Педагогіка без цензури

Знову згадуємо теорію виховання і шукаємо аналогії. Отож, метод – «спосіб діяльності». Відповідно, методи навчання – «способи упорядкованої взаємозв’язаної діяльності вчителя й учнів, спрямованої на вирішення завдань освіти» (засвоєння знань, формування навичок та умінь).

Сказати, що методів навчання відомо багато – не сказати нічого. Їх тьма-тьмуща! Численні класифікації наведені у будь-якому підручнику з педагогіки, гляньте самі і вжахніться. Що ж з усім тим скарбом робити вчителю-початківцю? Адже, не знаючи методів навчання, у клас можна й не потикатися!

Не панікуйте. Краще віддайте належне вченому, якого звали Юрій Костянтинович Бабанський (російський педагог ІІ половини ХХ століття). Саме він запропонував класифікацію методів навчання за системним підходом (і включив у неї найпопулярніші з уже існуючих).

Відштовхуємося ми від того, що навчання − процес, який має причину (отже, є методи стимулювання і мотивації учіння), відбувається в часі та просторі (методи організації і здійснення навчальних дій та операцій) і може похвалитися певними результатами (методи контролю і самоконтролю).

ПЕРЕХОДИМО ДО КОНКРЕТИКИ

Перша група методів навчання – методи стимулювання і мотивації учіння. Вона неймовірно точно ілюструє вже наведену тезу про нерозривність процесів навчання та виховання. Містить дві підгрупи: методи формування пізнавального інтересу (щоб учні захотіли дізнатися) і методи стимулювання обов’язку і відповідальності (щоб діти відчули, що повинні вчитися; по-суті, це методи виховання).

Отож, методи формування пізнавального інтересу: дискусія, диспут, включення учнів у ситуацію особистого переживання успіху у навчанні, в інші ситуації емоційно-моральних переживань (радості, задоволення, здивування тощо), опори на здобутий життєвий досвід, пізнавальної, дидактичної, рольової гри та інші.

Методи стимулювання обов’язку і відповідальності: переконання, позитивного прикладу, практичного привчання до виконання вимог, створення сприятливих умов для спілкування, заохочення і пошуку, оперативного контролю за виконанням вимог, осуду тощо.

Друга група методів навчання – методи організації і здійснення навчальних дій та операцій. Найбільша, про неї найчастіше говорять, коли мова йде про навчання. Сюди Юрій Бабанський «прописав» три класифікації, які створили до нього (і дуже добре зробив). Отож, взаємодію вчителя та учнів можна описати за джерелом знань, за типом пізнавальної діяльності та за внутрішньою логікою засвоєння знань. Відповідно, маємо три підгрупи.

Методи навчання на основі зовнішніх форм їх прояву – за джерелом знань: словесні, наочні та практичні.

Словесні методи навчання дають можливість учням отримати інформацію через слово (від учителя, однокласників, із книг – несуттєво):

1) розповідь – «монологічний виклад навчального матеріалу, який використовується для послідовного та емоційного повідомлення знань» (дітям має бути цікаво і зрозуміло);

2) пояснення – «словесний метод навчання, основне завдання якого – розкрити причиново-наслідкові зв’язки і закономірності у розвитку природи, людського суспільства і людського мислення» (коротше за розповідь, акцентується не на власне описі чогось, а на тлумаченні чому і як);

3) навчальна лекція – «передбачає усний виклад навчального матеріалу, який характеризується великим обсягом, складністю логічних побудов, сконцентрованістю розумових образів, доведень і узагальнень» (триває, як правило, весь урок, інколи – два, доречна лише в старших класах);

4) бесіда – «словесний питально-відповідний метод навчання, завдання якого – спонукати учнів до актуалізації відомих і засвоєння нових знань шляхом самостійних роздумів, висновків і узагальнень» (звісно, запитання можуть бути спрямовані і на механічне відтворення матеріалу, але примусити дитину думати – вищий пілотаж, тренуйтеся, обов’язково згодиться);

5) робота з книгою – «забезпечує можливість багаторазово опрацьовувати навчальну інформацію в доступному для учня темпі і в зручний час» (це можна робити як під керівництвом учителя на уроці, так і самостійно, в домашніх умовах; дуже корисно зацікавлювати учнів саме останнім);

