Продавець ілюзій

Під такі невеселі думки я засинав і просинався. Під них робив свої нехитрі справи. Дні здавалися мені довгими і спливали повільно… Ці думки не давали довго заснути, будили мене серед ночі, вранці виснажували ще до того, як я підіймався з ліжка. Але в цьому напруженому очікуванні все ж таки дещо сталося. Я мало купу тоді не наклав.

Вночі прокинувся від якогось шороху. Спросоння подумав на Юту і вже хотів спати далі. Місячне світло освітлювало вікно, за яким я помітив темну постать. Сон як рукою зняло. Навіть зараз, уявляючи, як я ще толком не прокинувся, але когось бачу за вікном, чуючи тихе пошкрябування, робиться моторошно. Тоді в мене волосся на голові стало дибки, а всередині все похололо. Хотілося щодуху заволати та не зміг видобути із себе бодай хоч якогось звуку. Тож лежав із широко розплющеними очима і дивився, як темна постать, зробивши отвір у склі, відчинила вікно. В кімнаті відчулося свіже повітря, яке привело мене до тями. До мене враз дійшло все те, про що говорив Сота, як і те, що ночами Юта ніколи не шумів. Думки в моїй голові проносилися з шаленою швидкістю. Кликати Юту не було сенсу. Стало зрозуміло, що він трохи «зайнятий» і що ця постать, яка лізла в кімнату через вікно, не сама.

Дядечко знайшов оригінальний спосіб запросити мене ще раз на гостину, якщо й зовсім не уходокати. Помирати ж мені аж ніяк не хотілося. Особливо тоді, коли не треба думати про порцію рису. Миттю пригадалося, що немає нічого такого, щоб могло опинитися під рукою. Хоча я теж був «щупачком», але не справився би навіть з одним. Що тоді мною керувало, я й досі не знаю.

Прикрив очі, але не зовсім, щоб не випускати темну постать із поля зору. І коли вона низько наді мною схилилася, я її… обійняв. Благо руки були не під ковдрою! Постать наді мною напружилась. Я міцніше переплів руки і поплямкав губами, даючи зрозуміти, що «сплю». «Не розбудивши» мене, постать випручатися не могла, як і руками розмахувати. Їй нічого не залишалося, як скоритися моїм рухам. Що сталося далі, навіть для мене виявилося неочікуваним. В голові було ясно, страх відступив, тіло рухалося само по собі.

Я змусив постать прилягти поверх ковдри поруч себе. З сусідньої кімнати ще доносилися шорохи. Потім я перекотився на постать зверху. Помітив з напівопущених повік, як під маскою від здивування розширилися зіниці.

«Що? Здивований? То зараз тебе ще більше здивую!»

І мужика, що лежав піді мною, крізь маску я почав… цілувати. Такого він зовсім не очікував, і це вибило його з колії, що дало мені можливість здерти маску з його обличчя. В мене, певно, вселився дух Макото. Я лежав на ліжку, поверх якогось дядька і цілував його так, наче він був коханням всього мого життя. В того очі на лоба вилізли. Можливо, подумки навіть дядечка прокляв. В сусідній кімнаті затихло. Мужик піді мною, відійшовши від неочікуваного «привітання», почав йорзати. Але обережно, певно, гадав, що я сонний. Я ж намагався утриматися на ньому, не перериваючи поцілунку. Дядько виявився неголеним. Щетина неприємно і боляче дряпала на моєму обличчі шкіру. Я не зважав. Тоді й з тигром би цілувався, якби від цього залежало моє життя.

Вперше цілувався з мужиком. Відчуття: як це? — не було. Подумаю про все потім. Я знав, що Юта прийде. Звідки з'явилася в мене така думка — невідомо. Твердо був упевнений, що прийде. Мені лиш треба дочекатися його приходу і щоб за цей час зі мною нічого не трапилося. І Юта прийшов. Я побачив його в дії.

Мужик піді мною таки випручався. Йому заважала ковдра, якою я «дбайливо» його вкрив, залізши зверху. Це дало Юті декілька секунд і, можливо, врятувало мені життя. Незнайомець відкинув ковдру разом зі мною. Падаючи на підлогу, встиг помітити, як Юта стрибком уклав того знову в ліжко. Стало зовсім тихо. Я підвівся. Дядько на ліжку не рухався. Подивився на Юту. Той кивнув на вікно:

— Зачини і спи спокійно. Я поруч.

Потім перекинув неголеного через плече, ніби той нічого не важив, і зачинив за собою двері.

