19.
З часом до мене повернулося відчуття спокою. Став частіше думати про Хану. Де вона зараз? Якщо була в тому ж будинку, то чому не приходила. Почав частіше виходити, можливо, я надіявся її зустріти. Макото більше не бачив, Юту теж. Моїм вилазкам ніхто не заважав. Під час таких мандрів, одного разу, натрапив на невеличкий бар. Зрадів як дитя цукерці, але нализався зовсім не по-дитячому. Життя заграло новими барвами, бо я таки став частенько туди навідуватись. Навіть брав звідти алкоголь у свою кімнату.
Приїхав Сота. Ми чудово провели час. Сота був у гарному настрої, розповідав кумедні історії, і ми багато сміялись. Я випив зайвого.
— Малий, хочеш додому?
Він так став мене називати. Різниця у зрості у нас незначна, та й старший він за мене не набагато. Я не ображався. Мені це лестило. Ніхто ніколи не давав мені прізвиськ — у мене занадто «зручне» ім'я. Звісно, що синдрому «старшого брата» у Соти не було, але в наших відносинах щось змінилося, ніби крига тріснула.
— Якщо не робитимеш зайвих рухів, останні тижні минуть для тебе спокійно. Хлопці за тобою приглянуть. Хана теж.
При згадці про Хану я дурнувато посміхнувся. По тілу розлилося тепло. Можливо, то був випитий мною алкоголь.
— Вона тобі подобається?
Сота був серйозним. Приховувати вже очевидні для нього речі не було сенсу. Я п'яний, але не дурний. Тож мовчки кивнув у відповідь.
— Ти їй, напевно, теж. Бо чого б то їй так тобою перейматися?..
Сота говорив далі, але я вже не чув. У скроні билася тільки одна думка: «Я — подобаюсь Хані!» Все інше не мало тоді значення. Певно, я й надалі дурнувато посміхався, бо Сота взяв мене за руку і сказав:
— Пішли.
На чималому подвір'ї перед будинком стояло декілька автомобілів і були якісь люди. Надворі вже потемніло. Я зупинився. Сота пояснив:
— Малий, я вже давно не їзджу без охорони.
Я Соті не заздрив.
«Я — подобаюсь Хані!»
Не міг ні на чому сконцентрувати уваги.
«Я — подобаюсь Хані!»
Якщо Сота й намагався розговорити мене дорогою, то облишив цю затію.
«Я — подобаюсь Хані!» — все інше не мало значення. Навіть Сота, який був поруч.
Коли ми приїхали, я вирішив піти в ту квартиру, з якої ми з Ютою втікали, бо хотів до Хани прийти тверезим. Юти ніде не було, певно, кудись вийшов. Можливо, був у Хани.
«Я — подобаюсь Хані!»
Хотів влягтися на диван. Потім махнув рукою і пішов у кімнату.
«Я — подобаюсь Хані!»
З цією думкою заліз під ковдру. В кімнаті було тихо і темно, але перед очима я бачив Хану. Бачив, як вона сміється. Мені подобаються її ямочки на щоках, коли вона посміхається. Хочеться їх поцілувати. Перевернувся на бік. Навіть під одягом у Хани було соковите тіло… Мацнув рукою, уявляючи Хану поряд… Я таки перебрав! У мене з'явилася галюцинація: під рукою відчув пишні жіночі груди. У мене встав. Хай Юта вибачає, але цей глюк — прекрасний. Я не хочу, щоб він зник.
В тілі з'явилася легкість, ніби я мав крила і міг злетіти. Соски під рукою затверділи. Я припав до них губами, відчуваючи тонку тканину. Це — моя галюцинація, а значить, я маю право робити все, що захочу. Мені не потрібно контролювати себе, підлаштовуючись під чиїсь вимоги.
Від різкого руху тканина тріснула. Я, ніби впірнаючи в блаженство і несамовитість водночас, рвав її далі, покриваючи тіло поцілунками. Цілував, пестив, стискав, прикусував… Тіло трепетало і вигиналося піді мною, ніби підганяючи. Я навіть відчув, як жіночі руки почали мене обіймати і пестити у відповідь. Дихання давно збилося, і я навіть не намагався його контролювати. Моє тіло було слизьким від поту, як і тіло моєї галюцинації. Якщо я сходжу з розуму, то не хочу повертатися в реальність. Мені було байдуже, що я божеволію. Такого раніше зі мною не було. Декілька разів ми кохалися мов несамовиті. Вперше в житті я заснув щасливим.
Коли розплющив очі, зігнувши у лікті руку і спершись на неї головою, переді мною лежала Хана і дивилася на мене своїми сірими очима. На її тілі виднілися сліди бурхливої ночі.
Першим моїм поривом, коли осмислив те, що сталося вночі, була втеча. Хотілося вшитися бодай у ванну. Але тоді мені допоміг досвід хоста: за будь-яких обставин не залишати після сексу жінку одну, якщо сама того не бажає. Хана мене не проганяла.
— Шкодуєш?
Її голос був спокійним, але я вловив нотку насмішки.
— Ага, — промовив я і провів пальцем по її шиї, — про оце.
Вона засміялася, показавши мені свої ямочки. Можливо, гадала, що я все-таки втечу. Я почервонів, відчуваючи себе останнім кретином — у мене знову встав. Вільною рукою Хана почала пестити моє волосся на потилиці.
— Я теж вчора хильнула зайвого. Засиділися трохи. Але мені сподобалося…
Її слова подіяли на мене, як на бика червона ганчірка. Піднявшись і поклавши її на спину, я припав до розпухлих від нічних поцілунків уст. Хана відповіла на поцілунок…
Сніданок готували удвох. Відчував деяку скованість, було ніяково дивитися Хані в очі. Вона, здається, сприймала все як належне. Водночас я почувався і щасливим: якби дійсно не подобався Хані і вона б мене не хотіла, покликала б Юту. Згадавши Юту, я почервонів. Якщо він був у сусідній квартирі, то чув усі наші «концерти» — і нічний, і ранковий.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!