6) навчальна дискусія – «метод навчання, суть якого полягає в обміні поглядами з конкретної проблеми з метою набуття нових знань, зміцнення власної думки, формування вміння її відстоювати» (непросто навчити школярів наполягати на своєму соціально придатними способами, але воно того варте – не раз буде потрібно);

7) диспут – «метод навчання, суть якого полягає в цілеспрямованому співставленні різних поглядів на наукову чи суспільну проблематику з метою формування в учнів оціночних суджень, зміцнення світоглядних позицій» (тобто, та сама дискусія, але «поширеніша»);

8) інструктаж – «передбачає ознайомлення зі способами виконання завдань, інструментами, матеріалами, технікою безпеки, показ трудових операцій та організацію робочого місця» (коротко і по суті);

Наочні методи навчання допомагають реалізувати принцип наочності – дати дітям можливість пізнати те, що вивчається, якомога більшою кількістю органів чуття:

1) ілюстрування – «передбачає показ і сприйняття предметів, процесів і явищ в їх символьному зображенні за допомогою плакатів, карт, портретів, фотографій, схем, репродукцій, звукозаписів тощо» (несемо у клас зображення);

2) демонстрування – «полягає у наочно-чуттєвому ознайомленні учнів з явищами, процесами, об’єктами в їх природному вигляді» (несемо сам предмет – гілку вишні, черепаху, зразки мінералів, гербарій, товсту стару книгу, вишитий рушник, розчин у колбі тощо);

3) спостереження – «передбачає тривале цілеспрямоване сприймання об’єктів чи явищ з фіксацією змін, які в них здійснюються, і на цій основі – виявлення внутрішніх зв’язків і залежностей, розкриття сутності явищ (в ідеалі не річ несемо у клас, а учнів ведемо туди, де ця річ у природному для неї середовищі);

4) відеометод (застосування роликів та фільмів).

Практичні методи навчання є основними, коли потрібно сформувати певні навички та вміння:

1) вправа – «передбачає планомірне, організоване, повторне виконання дій з метою оволодіння ними або підвищення їх якості» («наше все», коли потрібно не лише донести до дітей інформацію, але й реально навчити їх щось робити);

2) лабораторна робота – «передбачає вивчення в спеціальних умовах явищ природи за допомогою спеціального обладнання» (ключове слово – «обладнання», важливий також нормальний інструктаж);

3) практична робота – «проводиться після вивчення великих розділів, тем і має узагальнюючий характер» (демонструє не вміння працювати з обладнанням, а перш за все знання теорії);

4) дидактична гра – «спеціально створена ситуація (модель реальності), з якої учням запропоновано знайти вихід» (займає багато часу, зате цікава і нестандартна, на відміну від ігор виховних, зосереджена саме на навчальній діяльності).

Про ігрові методи у навчанні варто сказати окремо. Не всі педагоги серйозно ставляться до ігор, адже навчання − важливий процес. З іншого боку все частіше говорять про необхідність залучати дітей емоційно, розбурхувати їхню уяву, знімати напруження, переключати увагу, розвивати творчі здібності… Дидактична гра однаково добре підходить для вирішення усіх цих завдань. Можна застосовувати цей метод на початку, в процесі та для завершення уроку, побудувати на іграх ціле заняття, підібрати їх для усього класу, групки, конкретного школяра і чудовий результат майже завжди гарантований. Чому «майже»? Бо педагог, який вирішив озброїтися методом дидактичної гри, повинен забути про… комплекси та гординю! Грайтеся разом з дітьми, залучайте їх власним прикладом – тільки тоді ви відчуєте ейфорію успіху.

Методи навчання за типом пізнавальної діяльності учнів (внутрішня психологічна сторона) можна виокремити та ідентифікувати, поставивши одне-єдине запитання: «Хто організатор процесу?»:

1) пояснювально-ілюстративний метод (вчитель організовує процес, дає знання у «готовому вигляді», учні їх сприймають);

2) репродуктивний метод (учитель організовує процес, повідомляє інформацію, учні відтворюють її, повторюють певні дії);

3) метод проблемного викладу (вчитель повідомляє не «готові» знання, а пояснює яким способом можна здобути їх самостійно, учні сприймають);

4) частково-пошуковий метод (окремі елементи знань повідомляє педагог, а частину – учні здобувають самостійно, відповідаючи на поставлені запитання чи розв’язуючи проблемні завдання);

5) дослідницький метод (нові знання не повідомляються, учні повинні самостійно здобути їх у процесі дослідження проблеми, вчитель лише скеровує).

