряли. Знову я їв щось вперше. Можливо, Хана не вміла готувати японські страви, чи наша кухня їй не подобалася.
Як виявилося згодом — продукти приносили хлопці, вона тільки готувала. Їли, правда, всі разом. До мене більше не чіплялися. Звик до нової обстановки і до нового способу життя, та було нудно. Пильніше почав до всіх придивлятися.
Став помічати, як Макото лип до Хани, наче муха до меду, та зайвого собі не дозволяв навіть на підпитку. Юта і Сота теж затримували погляди на Хані довше, ніж було треба. Інколи вона кудись виходила. Куди — не казала. Тільки: «Я пішла!» або «Я повернулася!»
Якщо Макото і Юта не приходили, або тільки один із них, то Сота приходив завжди. Він був, в прямому сенсі, схожий на айдола. Одяг на ньому не з дешевих. В чому-чому, а в брендах чоловічого одягу добре розбираюся. Поведінка Соти теж відрізнялася від інших — він чудово вмів контролювати власні емоції. Як на мене — це було дивно. Заробляв добре, то звідси і дорогий одяг, і гарний вигляд? Можливо. Але володіння власними емоціями за гроші не купити. Цьому потрібно вчитися. І вчитися довго. З якою метою? Для чого це простому IT-шнику?
Юта хоча й поводив себе теж стримано, але був простішим від Соти. Натуральнішим. Всі його емоції відображалися на обличчі. І він не носив дорогого одягу.
Макото ж і зовсім був простим, як двері, і прямолінійним. Я до такого не звик. Може, тому мені так дискомфортно в його присутності.
Дивно, як ця трійця взагалі заприятелювала.
Мої ж думки з Хани переключилися на Соту. Ні, я на нього не запав і «жаба» мене не душила, хай і не міг дозволити собі багато з того, що він носив як буденний одяг. Причина була в іншому. Я не міг зрозуміти — в чому. Це мені «муляло», ніби я випустив із виду якусь деталь. Але яку?
Начебто й не забороняли, та я нікуди не виходив. Не хотів нариватися на хлопців. Особливо на Макото з його жартами. Хлопчина він не злостивий, але що на умі — те й на язиці. Ніяк до цього не звикну.
Помітив, що у Хани все взуття, окрім хатніх капців, було на високих підборах. Спершу подумав, що комплексує через зріст. Хтозна, що в тих європейців є нормою. Та дивлячись на те, як вона експлуатувала Макото, що був найвищим серед нас, стало ясно, що це не так. Я не знав ні її справжнього імені, ні звідки і чому опинилася в Японії. Ні того, чим тут займалася.
Мій спосіб життя зазнав деяких змін. Тепер Хана будила мене о 5-й ранку і за будь-якої погоди ми йшли на пробіжку. Також я міг позайматися на парковому спортмайданчику, поки вона відпочивала. Не спортзал, звісно, але краще, ніж нічого. Ще почала просити мене чепуритися і брала мене з собою. Під час таких «вилазок» ловила на собі заздрісні жіночі погляди, посміхаючись у відповідь. Мені стало зрозуміло, що вона не має нічого проти нашої кухні. Їла залюбки. Значить, не вміла готувати. Почала мучити думка: «А для чого це все?» Невже щоб приспати мою пильність?
Щодо Соти так нічого й не надумав, як не старався.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!