Педагогіка без цензури

Нарешті! Настав час поговорити про мого улюбленого педагога. Цей непоказний чоловік у тривожний період між двома світовими війнами, коли на території України встановилося радянське панування, а кількість безпритульних дітей рахувалася тисячами, зумів організувати колонію для неповнолітніх злочинців і зробити їх усіх (!) повноцінними членами суспільства. Отож, хто не чув – знайомтеся: українець Антон Семенович Макаренко. Його неординарна педагогічна діяльність за своєю суттю була органічною складовою реформаторських пошуків міжнародної педагогіки початку XX століття. Світового рівня! Не випадково на початку 2000 року Німецьке товариство наукової педагогіки внесло «Педагогічну поему» Макаренка до списку 10 найвизначніших педагогічних книг ХХ століття.

Що ж він такого придумав (і реалізував)?

Вчення про колектив та його виховні можливості.

Ви не раз, мабуть, чули це слово – «колектив». Це організована група людей. І знаєте, що бувають колективи дитячі й дорослі, робочі й навчальні, тимчасові й сталі. Що їх об’єднує?

Отож, ознаки колективу як такого:

а) наявність загальної соціально значимої мети;

б) спільна діяльність для досягнення мети;

в) стосунки відповідальної залежності між членами;

г) наявність виборних керівних органів.

Звісно, група школярів від групи дорослих відрізняється. Ознаки дитячого колективу:

1) віковий діапазон (різниця у віці між учнями класу рідко становить більше одного року);

2) специфічна діяльність (навчання);

3) послідовна мінливість складу (школярі дорослішають і міняються);

4) відсутність життєвого досвіду, що вимагає педагогічного керівництва.

Навіщо він взагалі у школі (йдеться про колектив)?

Функції дитячого колективу:

а) організаторська – сам керує своєю суспільно корисною діяльністю (погодьтеся, дуже зручно, коли вчителю не треба ламати голову над тим, як організувати дозвілля учнів, які доручення їм дати тощо);

б) виховна – стає носієм моральних переконань (ще зручніше, коли не потрібно довго «розжовувати» дитині окремі «правильно-неправильно», однокласники самі з цим впораються);

в) стимулювання – сприяє формуванню морально-ціннісних стимулів усіх суспільно корисних справ, регулює поведінку своїх членів, їх взаємовідносини (тут багато залежить від стосунків між вашими учнями: якщо вони дружні, дітям цікаво разом, це буде корисно для всіх).

Отож, чи переконала я вас у тому, що дитячий колектив – дуже зручний і потрібний вихователю феномен? Так? Тоді переходимо до його створення.

Так, класи формуються відповідно до того, які діти ходять до певної школи. Але цей контингент можна «відформатувати». І «рецепти» Антона Семеновича Макаренка стануть у пригоді!

Отож, у своєму розвитку дитячий колектив проходить (його проводить учитель!) через чотири стадії. Взагалі-то, зараз частіше за все говорять про три, думаю, тому, що до четвертої мало який клас «доростає». Принципове запитання, на яке варто відповісти, щоб визначити на якому ж рівні клас – «Хто ставить вимоги?»

Перша стадія. Вимоги ставить вихователь (знайомиться з класом, заохочує дітей обрати актив, роздає доручення, організовує і контролює).

Друга стадія. Вимоги ставить актив (староста з помічниками вже напрацювали певний авторитет, вони підтримують вчителя і турбуються про інтереси класу).

Третя стадія. Вимоги ставить колектив (жорсткого контролю педагога вже не потрібно, клас планує, організовує і контролює свою діяльність самостійно).

Четверта стадія. Самовиховання (кожен учень робить усе від нього залежне, щоб успішно розвивався і клас, і він сам; така самосвідомість прокидається, як правило, виключно у старшокласників).

Як бачимо, не так це вже й складно – бути вихователем. Однак море педагогічної інтуїції і старань потрібні для того, щоб не перетворити довірених вам дітей у банальних «чемних-нечемних» учнів, зробити і їх, і себе дійсно КЛАСНИМИ.