Методи навчання на основі внутрішнього логічного шляху засвоєння знань дають можливість простежити як відбувається рух змісту навчального матеріалу – від конкретного до загального, за аналогією тощо. Сюди належать:

1) індуктивний метод − «забезпечує перехід від одиничного до загального в пізнавальному процесі» (спочатку приклади, тоді правила);

2) дедуктивний метод – «функціонує в логіці від загального до конкретного» (спершу правила, а потім – приклади);

3) традуктивний метод − «передбачає рух від окремого до окремого через його порівняння за ознаками подібності чи відмінності» (від правила до правила, від прикладу до прикладу);

4) аналітичний метод – «передбачає виділення з цілого окремої частини» (на яку, власне, і треба звернути увагу);

5) синтетичний метод – «передбачає уявне або практичне поєднання виділених аналізом елементів або властивостей предмета в єдине ціле» (дуже добре підходить для узагальнення та систематизації знань, або звичайного повторення);

6) порівняння (розвиває вміння співставляти);

7) узагальнення (знаходження найважливішого);

8) конкретизація (від абстрактного до конкретного);

9) виділення головного (виокремлення від другорядного).

Третя група методів навчання – методи контролю і самоконтролю в навчанні. Вони спрямовані на перевірку рівня засвоєння учнями знань, сформованості вмінь і навичок. Сюди належать:

1. Спостереження за різними видами діяльності учнів на уроці (його виділяють умовно, адже вчитель весь час аналізує успіхи й невдачі дітей у навчанні);

2. Усний контроль (індивідуальне та фронтальне опитування);

3. Письмовой контроль (контрольні роботи, твори, диктанти, письмові заліки, контрольні тестові роботи);

4. Лабораторний контроль (як дитина застосовує здобуті знання на практиці);

5. Графічна перевірка (рисунки, схеми, малюнки);

6. Самоконтроль (це, власне, робить не вчитель, а сам учень, але пояснити як саме його здійснювати педагог повинен – не виключено, що ці навички знадобляться в майбутньому значно більше, ніж ваш предмет).

Частина методу (ви ж пригадуєте?) називається прийомом. Тут важлива послідовність, бо тільки системне поєднання конкретних прийомів навчання утворює певний метод. І, відповідно, один і той самий прийом (запам’ятовування, виділення головного, аналогія, конкретизація, порівняння та ін.) входить до складу різних методів.

Для успішного застосування методів навчання педагоги використовують різноманітні засоби. Для зручності їх ділять на групи:

1. Технічні засоби навчання − екранні (діапозитиви, кодопозитиви, діафільми тощо), звукові (магнітні записи, платівки), екранно-звукові (відеофільми, кінофільми, телепередачі, відеозаписи), окремо виділяється комп’ютер, з яким працюють щороку ефективніше;

2. Натуральні предмети − живі або засушені рослини чи їх частини, живі або законсервовані тварини, вироби промисловості, будівельні матеріали, зразки корисних копалин та ін.; особливо цінними є предмети, які зібрали учні під час походів, екскурсій, розкопок;

3. Репродукції – речі, призначені для ознайомлення з предметами, явищами, спорудами, які учні не можуть безпосередньо сприймати (гори, вулкани, пустелі, моря, електростанції, заводи тощо); бувають об’ємними (рельєф місцевості, моделі машин, приладів, муляжі та ін.) і плоскими (ілюстрації, картини);

4. Символічні навчальні посібники − географічні та історичні карти, глобуси, схеми, діаграми, таблиці тощо;

5. Дидактичні роздаткові матеріали − карточки із завданнями різного рівня, засоби індивідуальної наочності (малюнки, задачі, карточки-консультації), плани вивчення теми, матеріали для дидактичних ігор та інше.

Зручніше всього застосовувати засоби навчання, коли в школі діє кабінетна система (учні переходять з уроку на урок у відповідний кабінет – мови, літератури, біології, хімії, географії). Тоді вчителю не потрібно носити на собі купи різноманітних матеріалів з класу в клас. З іншого боку, за таких умов діти втрачають частину перерви, що не є добре. Словом, втішайтеся думкою, що краще саме так, як історично склалося на вашому місці роботи.