Продавець ілюзій

Я прокинувся наступного дня. Як не дивно, але відчуття важкого похмілля не було. Хотілося пити. В горлянці як ганчіркою вимочено. Відчув сигаретний дим: «Хана!» З думкою про Хану розплющив очі. Але то був Юта. Він сидів за столом, пихкаючи цигаркою, і збивав попіл у баночку з-під рамену, який, видно, щойно з'їв.

— Де всі?

Він не відповів, зате кинув мені пляшку з водою. Я напився. Остаточно прокинувшись, помітив, що квартира «блищала» в прямому сенсі. Юта зрозумів мій подив:

— Клінінг. Ти ж не думаєш, що я всю ніч тут бігав із шваброю і ганчіркою?

Да-а, навіть уявити Юту за таким заняттям було складно. Що там Сота про нього говорив? «Його людина»? Значить, Юта — якудза? Мене вже нічого не дивувало. В компанії Юти мені було комфортніше. Можливо, через те, що він до мене не чіплявся. Сходивши у ванну кімнату, хотів прочинити вікно, та Юта мене зупинив:

— Не треба. І взагалі поки що перед вікнами не рисуйся.

Я послухався. Хотілося побути на самоті, щоб зібратися з думками, та, схоже, Юта нікуди не збирався. Тож, щоб чимось зайняти свої руки, я одягнув фартух.

Увечері, щойно ми з Ютою повечеряли, прийшов Макото. Вже сутеніло. Він клацнув вимикачем, але світло не загорілося. Клацнувши ще декілька разів, з німим запитанням подивився на нас.

— Лампочки покрали, поки ти десь пиячив, — реготнув Юта.

У нього весь день був чудовий настрій. Можливо, щось цікаве знайшов у телефоні, якого з рук не випускав. Тільки перед вечерею поставив його на зарядку.

Макото підійшов до мене, посилюючи моє відчуття дискомфорту. Я відчув запах алкоголю, коли він мене обійняв. Його намагання просунути руку в мій виріз сорочки зупинив Юта. Сівши за стіл, Макото запитав:

— Чим годувати будеш?

— Хіба безрукий? Сам візьми, — сказав Юта і закурив.

Макото послухався. Давно помітив цю тенденцію. Тож мій язик, опереджаючи думки, бовкнув:

— Ти боїшся Юту, що такий слухняний?

Макото здивовано поглянув на мене:

— Чого б то я його боявся? Чувака він одного мені нагадує. Колись, ще майже до Різдва Христового, я п'яний тинявся містом в пошуках свого дому. Переїхав був щойно. Край треба було відлити. Забрів у якусь підворотню і від того, що я там побачив, не тільки протрезвів, а й забув, що сцяти хотілося. Отакий маленький щупачок, — він кивнув у бік Юти, — поклав п'ятьох «бугаїв». В мене коліна затрусилися, тож і вдавати п'яного вже не треба було.

Юта розплився в посмішці, ніби отримав комплімент. А я подумав, що, можливо, то він і був. І ще про те, що, можливо, Макото, маючи гарну пам'ять, його упізнав.

Макото, поївши, пішов. Я намірився влягтися на диван, бо що маю робити без світла. Юта кивнув мені у бік Ханиної кімнати:

— Там.

Я вирячився на нього.

— Вона в безпечному місці.

Більше ніяких пояснень я не отримав. Але те, що Хана в безпеці, мене потішило.

Лежати в ліжку, яке ще пахло парфумами власниці, мені не вперше. Але цього разу відчуття було якесь дивне і солодке. Думати ні про що не хотілося — такої легкості я не відчував давно. Коли заснув, мені снилася Хана.