14.
Моє життя, на перший погляд, потекло в тихе русло, ніби для мене вичерпалися всі події. Юта все так само цілими днями сидів за столом, копирсаючись в своєму телефоні. Ввечері ставив його на зарядку. Що він робив вночі, я не знаю. І, чесно кажучи, навіть заради цікавості не бажалося дізнатися. Можливо, спав на дивані, можливо, сидів на стільці, до якого ніби приріс. Співрозмовник із нього так собі. Без потреби рота не відкривав.
Інколи приходив Макото. Частіше — напідпитку. В присутності Юти до мене більше не чіплявся. Здавалося, що в нього жарти навіть закінчились.
Соти і Хани не було. Видно, таки справді розумні жінки вміють форсувати події: одна — захистила сина і його майно, інша — допомагає це майно втримати…
Юта інколи спостерігав за мною. Мене це не бентежило. Може, це в нього така форма спілкування була.
Думки постійно поверталися до того, що мене турбувало. Доки Сота не набуде належного впливу в суспільстві, я в небезпеці. А щоб у нього той вплив з'явився, маю бути живим і неушкодженим, щоб отримати своє майно. З одного боку, було б цікаво дізнатися, які події розвивалися зовні. З іншого, не хотілося нікуди вляпатися. Тож, незважаючи на затишшя в моєму житті, затишно мені не було. Але, як казав Сота, це вже не мої проблеми.
Декілька разів заглядав Юті через плече. Він читав мангу. Я втратив здатність дивуватися. Склалося враження, що Макото тоді мене попереджав. Попри дурнуваті жарти — дурнем він не був. На звичайну бійку п'яний хлопець не звернув би увагу. Можливо, нападники були озброєні. І можливо, «щупачок» з ними справився голими руками. Якби Юта був тільки схожим на того «героя», Макото перед ним не трусився б. Він точно його впізнав. Сота сказав, що Макото привела Хана. Тоді більш за все в його арсеналі талантів — не тільки «малювати» обличчя…
Хана! Вона почувалася безпечно, привівши додому незнайомця. Але попередила. Отже, Юта вже тоді був десь поруч. Можливо, навіть в сусідній квартирі. Тоді їй достатньо було лише в стінку постукати, щоб я дійсно опісля пожалів. Тим паче, вхідні двері вважай ніколи не замикалися. Макото тоді теж попереджав. Але де Хана зараз? Мені хотілося знати більше…
Дізнавшись, що маю родину, до Соти братньої любові я не відчував. Певно, він до мене теж. Але думка про те, що не сам у цьому світі, мене потішила. За матір я нічого не знав, відколи кинув школу і почав працювати. Навіть не намагався дізнатися чи її знайти… а можливо й треба було б?.. Та я не цікавився її життям…
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!