6.
Ще буря в моїй душі не вляглася, як для мене трапилася нова прикрість. Якщо від початку переїзду до Ханиного помешкання нічого не відбувалося, то тепер наче хтось навмисно підганяв усі події. Все почалося з того, що Хана отримала декілька посилок. З часом помітив, що в неї почав «ламатися» голос, набуваючи чоловічого тембру. Це мене лякало. І щоразу лякало сильніше. Коли чоловічий голос остаточно сформувався — сталося те, що сталося.
Після вечері Макото повернувся з невеликою валізкою в руках. Уважно передивився весь мій одяг, для якого було виділене спеціальне місце.
— Якби не знав, що ти хост, подумав би, що сутенер. Чи сутенера косплеїти намилився.
І знову кудись подався. Повернувся з пакунком, який вручив мені:
— Одягни!
Перевдягатися під його пильним поглядом не мав наміру. Пішов у ванну. Той кинув услід:
— Чого стидаєшся? Я ж теж чоловік і тебе не з'їм! Навіть не надкушу, — він хихикнув. — Чи я тобі все таки подобаюся?
Одяг підійшов по розміру. Занадто дорогим він не був. Те, що носить молодь, яка може собі дозволити нічні тусовки. Я не розумів, для чого це все було потрібно і яку суму доведеться сплатити. Знову з'явилося недобре передчуття: «Що цього разу?» Умився холодною водою, щоб трохи заспокоїтися. Почали тремтіти руки, ніби на моїй шиї знаходився нашийник, породжуючи відчуття сорому і безпорадності, яких ще в житті не зазнавав. Треба було виходити. Я вийшов, перед цим утершись рушником. Хана була в своїй кімнаті. Після вечері, помивши посуд, туди пішла і більше не виходила. Макото сидів в розвалочку на дивані, курив, пускаючи в стелю кільця диму. Помітивши мене, підвівся. Я підійшов. Він, прицмокуючи язиком, почав вертіти мене на всі боки. Ніби розправляючи одяг, намагався мене помацати. В його очах танцювали бісики. Весело йому! А я навіть пручатися толком не міг, щоб не провокувати. Такому мене «заламати» як раз плюнути. Мені ж цього ой як не хотілося! Навіть заради жарту. Потім Макото всадовив мене за стіл, на якому вже була розкладена різна косметика і пензлики.
— Та почнеться магія! — промовив він урочисто. — Зараз красунчик перетвориться на смачну «цукерочку».
Я промовчав, і він взявся за діло. Його рухи були швидкими і впевненими. Знав, що робив, і робив це не вперше. Доторки його рук були навіть ніжними. Аж дивно стало, як такі «лапищі» можуть торкатися обличчя, ніби крильця метелика. Віддавшись робочому процесу, він мовчав. Це мене влаштовувало. Поряд з ним і так було не затишно. Закінчивши, підніс до мене дзеркало. Свої уміння, називаючи магією, він не перебільшував. Відображення мені сподобалося. На мене з дзеркала дивився не хост, а скоріше молодий актор чи модель. Макіяж на обличчі зовсім непомітний. Макото розклав свої «скарби» у валізу, з якою прийшов, і рушив до дверей Ханиної кімнати. Постукав.
— Час красуні перетворюватися на чудовисько!
Та його впустила. Я ще почув:
— Невже я заходжу в святая святих?!
Двері за ним зачинилися, а мною знову оволоділи неспокійні думки, посилюючи відчуття тривожності…
Коли двері нарешті відкрилися, я завмер із роззявленим ротом. Слідом за Макото з них вийшов літній чоловік, припадаючи на праву ногу і спираючись на тростину. Тепер я вже певен, що у валізі була чоловіча перука, мені не здалося. Дивився широко розплющеними очима на Хану і не міг їм повірити! Як таке можливо? Її рухи стали різкішими, змінилася жестикуляція. Постав поруч такого ж дядечка, і я не скажу, де хто. Моя реакція особливо сподобалася Макото. Вона ніби відкривала його таланти широкому загалу, і той невдовзі стане всесвітньо відомим. Той розплився в задоволеній посмішці. Та дивацтва того вечора тільки починалися.
