11.
Прокинувся від стуку в двері. Прийшли хлопці. Соти не було. Це мене розчарувало. Макото реготнув:
— А кого ти надіявся побачити? Оголену красуню?
Юта стримано посміхнувся. Хана ще не виходила.
— Що жерти будемо? — Макото не вгавав.
Юта говорив мало і рідко. Іноді якоюсь реплікою міг підтримати жарти Макото.
Вирішив приготувати щось нашвидкоруч. Обжився тут і гостем себе не відчував. Поки готував, думав: «Чи хлопці в курсі того, що сталося тут увечері? І де Сота?» Коли накрив стіл, хотів покликати Хану. Юта випередив мої наміри:
— Її там нема.
Я здивувався:
— Як нема? Коли вийшла? Я ж не спав майже всю ніч!
— Про мене думав? — реготнув Макото.
Він спочатку скуштував те, що було перед ним. Потім підірвався з-за столу, згріб мене в охапку і, смачно цмокнувши в щоку, видав:
— Любчику, тебе мені видно сам Господь послав! Може, разом жити будемо? Ти готуватимеш для мене!
— Облиш, — Юта торкнув того за руку і почав спокійно їсти.
Макото послухався. Я стояв біля столу червоний і спантеличений. Такого від нього зовсім не очікував!.. Перед тим, як піти, Юта сказав:
— Нікуди не виходь. Чекай Соту.
Значить, про Акі вони в курсі. Де Хана? Я прибирав, а думки знову обсіли, аж голова розболілася. Постояв під холодним душем. Полегшало. Вирішив зайняти чимось руки. Поглянувши, які є продукти, надів фартух. Як сказав би Макото: «Та почнеться магія!» При згадці про того бовдура знову почервонів.
Готувати я дійсно вмію. Спочатку сусідка навчила трохи. Інколи готував для своїх клієнток. Одній це так сподобалося, що вона оплатила мені кулінарні курси. Акі правий — талантів у мене багато. А толку?
Так минув день. Коли увечері прийшли хлопці, їх здивувала моя «поляна». Хани не було. Зате був Сота. Нарешті! З язика Макото вже був готовий злетіти якийсь дотеп. Його штурхонув ліктем Юта. Макото так нічого й не сказав. Натомість плюхнув на диван сумку, з якою прийшов. Сота попросив відкрити. Відчуваючи знову якийсь вибрик, я потяг застібку. Сумка виявилася набита грішми. В мене очі не те що на лоба — на потилицю полізли!
— Акі повернув. З відсотками, як і положено, — спокійно сказав Сота.
Я стояв розгублений і спантеличений. Як далеко в своїх жартах вони готові зайти? Макото ж ніяка сила не змогла би вже втримати. Він плюхнувся переді мною на коліна. Обхопив мої ноги своїми руками. Благально подивився знизу вгору:
— Виходь за мене! А?
Я стояв, пік раків, мало не вхопившись за серце і не знаючи, що мені робити. Сказати, що я розгубився ще більше, — не сказати нічого. Хлопці зареготали. Навіть Сота. Чи не вперше почув, як той сміється. Потім він мені кивнув:
— Пішли, вип'ємо.
Я, як теля, поплівся слідом. Обличчя ще пашіло після жарту Макото та й вид, мабуть, мав дурнуватий, бо Сота час від часу кидав на мене короткі погляди, в яких нічого не читалося. Оговтався вже в машині. Ми кудись їхали. «Значить, розмова буде непростою. Нарешті мені пояснять, що відбувається в моєму житті!»
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!