Який тут сон? Та ще й спокійний? Вікно я зачинив, а от лягати в ліжко, де щойно сам когось «домагався», не хотілося. Потроху до мене почало доходити те, що сталося. Зробилося страшно, аж морозець по спині пробігся. Якби не Юта, то мене б або викрали, або укатрупили — третього варіанту не було. Не «полизатися» ж зі мною приходили! Мені зробилося смішно. Я закурив. Але пригадався Юта, і веселощі зникли.

В сусідній кімнаті почулися тихі голоси. Потім якийсь шурхіт. Потім все стихло. Тієї ночі я більше не спав. Так і сидів на ліжку, «переварюючи» нещодавні події і смалячи цигарки одна за одною.

Коли вранці вийшов, Юта сидів за столом, ніби нічого не сталося. Кинув на скотч, що лежав поруч:

— Візьми. Дірку заліпиш.

Де він його взяв, хто вночі приходив і куди поділися «гості» — я не питав. Він мені все одно не сказав би. Тож, заліпивши дірку, почав готувати сніданок.

У Юти завібрував телефон. Взявши слухавку, передав мені. Це був Сота. Голос, як завжди, спокійний і рівний, але я вловив нотки стурбованості.

— Малий, ти як?

— Живий.

В двох словах мої нічні події не описати. Сота засміявся:

— Молодець.

І натиснув відбій. Певно, в курсі, що я витворяв. Та мені зробилося приємно, що він подзвонив. Настрій поліпшився, і стало весело.

Прийшов Макото. Сніданок ще не був готовий, тож він, розвалившись на дивані, закурив. Потім почав пускати в стелю кільця диму. Він часто так робив. Не знаю, що тоді на мене найшло, певно, нічні події подіяли. Але мені стало цікаво — як це? Тож я підійшов до нього і поклав йому руки на плечі. Він здивовано глянув знизу вгору. Його очі розширилися ще дужче, коли я, різко над ним нахилившись, припав до його вуст. Губи були м'якими і приємними на дотик. Коли я намагався просунути в його рота свій язик, він підскочив мов ужалений. Юта розреготався. За Макото тільки смуга лягла. Цигарка, що випала з його руки, пропалила в дивані дірку. Я взяв її і, докурюючи, пішов до плити. Юта все ще реготав.

— Вночі не розпробував, — буркнув я, викинувши недопалок.

Почав накривати на стіл.

— Ти ж йому на болючу мозоль щойно наступив, — все ще сміючись, сказав Юта. — Чіплявся він отак до одного хлопчини, доки той на нього не запав. Та видно, життя цього бовдура нічому не навчило.

Я зрозумів, що вони давно знайомі і що у шафі Макото є «скелет», про якого той воліє не згадувати. Юта нічого більше не сказав, а питати не було сенсу.

На сніданок Макото так і не прийшов.

День минув без зайвих турбот. Юта все так само сидів на стільці, копирсаючись в телефоні. Здавалося, що його нічого не турбувало. Мені ж не йшов з думки його стрибок. Вирішив упевнитись, чи він дійсно тільки охоронець. Але треба було зробити це ніби ненавмисно. В голову нічого путнього не приходило.

Так нічого й не вигадавши, пожбурив йому в спину ганчірку, коли той підійшов до холодильника. Я якраз прибирав зі столу після вечері, на яку Макото так і не явився. Юта, не бачачи, що в нього летить, ухилився. Ганчірка впала на кухонну стійку. Збоку холодильника був гачок, на якому та ганчірка постійно висіла. Тож, скрививши роздосадовано свою мармизу на запитальний погляд Юти, попросив того:

— Повісь, будь ласка. Щось ніби втомленим себе відчуваю. Зайвого кроку робити неохота.

— Дивний ти сьогодні, — сказав Юта, але ганчірку повісив.

Вже лежачи в ліжку, подумав, що реакція Юти варта аплодисментів. Сота ретельно готувався до «війни». Не тільки продумав можливі варіанти, а й знайшов людей, здатних діяти за будь-яких обставин. Та роль Макото була для мене незрозумілою. Якщо відчуття дискомфорту, що відчував поруч з ним, приписував раніше його жартам, то зараз, здається, воно було більш підсвідомим. Де того бовдура носить? Хотілося упевнитися. Згадав, як його цілував. В захваті від того поцілунку не був, але й відчуття огиди він не викликав. Так з думками про Макото я й заснув. Можливо, він би зрадів, коли б про це дізнався.