18.
Мені дали трохи часу, щоб оговтатися. Будинок, в який я потрапив, належав Соті. Він привозив якогось поважного пана з паперами, які я підписав. Думки почали потроху повертатися в мою голову. Я розумів, що наразі мій підпис лише відстрочив мою передчасну смерть. Гарантій безпеки він не давав. Скоро Соті виповниться тридцять три, і тоді дядечкові стане не до мене. Він буде цілком зайнятий тим, щоб не втратити своє положення і статус. Хтозна, який Сота мав для нього «сюрприз». Соті я не заздрив. Дядечкові теж. Мені треба було тільки чекати.
Я не виходив із своєї кімнати. В домі була прислуга, тож мені нічим не потрібно було перейматися. Цілими днями дивився телевізор. Інколи приїздив Сота. Тоді ми з ним випивали і теревенили про всякі дурниці. Я не хотів ні про що запитувати. Він теж не розповідав. Хлопців я не бачив. Якщо вони й були в тому будинку, то в мою кімнату не заходили. І ще Сота привозив подарунки. Нічого особливого, але мені було приємно. Хотілося йому чимось віддячити.
Одного разу, коли він залишився ночувати, я вперше за декілька тижнів вийшов зі своєї кімнати в пошуках кухні. В одному з коридорів перетнувся з Макото. Значить, хлопці дійсно були там. Побачивши його, я здригнувся. В душу почав заповзати страх. Він помітив і те, що я здригнувся, і те, що зблід. Думав, що він ляпне якийсь дотеп, але почув зовсім інше.
— У мене теж багато талантів, Кене…
Його голос був пронизаний сумом. Іще я помітив щось дивне в його погляді.
Кухню я таки знайшов і сніданок приготував, переполохавши цим весь персонал. Поки готував, той бовдур не виходив у мене з голови.
За сніданком Сота сказав, що скоро я зможу повернутися. Це мене неабияк потішило.
Коли Сота поїхав, я повернувся в свою кімнату, ввімкнув телевізор, та думки поверталися до Макото. Перебираючи події, які лишилися в моїй пам'яті з тої грозової ночі, буркнув собі під ніс:
— Ось тобі й бовдур…
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!