На стоянці біля будинку нас чекав дорогий автомобіль. Сота у водійській лівреї прочинив дверцята. Де він її видрав, одному Богу відомо! Побачене мене здивувало настільки, що навіть машини не роздивився.
— Називай мене тепер Юкі-сан, — сказала Хана, розкурюючи дорогу сигару.
Я кивнув. Володіння мовою до мене ще не повернулося. Аромат тютюну змішався зі шкіряним запахом салону, створюючи відчуття невимушеності та розслабленості. От тільки розслабитися якраз я і не зміг. Вся ця ситуація, навпаки, неймовірно напружувала.
«Куди ми їдемо? Що цього разу? Навіщо цей маскарад?»
Машина зупинилася біля непоказних дверей. Над ними не надто яскрава вивіска не кидалася в очі — «МобіДік». Це був гей-бар. Повний абзац!..
Я настільки був спантеличений, що майже нічого не пам'ятаю з відвідин того закладу. В пам'яті все наче в тумані. Хана, в образі Юкі-сана, від початку дала всім зрозуміти, що я — «його». Ловив на собі заздрісні погляди молодиків, які шукали собі «татусів». Цікаво було б на них подивитися, якби дізналися, що то був вертеп. Дивлячись на них, ніби себе бачив — хоста, який, надіючись на удачу, намагався зловити погляди багатих жінок. Тепер навіть їхні обличчя не пригадуються. А тоді все було за принципом: «Ваш каприз — за ваші гроші!» Жінки поверталися, щоб допити пляшку спиртного, яке не розпили минулого разу. Кожні відвідини для них ставали дедалі дорожчими. Вони цього не помічали. Розслаблена атмосфера «Едему»… компліменти в їхню адресу… відчуття, що їх слухають і розуміють. Не токсичні стосунки без будь-яких обов'язків. Повідомлення на кшталт: «Доброго ранку!», «Як справи?», «Як день минув?», «На добраніч!» Усе це створювало ілюзії. Кожна жінка вважала себе особливою: про неї не забули, нею цікавляться.
Моєю першою постійною клієнткою була літня вдова, в якої грошви кури не клювали. За її рекомендаціями мене стали замовляти і її подружки. Ми не тільки проводили час в «Едемі» за пустими балачками, а й брали мене з собою в короткотривалі подорожі, з яких я ніколи не повертався з порожніми руками. Мій перший секс теж був з першою постійною клієнткою. Забулося її ім'я. Та пані щиро потішило, що дістався їй незайманим. Щедро мене нагородила. При наступних відвідинах клубу вона робила дороговартісні покупки. Це зробило мене перспективним, а згодом — і одним із фаворитів…
Відчуваючи бентежність, я наліг на спиртне, бо Юкі-сан «замовив» пляшку дорогущого пійла. Давно не пив. Ще й на душі було вельми тривожно. Упитися мені не дали. Спершу я дійсно повірив, що Юкі-сан «перебрав». Але коли довів Хану до машини і під заздрісні погляди разом із Сотою всадовили її, вона засміялася:
— А весело було! Правда ж?
«Хоч комусь весело!» — подумав я, надіючись, що Сота везе нас додому. Та я помилився. Це був не дім, а хостес-клуб. Дівчата більше уваги приділяли мені, тож непомітно я добряче захмелів. Коли мене розторсали, то виявилося: мене не тільки кинули напризволяще, а ще й платити за все треба. Грошей у мене не було. Довелося власноруч «видраяти» весь заклад. Роботу закінчив майже перед відкриттям. Все тіло боліло так, ніби добу вагони вручну вигружав. Хотілося пити і спати. Голова гула і була порожньою від думок. Напився з фонтану під здивовані погляди перехожих. Байдуже. Добре, що додому виявилося не далеко, але, здається, я брів цілу вічність. Ледь переступивши поріг, я впав і заснув мертвим сном. Можливо навпаки.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!