20.
Прийшли хлопці. Юти я не бачив після тої грозової ночі. З Макото раз бачилися опісля.
Хана була одягнена в легкий домашній одяг, який повною мірою не ховав мої відмітини на її тілі. Не треба мати розуму, щоб про все здогадатися. Я знову почервонів.
Юта мав незворушний вигляд, мовляв: «Мене не кликали, значить, небезпеки не було. А ваші особисті справи — моїх обов'язків не стосуються».
— Ма-ман, — протяжно почав Макото, тицяючи пальцем на шию Хани, — а це що таке?
І вже повернувся до мене, щоби щось сказати. Його випередила Хана:
— Хіба тобі повилазило? Поки ти визначитися не міг, хто більше тобі до вподоби — я чи Кен, то ми з Кеном визначилися.
По цих словах вона мене обняла і цмокнула в губи, аж виляски пішли. Я почервонів. Вона знову повернулася до Макото:
— Тож тепер заздри мовчки. Второпав?
Той більше нічого не сказав, тільки поглянув на мене якось дивно. Більше розмов на цю тему не було.
Хлопці приходили і, поївши, йшли собі, але я знав, що вони десь поруч. Макото більше не жартував, тільки якось дивно дивився на мене кожного разу. Я намагався триматися від нього на відстані. Якщо не враховувати цю прикрість і присутність хлопців, то все було чудово.
Згодом пропала моя ніяковість перед Ханою. Я був щасливим! Я хотів тільки одного — щоб те щастя тривало вічно. Хана була грайливою і веселою. Гадаю, що ті декілька тижнів теж була щасливою. Ми кохалися щодня, не зважаючи на пори доби.
На місці Юти я б не витримав.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!